Ми повинні переформатувати суспільство

Наша безпорадність перед великою кількістю викликів та проблем є загальновідомою. Причина в тому, що ми пішли не в ту сторону, але швидше за всіх. Навіть київські трамваї у Європі стали б експонатами музеїв. Централізація розвалила Радянський Союз, валить економіку. Тоді всі будували ринок – ми будували соціалізм, тепер всі будують соціалізм, ми – ринок. А, якби не Євро-2012, наша влада взагалі нічого б не робила, тільки боролась на самознищення, як навколо газу. Ми  вже 20 років боремося. Але тільки гірше стає.

І нічого, на жаль, ми в державі не зробимо, поки наші письменники, політики не стануть взірцем для влади. Європейські чиновники не те, що сімейні справи не приховують, вони залежать від найменших коливань суспільної думки. А у нас влада може тільки боротись з власним народом. Бо ми не навчилися сприймати демократію та владу по професійним якостям. У нас влада, починаючи зі Сталіна, завжди кудись веде народ і щось реформує.

Я маю власне бачення: у нас у країні, починаючи з радянських часів, з корупцією борються на рівні того, хто продає пиріжок біля станції метро, а треба починати зверху. Наприклад, візьмемо горілчану галузь — там 80% контрафактного спирту. І держава має ввести монополію, а не скаржитись. Не треба боротися з народом, треба натомість встановити хоч які-небудь правила, наприклад, беріть хабар 10% по факту здачі об’єкту будівництва. А у нас все робиться «на вході». Всі ради, від сільської до обласної, сидять і торгують землею. Земля – від Бога, не від депутата, не від Черновецького і не від Тимошенко. Я однаково до всіх ставлюся – мене за це критикують. Мене вже 5-7 разів звільняли за «усердие и большие достижения», я не можу бути «лише» політиком, я хочу, щоб політична діяльність приносила конкретний господарський результат. Як тільки починаєш досягати господарського результату – обов’язково комусь потрібно тебе прибрати. Але все ж таки я працював з Президентом Леонідом Кучмою, з Павлом Лазаренком, з Григорієм Кирпою, я побачив, які це були потужні люди, і Чорновола особисто знав. Я хочу наголосити, що в нас в Україні достатньо гідних людей, але їх нікуди не допускають. У нас одна «колода» в Верховній Раді. Наприклад, в Європі парламентарій це ледве не Нобелівський лауреат, а лідер має бути кращим за всіх, як тільки трапляється слабкий лідер – слабшає вся країна. Моє бачення, як громадянина, що будь-яка обрана народом влада має бути успішною, а далі існують різні форми впливу: критика і активна діяльність. Я, начебто, і критикую, і пропоную позитив, але якби мене слухали це давало б певний результат.

Для того, щоб побудуватись в Києві, Ви маєте купити землю, а хто Ви такі, що мені її продаєте, я що –  не маю права жити? Потрібно всій країні безкоштовно дати землю для житла, тоді й ціни на житло впадуть. У нас взагалі мало хто будує: у Китаї в 10 разів більше квадратних метрів з розрахунку на одного мешканця будують житла, в Білорусі – у 8. Це важка тема, її повинні вирішувати спільними зусиллями інтелігенція, політики. Візьмемо інший приклад: зараз у Туреччині, у Франції розповідають про геноцид, я ж нещодавно потрапив до Вірменії – і мені там розповіли, що турки першими винищили депутатів, вчених, письменників для того, щоб не було кому очолити народ. Тому я хотів би, щоб Борис Іванович Олійник був не єдиним, кого Україна висуває на Нобелівську премію.

Я виступав на громадських слуханнях, і пан Попов також це чув, там пишуть, що Київ втратив роль культурного центру. Я запитую, чому вони таке пишуть, а вони відповідають, що кияни не ходять до музеїв. Я їм кажу, так Ви ж самі закрили музей Києва, інші музеї вже 25 років не ремонтуються, наприклад, музей Булгакова, знищили Андріївський узвіз. А, по суті, що ми втратили? Що у нас в Києві стало менше театрів? Кажуть: ми повинні займатися кіностудією. Та Ви спочатку радіо зробіть, воно повинно змінювати свій формат. Київське радіо повинне інформувати киян, а не крутити шансон, я їм навіть інколи інтерв’ю даю. Навіть у «Студії Квартал-95» жарти всі вже «нижче поясу», і треба мати міру в знущаннях над нашими Президентами, Прем’єрами, а ще ця ситуація з Юлією Володимирівною…

А так у нас всі бідні, ні в кого немає грошей. Натомість, сьогодні наша інтелігенція пише про свої родини, пропонують і мені про свою родину написати,  ще й хочуть, щоб я їм сам заплатив за публікацію. Тепер у нас всі нинішні вожді від козаків «пішли» — чи від Хмельницького, чи від Мазепи. Тобто друкують що завгодно. Про мою улюблену газету «Бульвар» я іноді запитую пана Гордона, а чому в ній пишуть лише про російських видатних людей. Виявляється тому, що з наших ніхто говорити не хоче – або бояться, або сказати нічого. Тому ми повинні переформатувати суспільство і не робити таких реформ, які тільки шкодять.