Зачем люди идут учиться в высшие учебные заведения

Начинается новый учебный год в высших учебных заведениях и опять дискуссия о том, стоит или не стоит получать высшее образование, разгорается с новой силой. Дискуссия вечная.  Но, есть ли окончательный ответ на вопрос о необходимости высшего образования? Вот продолжая разговоры о том, стоит ли получать высшее образование, предлагаю Вам прочитать небольшой текст Дмитрия Светлого.

Проблемні питання формування молодих спеціалістів (на прикладі економістів)

(автор Світлий Д.О. кандидат економічних наук)

На даний час в нашому суспільстві існує стереотипна думка, що в Україні занадто багато економістів та юристів і не вистачає технічних спеціалістів. Ця думка поширюється представниками відповідних держорганів (наприклад, інформація центру зайнятості) та випускниками вищих навчальних закладів, яким дуже важко, або навіть неможливо, знайти роботу за спеціальністю. І, відповідно, виникає питання: «Навіщо втрачати п’ять років життя, грошові кошти, щоб потім бути непотрібним спеціалістом, або мати роботу за мізерною ставкою і працюючи заново вчитись?»

Існуюча проблема носить системний характер, проаналізувавши яку можна виділити наступні комплексі проблеми:

1. Потреби роботодавця. Якщо вищий навчальний заклад (в подальшому «ВНЗ») готує спеціаліста, то відповідний спеціаліст повинен задовольняти відповідні потреби роботодавця (наприклад, бізнес) та приносити цінність бізнесу. Відсутність потреби бізнесу у молодих спеціалістах говорить про те, що ці спеціалісти не відповідають потребам бізнесу. З точки зору бізнесу – молодий спеціаліст – це лише людина з дипломом, яка не має практики, досвіду та не володіє необхідним об’ємом знань та навичок. Тому деякі роботодавці усвідомлено йдуть на те, що молодий спеціаліст буде заново перенавчатися – знову виникають часові та грошові витрати. В той же час в країні існує вакуум високоякісних спеціалістів. Інформація, яку надає Центр зайнятості, є некоректною – в центр зайнятості роботодавець повинен надати інформацію про вакансії, і роботодавець надає таку інформацію – зазвичай це професії з низькою ставкою або безперспективні – іншими словами «баласт». Реальна потреба в спеціалістах відображується в інформації рекрутингових агенцій та на відповідних сайтах Інтернету. В цьому відображається основний конфлікт – відсутність зв’язку роботодавців з ВНЗ.

2. Цілі ВНЗ. Класичний ВНЗ за свою структурою нагадує радянську фабрику – «річ в собі». Наприклад, план виробництва або для ВНЗ — «Навчальна програма» — формується під вимоги міністерства, хоча само міністерство й гадки не має з якими якостями роботодавцю потрібні спеціалісти – як результат, продукція виробляється на склад — ринок попиту відмовляється від спеціалістів підготовлених за навчальною програмою міністерства. Так як міністерство проводить атестацію ВНЗ, надає відповідні ліцензії, то природно, що ВНЗ головною метою ставить відповідність навчального процесу вимогам міністерства. Хоча на справді головним критерієм успіху ВНЗ є попит на випускників – чим більший попит, тим кращий ВНЗ, як центр підготовки спеціалістів, тим більше бажаючих там навчатися, тим більші прибутки ВНЗ. Невідповідальність цілей критеріям успіху ВНЗ формують цілий ряд тяжких системних хвороб ВНЗ:

2.1. Неефективна та непродуктивна форма викладання. Це відображається у наступних «симптомах»: закоренілий консерватизм у викладанні – викладання направлено лише на один рецептор засвоєння інформації (найбільш розповсюджений засіб викладання — писати на лекціях диктанти); дуже слабкий викладацький склад – низькі оклади, відсутність практики запрошування викладати високоякісних спеціалістів, викладають люди які мають наукове звання, але не мають практичного досвіду роботи за спеціальністю; у навчальній програмі є велика доля непотрібних предметів, але відсутні необхідні предмети; направленість на масовість, ніж на індивідуальність – навчання побудовано за принципом конвеєру. Особливо неприємно вражає викладання випускників, які не знайшли роботи за весь свій період навчання та вирішили викладати.

2.2. Бюрократизм та формалізм. Дуже багато часу тратиться на формальні процедури, які ніякої цінності не несуть, але мають статус «ритуалу». Наприклад, проходження практики – формальна процедура, яка не несе ніякої користі ні роботодавцю, ні студенту, а ВНЗ це не дуже й цікавить – головне, щоб була відмітка про проходження практики, та відповідні звіти, які провіряються більш за формальними признаками, ніж за змістом. А процеси кооперації, формування тісних взаємовідносин з роботодавцем йдуть дуже уповільнено та без натхнення.

2.3. Користолюбство. Це й ще один прояв хронічної хвороби ВНЗ. Виникнення цього симптому більше пов’язано з низьким рівнем заробітку викладачів, на який важко прожити; з іншого боку є наявність пропозиції – наприклад, небажання студента вчити непотрібний або нецікавий предмет – простіше заплатити за оцінку або залік.

2.4. Зневажливе відношення викладацького складу до студентів. Особливо яскраво відображається на заочниках. Це комплексний симптом який підпитується психологічними аспектами, обумовленими системою ВНЗ: низький оклад, невдале життя, низька відповідальність, безпідставне впевнення викладача, що він є єдиним носієм унікальних знань, тощо.

3. Студент — відображення конфлікту життя та навчання у ВНЗ. Студент у процесі свого навчання орієнтується на показники успіху, які діють у ВНЗ – це оцінки. В житті критеріями успіху є здатність спеціаліста генерувати власний грошовий потік, адже студент і навчається ради того, щоб по закінченню ВНЗ знайти собі роботу з високим окладом. Тобто, формула «Гарно вчись – знайдеш роботу з високим окладом» вже не діє, але чомусь на це студенти та їхні близькі роблять ставку. Після випуску з ВНЗ студент стикається з проблемами: в житті оцінки не є показниками успіху, роботодавці на них майже не звертають уваги, знайти собі роботу важко – роботодавці надають занадто жорсткі вимоги. Студент залишається з проблемою працевлаштування сам на сам. Необхідно знову серйозно адаптуватися та навчатися, тоді навіщо було затрачувати п’ять років життя?

Якщо зробити короткий висновок, то система навчання у ВНЗ сильно відірвана від життя: відсутня кооперація з роботодавцями, орієнтація ВНЗ на невірні цілі, як результат система навчання не відповідає вимогам роботодавців, студент не має попиту серед роботодавців, йому необхідно надалі вчитись. В такій ситуації втрати несе не лише студент – втрати несе ціла держава.

Пару слов вдогонку:

Действительно, когда говорят, что у нас много экономистов и мало инженеров, это говорят те люди, которые очень далеки от производства и не знают реальной ситуации в бизнесе. У нас каждый год выпускают несколько тысяч инженеров. Но они очень редко работают по специальности. Во-первых, для них просто нет рабочих мест, так как нет производственной базы. Во-вторых, их очень часто учат по старым технологиям, которые уже давно не используются, потому такие специалисты просто не нужны. Профессия «экономист» просто более универсальная и это позволяет хотя бы частично менять вид деятельности.

При этом никто не жалуется, а наоборот понимает, что на сегодня профессии связанные с ІТ-технологиями востребованы и можно при желании найти и хорошую работу и получить хороший профессиональный рост. Есть еще ряд технических профессий, которые сейчас востребованы, но еще больше у нас осталось технических специальностей, который были рассчитаны на времена СССР и на те, устаревшие технологии. Поэтому призывать к увеличению количества таких специалистов для времен СССР, это смешно.

Есть одно у нас горе, это подготовка учителей в школы. Получается, что часть поступающих в педагогические ВУЗы вообще не собираются потом работать учителями, а просто хотят получить бюджетное образование. Другая часть, которая все же приходит учить детей в школу, лучше бы не приходила работать. Хотя СССР рухнул уже больше 20 лет, но «совок» остался в нашей школе и там процветает, во многом взращенный учителями, которые этот «совок» лелеют и считают величайшим достоянием педагогики. К слову, именно этому «совку» и учат в педагогических ВУЗах. Какой смысл готовить таких учителей?

Очень большой вред высшему образованию нанесло массовое открытие частных вузов, который очень удачно называют «шарашками». Там даже не пытаются учить людей. Главное получить деньги от студентов и выдать диплом. И хотя министерство образования многие такие вузы закрыло, но их еще закрывать и закрывать. Тут еще может свою лепту внести и настоящий бизнес, который будет при приеме на работу спрашивать не диплом, а что закончил. В США тоже большое количество «шарашек» в виде колледжей, но там уже сложилась мнение, что главное не диплом, а учебное заведение.