План переозброєння на 800 млрд євро: чи готова до нього Європа

ЄС не безсилий у запуску власних програм ВПК та нової індустріалізації. У 2024 році загальний обсяг витрат на оборону країн союзу сягав 326 млрд євро, що на 47 млрд євро, або на 17% більше, ніж у 2023 році.

До повномасштабної агресії рф проти України, тобто у 2021 році, сукупний оборонний бюджет ЄС становив 214 млрд євро, тобто за три роки вдалося додати 112 млрд євро, або 52%. Якщо взяти показник відношення оборонного бюджету до сукупного ВВП країни Євросоюзу, то він у 2025 році перевищить 2%.

Однак на цьому шляху є суттєві перешкоди.

Сервісна економіка

Одна з проблем — це сервісний характер економіки ЄС, внаслідок чого значна частина цих грошей йде не на придбання матеріальних факторів оборони, а на оплату послуг та високих заробітних плат.

Утім, витрати на закупівлю боєприпасів та техніки також зростають: з 50 млрд євро у 2021 році до понад 100 млрд євро торік, тобто удвічі (хоча тут треба також враховувати чинник високих цін на ресурси у собівартості).

Загалом ВПК ЄС може виробляти техніки та боєприпасів на 160 млрд євро за рік, і цей показник, порівнюючи з 2021 роком, зріс на 30%. Третину виробленої продукції ВПК ЄС експортує до інших країн, передусім до України. За структурою, 44% ВПК — це авіація, ракети та космічні апарати, 30% — системи забезпечення та зв’язку, і лише 25% — техніка та боєприпаси для сухопутних військ.

Тобто ЄС не збирається воювати «в шанцях», основні інвестиції йдуть на вироблення далекобійної та високотехнологічної зброї, а також на забезпечення армії. Існує амбітна ціль збільшити обсяг ВПК у 2028 році до 450 млрд євро, тоді як у 2025 році очікується 200 млрд євро. Про це йдеться в програмі переозброєння ЄС «ReArm Europe» («Переозброїти Європу») з кошторисом на 800 млрд євро.

Для реалізації цього плану витрати ЄС на оборону планують збільшити до 650 млрд євро на рік. До 2028 року номінальне значення ВВП ЄС може зрости на 10%, проти 2024 року, — тобто до 21 трлн євро. Тоді витрати на оборону становитимуть понад 3% ВВП.

Однак завадити цьому може торгівельна війна між ЄС та США.

Торгівля через Атлантику

За даними Європейської Комісії, ЄС та США мають найбільші у світі двосторонні торгівельні та інвестиційні відносини. З огляду на товари, послуги та інвестиції, вони є найбільшими торгівельними партнерами одне одного. Від цього партнерства залежать мільйони робочих місць.

Європейський Союз — надійне джерело найважливіших постачань до Штатів, включно з медичними інгредієнтами та фармацевтичною продукцією, сучасними машинами й обладнанням, аерокосмічними частинами й компонентами.

Водночас він найбільший покупець природного газу і нафти у Сполучених Штатів, а це важливий елемент забезпечення трансатлантичної енергетичної безпеки, що дає змогу спільно і рішуче відповісти на військову агресію росії проти України.

Трансатлантичні торгові відносини є найважливішими комерційними відносинами у світі. Торгівля товарами та послугами між ЄС та США досягла вражаючих 1,6 трлн євро у 2023 році (останні цілорічні дані). Інакше кажучи, щодня товари та послуги на суму 4,4 млрд євро перетинають Атлантику між ЄС та США.

Важливо, що торгівля товарами та послугами між ЄС та США насправді збалансована: різниця між експортом ЄС до США та експортом США до ЄС у 2023 році становила 48 млрд євро, або лише 3% загальної торгівлі між ЄС та США (851 млрд євро). ЄС мав суттєвий профіцит за торгівлею товарами (157 млрд євро), натомість дефіцит — за послугами (109 млрд євро).

Чи можна розвивати ОПК у борг

У ЄС заявили про готовність залучити до програми ВПК майже 800 млрд євро за рахунок запуску спеціального механізму «технологічної стійкості», на кшталт програм із подолання Глобальної фінансової кризи або пандемії.

Ринки поки що досить нервово реагують на ці наміри, що проявляється у зростанні дохідності та зниженні цін на облігації ключових держав Євросоюзу. Наразі облігації Франції котируються на ринку з дохідністю 3,486%, Німеччини — 2,789%, Італії — 3,898%, Іспанії — 3,395%, Нідерландів — 2,945%. Це все папери з погашенням у 2034−2035 рр., тобто «десятирічки». Дохідність облігацій Британії підскочила взагалі до 4,68%, але ця країна не входить до ЄС, хоча також намагається запустити подібність програми «кількісного розширення» для фінансування ВПК. До речі, на цьому фоні облігації нейтральної Швейцарії виглядають максимально консервативно — дохідність лише 0,557%.

Це означає, що залучення 800 млрд євро коштуватиме Європі щонайменше 3% річних. Облігації на 30 років за такої дохідності — це гарантоване подвоєння розміру такого боргу, а менше ніж на 20−30 років ніхто таку суму не залучатиме. Навіть 20 років — це збільшення боргу у понад півтора рази.

Тобто плата за залучення 800 млрд євро нового боргу становитиме 720 млрд євро, або 24 млрд євро на рік. Це приблизно 0,01% ВВП ЄС додаткового навантаження, або 0,3% валового продукту станом на 2024 рік за весь період використання боргу.

Озброєння інфляційним коштом

У ЄС залишається ще варіант, пов'язаний з новою програмою кількісного розширення (QE), — емісія від ЄЦБ на 800 млрд євро. Багато це чи мало?

Загальний баланс активів ЄЦБ із 2008 року для подолання наслідків Глобальної фінансової кризи та пандемії було збільшено внаслідок серії хвиль кількісного розширення до 8,8 трлн євро.

Декілька років знадобилося для зменшення активів ЄЦБ на 1,8 трлн євро — до 7 трлн євро. А для усунення всіх інфляційних наслідків потрібно знизити баланс ЄЦБ щонайменше до 5 трлн євро.

Тобто нова програма кількісного розширення у розмірі 800 млрд євро наполовину нівелює вже реалізовану центральним банком Європи дезінфляційну стратегію, але утримувати ставки на високому рівні ЄЦБ вже не може — не дозволяє стан європейської економіки.

Отже, це рівняння вирішується лише через інфляцію або через залучення дорогих боргів (та суттєву переплату у вартості обслуговування суверенних боргів країн Євросоюзу).

Утім, в нинішніх макроекономічних умовах програма ЄС із розвитку ВПК на 800 млрд євро виглядає, як дуже абстрактна. Наразі у вигляді кредитів із боку європейських банків можна залучити максимум 150 млрд євро. Така ліквідність у системі є і може бути влита в європейський ВПК під гарантії державних замовлень. Але 150 млрд євро не вирішують проблему переозброєння армій ЄС.

Читайте також: Втеча зі США: хто замінить Microsoft, NVIDIA та Amazon у портфелях інвесторів

Європейський шлях

То чи зможе ЄС заплатити свою ціну за нову індустріалізацію та розвиток власного ВПК? Сировинних доходів у нього немає, торгівельні мита не дадуть суттєвого ефекту, планової економіки не передбачається, екосистема інновацій є, але не домінантного типу, як в Ізраїлі.

Якщо порівнювати з країнами, які вже проводили модернізацію такого масштабу, то вартість праці в ЄС вища, енергія — дорожча, централізована система прийняття рішень — повільніша, податки — вищі, своєї сировини практично немає і вона дорожча. Натомість є промислова база, людський капітал, наука, освіта та гроші.

Модель тотальної торгівельної війни може зруйнувати баланс взаємовідносин. І тоді у ЄС залишається лише «інфляційний розв'язок» рівняння розвитку власного ВПК. Однією з проблем буде пошук кваліфікованої робочої сили, зокрема, інженерних кадрів.

Наразі у ВПК Євросоюзу задіяні понад 580 тис. осіб, і за два роки їх побільшало на 12%. Подвоєння обсягів ВПК потребуватиме залучення щонайменше ще 300 тис. фахівців. І знайти їх потрібно буде у найближчі два-три роки.

Тобто йдеться про готові кадри, які доведеться, зокрема, переманювати з інших країн, пропонуючи вищу зарплату, а це знову ж таки — проінфляційний чинник.

Отже, інфляція і соціальне невдоволення — це дві умовні скали, Сцілла і Харібда, повз які ЄС має пройти протягом найближчого політичного циклу, не втративши геополітичної рівноваги.