Як роблять гроші банки

Способів багато, але ми зупинимося тільки на арбітражі та спреді.

Витяг прибутку шляхом арбітражу – це пошук можливості зіграти на різниці цін в часі і просторі (щоб потім купити дешевше і продати подорожче). З різних видів арбітражу виділимо наступні.

Тимчасовий арбітраж (time arbitrage) являє собою відкриття позиції в один момент часу і закриття її через якийсь період після руху цін, що вже відбувся. Доступний як банкам, так і індивідуальним дилерам.

Просторовий арбітраж (place arbitrage) – це торгівля з урахуванням невеликої відмінності за цінами в різних фінансових центрах у даний конкретний момент. В цьому випадку трейдер відкриває і закриває позицію майже одночасно, вловивши (цього шукають багато хто) прибуткову різницю в цінах. Конкуренція в цій сфері велика, діяти треба швидко, і умільців, здатних це робити, називають «снайперами». Просторовий арбітраж доступний тільки банкам.

Системний арбітраж (systems arbitrage) будується на тому, що банки використовують спеціальне програмне забезпечення (системи) для автоматизованої котирування величезного числа фінансових інструментів. Іноді трапляється, що системи різних банків котирують один і той же інструмент по-різному, створюючи можливості для арбітражу.

Крос-арбітраж (cross arbitrage), іноді іменований трикутним (triangular), полягає в тому, що прибуток робиться на операціях з валютою через кілька якихось інших валют (наприклад, долар – фунт – єна – долар). Доступний як банкам, так і індивідуальним трейдерам.

Тепер зупинимося докладніше на спреді (spred). Як ми знаємо, він являє собою різницю між ціною продажу і покупки при котируванні якогось торгуемого інструменту. Використання спреду – це класичний спосіб заробити для будь-якого фінансового інституту, що має право купувати і продавати валюту фізичним та юридичним особам (згадаємо про роботу обмінного пункту: продав долари клієнтам дорожче, а купив їх же дешевше). Фактично спред при інших рівних умовах є показник того, якою мірою котирування є «оптовим» або «роздрібним». У міжбанківських угодах значення має обсяг. Скажімо, на $ 10 млн  буде запропонований максимальний спред, а на $ 100 млн – мінімальний. Який конкретно? Це залежить від стану ринку. При спокійному ринку це може бути всього лише кілька базисних пунктів (basic points). (Один такий пункт становить стосовно цікавлячих нас валют 0,01% цифрового значення котирування.) В умовах панічного ажіотажу спред може досягати декількох десятків і навіть сотень пунктів. А іноді може статися, що протягом якогось часу взагалі неможливо отримати котирування, що загрожує важкими фінансовими наслідками для трейдера при відкритій позиції.

На відміну від ще зовсім недавнього минулого в даний час банки-оператори, через які здійснюють ділінгові операції індивідуальні трейдери, комісійну оплату в прямому вигляді за це не стягують.

Використовуються кілька способів, якими банки роблять свій прибуток на трейдерах.

Перший. «Роздрібне» збільшення спреду проти «оптового» рівня. Припустимо, трейдер запитує котирування у банку-оператора на певний обсяг валюти, і фінансовий центр дає цьому банку спред 5 пунктів; тоді останній видає трейдеру спред, скажімо, в 10 пунктів і вже до проведення дилерської операції «виграє» своє. Зараз прийнято встановлювати спред до 10 пунктів на лот в $ 100 000 і 3 – 8 пунктів на лоти більше $ 500 000 (якщо поточна ринкова ситуація не внесе своїм неспокоєм відповідні корективи).

Другий спосіб. Зрушення спреду в ту чи іншу сторону в залежності від того, зростає ринок або падає. Якщо ринок зростає, то очікується, що трейдер буде купувати, і виходячи з цього банк дещо завищує ціну, за якою він продає валюту (погіршуючи для себе ціну покупки у трейдера, який не збирається, як вважає банк, продавати). При падаючому ринку це працює навпаки. При цьому розмір спреду залишається приблизно постійним. Цей спосіб не спрацьовує, коли трейдер грає, як кажуть, проти ринку, а оператор банку цього не зумів передбачити. Але особливо добре даний спосіб «випередження» працює на банк, коли у трейдера відкрита позиція і йому нікуди діватися, окрім як закрити її. І банк про це прекрасно знає. Ось тут він в найповнішій мірі і візьме те, що, можливо, недобрав при відкритті трейдером своєї позиції.

Третій і найбільш інтелігентний спосіб, яким банк заробляє на клієнті, зводиться до наступного: якщо гравець поспішив закрити позицію, яку ще можна було б вигідно потримати відкритою, то банк це охоче робить, залишаючи вийшовшого з ринку трейдера при його якомусь зафіксованому прибутку; але при цьому сам банк зберігає цю позицію відкритою вже для себе, по праву забираючи собі весь втрачений невдалим трейдером прибуток.

Джерело — Історії Інвесторів