НБУ для ринку - кредитор чи позичальник?

Як відомо, пріоритетною ціллю грошово-кредитної політики в Україні є досягнення та підтримка цінової стабільності в державі. Для цієї мети НБУ може користуватися різними монетарними інструментами, серед яких є операції з регулювання ліквідності, зокрема, ключове місце займають операції з випуску депозитних сертифікатів.

Банки для себе відкрили інструмент депозитних сертифікатів ще в 2015 році. Відтак, вони почали активно купувати депозитні сертифікати після того, як процентна ставка за ними зросла до 27% (березень 2015 р.). Хоча з 22 квітня 2016 року Національний банк встановлює облікову ставку та проценту ставку за депозитними сертифікатами на одному рівні.

І сьогодні частка операцій з депозитними сертифікатами надзвичайно велика. Сприяє цьому висока процентна ставка, що зваблює банкірів вкладати вільні кошти саме в депозитні сертифікати, які забезпечують високу прибутковість для банку при відсутності будь-якого ризику, бо справу банки мають напряму з регулятором.

НБУ заявляє, що використовує депозитні сертифікати в умовах структурного профіциту ліквідності, і такі операції мають на меті вилучення (зменшення) ліквідності банківської системи. Результатом такого вилучення коштів є сплата на користь банків відсотків у значних обсягах.

Для аналізу. За даними консолідованої звітності, зокрема, у 2015 році на користь банків за цим інструментом було сплачено 8,1 млрд грн, у 2016 р. – 9,6 млрд грн, за попередніми оцінками, з січня до травня 2017 року – 3,1 млрд грн. Для порівняння: у 2013 році витрати за депозитними сертифікатами становили 161 млн грн, а у 2014 р. – 696 млн грн.

За даними на 24 липня поточного року, з системи «абсорбовано» майже 10 млрд грн, і це замість того, щоб цим грошам працювати в реальному секторі економіки.

Чи сприяють розвитку економіки такі об’єми продажу депозитних сертифікатів – велике питання.

Адже замість кредитування підприємств, інвестування коштів в економіку, кошти банків перетікають в НБУ. В той же час внаслідок браку ліквідності, ставки за кредитами залишаються набагато вищими ніж у багатьох сусідніх країнах.

Як наслідок – монетарна політика НБУ фактично призводить до гальмування, якщо не стагнації економіки України. Тому і не дивно, що за показниками кредитування економіки ми залишаємось на рівні 2005-2006 років.

Коли ж зміниться такий підхід? В НБУ стверджують, що як тільки в банківській системі виникне дефіцит коштів і основним інструментом Національного банку стануть операції з надання ліквідності, тобто за обліковою ставкою проводитимуться операції з рефінансування.

Одним із припущень щодо причини такого активного використання депозитних сертифікатів банками є обмеження, що встановлені Меморандумом МВФ, коли в руках у НБУ не залишається інших монетарних інструментів крім депозитних сертифікатів.

Проте, забезпечення прискорення темпів зростання економіки має супроводжуватися не вилученням ліквідності, але помірним та зваженим приростом монетарної бази.
Економіка потребує реальних дешевших коштів у вигляді інвестицій та кредитів. Покращення інвестиційного клімату в Україні може забезпечити надходження таких коштів з-за кордону, а перехід від політики зменшення ліквідності до її збільшення може забезпечити використання внутрішнього монетарного потенціалу у банківській системі.