Трохи про цінності та партійність

Вирішив трохи написати про поширену в нашому суспільстві загалом і на даному форумі зокрема манеру полеміки, яка, на мій скромний погляд, є шкідливою і неконструктивною. Спостереження за інтернет баталіями, в тому числі і на Мінфіні (який поважаю за критично високу кількість насправді розумної публіки), показують, що фундаментом для умовиводів більшості опонентів є підтримка або не підтримка ними певної особистості на посаді президента держави в окремих випадках чиновників меншого рангу. Така лояльність до конкретних персон призводить до безграничної підтримки дій нинішнього керманича держави і дивовижної сліпоти, коли ситуація вимагає критики дій «улюбленця» вже у нинішній момент в прихильників В. Зеленського. В свою чергу, прихильники попереднього (попередніх) президентів знаходять безліч виправдань хрестоматійним прикладам зловживань, упущень і профанації реформ, які мали місце в окремих сферах, не маючи сил в собі назвати речі своїми іменами. З’являються, звичайно, і блогери-юзери-власники нікнеймів, які займають зручну позицію відсторонених нігілістів і з гаслами «я не голосував ні за кого» та «мені взагалі байдуже» і «я принципово не ходжу на вибори енну кількість років» позиціонують себе, ледь не в ролі панотців, які перебувають в нірвані відстороненості від політичних процесів в Україні. Неважливо, що і відстороненості і від реального життя….
В такій ситуації погляди ідеологічних опонентів на однакові процеси починають діаметрально відрізнятися в залежності від того чи сидить їх кумир на золотому троні. Хоча, як не дивно у обох таборів є схожі точки дотику, які полягають в критиці тих осіб, які в розумінні патерналістів порушують золотий спокій президента і розхитують під ними золотий трон. Не важливо, що ці особи проводили важливі реформи і змінювали очолювані ними міністерства, установи, галузі. Так, хіба лінивий 4 роки назад не критикував Н. Яресько, причому серед її критиків були як ті, хто критикував її «бо вона була креатурою П. Порошенка», так і ті, хто вважав, що «краще свій Гройсман, який краще зуміє домовлятися з депутатами, бо розуміє наш політикум, а Яресько надто непередбачувана. І взагалі вона надто радикальна і не наша». Або згадаємо А. Абромавічуса, який публічно вивів на публіку неприємні для прихильників П. Порошенка факти політичної корупції і кумовства. Як не згадати що прихильники П. Порошенка не залишили сухої нитки від литовця, який ще нещодавно був для них «чемпіоном реформ». Але й для опонентів експрезидента архітектор реформ в МЕРТ не став «своїм», а залишився іноземцем, який недопустимо багато часу працював в Україні «на користь західного управління українською економікою» та за якого «порушилася співпраця з Росією» або взагалі «посилилося зубожіння». Не подобається Абромавічус, так давайте згадаємо Д. Сакварелідзе, якого вороги Порошенка критикували за те, що він грузин, а також ставленик ворогів Росії і прихильників західного ручного управління. А ось прихильники експрезидента закидали йому, що Сакварелідзе «розхитує човен». Чомусь прихильники Порошенка звертали мало уваги на Шокіна і кричущі факти корупції в Генпрокуратурі і бажанні оточення Порошенка не розслідувати, а зам’яти справу за будь яку ціну. Про корупцію тоді згадували ідеологічні опоненти експрезидента. Але чи була ідея боротьби з корупцією їх життєвими ціннісними орієнтирами?
Ситуація доводить що ні. Вибір Зеленського продемонстрував, що електорат «молодої надії» і «ефективного менеджера, який чесно побудував свій комедійний бізнес, а значить має необхідні вміння і навички для посади Президента України» (зараз нікому не стало смішно?  ) може швидко проковтнути аналогічні і мало приємні факти корупції оточення свого молодого гетьмана-царя-куміра, зосередивши всю свою енергію на боротьбі проти ненавистного експрезидента, про що свідчить гаряча підтримка посадки за грати ПОП за будь яку ціну. Неважливо як, знайшовся би привід. Неважливо, чи обвинувачення відповідають здоровому глузду. Неважливо, що закиди до Порошенка при бажанні можна пред’явити будь кому з оточення Зеленського, та й самому «дуже чесному лідеру нації». Неважливо, що жертвою судилища стане і сам Зе- президент у майбутньому. Я звичайно, як скромний громадянин, який намагається всупереч усім політичним вітрам і цунамі зберігати голову, розумію, що електорат зневірившись в реалістичність обіцянок когось почати саджати вже минулою весною, прагне крові. І це, відповідно до візантійських традицій має бути голова попереднього президента. Але тоді, шановні прихильники Зе- президента, повинні чесно визнати, що голосуючи проти Порошенка рік тому, вони не голосували ані за розбудову правової держави, ані за нові обличчя. Тому що, методи діяльності нинішніх силових і судових органів влади це точно не про якісні зміни, а про неосовок у найгірших барвах, це навіть не профанація реформ в цих галузях у період Порошенка, тому що точкові спроби реформ за ненависного Пороха все-таки відбувалися. Це реванш старої системи в повній красі і реванш «старих провірених кадрів». Тому, якщо хтось з вас голосуючи за Зе- мріяв не про повернення «міцних господарників», не про популістичні разові доплати а-ля Юліна тисяча, а все-таки про реформи і якісну модернізацію країни, мусите вже зараз висовувати голови з піску і починати підтримувати хоч трохи тих, хто мав відваги не маючи ілюзій щодо Зеленського і голосував за інших політиків, в тому числі і неприємних вам. Бо в противному випадку ви будете наступними. Як, пам’ятаєте, у одній дуже специфічній країні, після соціалістів прийшла черга на лібералів, а потім на євреїв. Закиди до експрезидента у стилі «він і сам небажанням реформ судів заклав нинішню ситуацію» є дуже слабким аргументом для нічогонероблення. Перші півроку Зеленського при владі повинні бути чітким сигналом для тих небайдужих громадян, які підтримують західний шлях Україну, розбудову демократії, абстрагування від постімперських і неорадянських цінностей поліцейської держави, непотизму, малоросійства, олігархократії, для всіх тих, кому незручно знаходитися в одній упряжці з критиками співпраці зі світовими фінансовими і міжнародними організаціями на користь «свого власного шляху» (читай нічогонероблення і проїдання отриманих кредитів). Ви маєте вже зараз голосно кричати, бо країна стрімко деградує, повертається до цінністих орієнтирів тих часів, які є «старими-добрими» не для вас, а фанатів Януковича та Путіна. Ваше мовчання буде причиною вашої маргіналізації. Тепер пару слів до фанатів Порошенка. Якою би не була прив’язаність до експрезидента, вам треба бути готовими вийти з його орбіти заради пошуку нових лідерів. Причому вашими потенційними союзниками можуть бути лише ті, хто з різних міркувань голосував проти ПОП, в тому числі за Зе. Якби експрезидент читав цей блог, я би запропонував йому щось схоже… те, про що думав ще 4 роки назад, раціонально оцінюючи, що він більше ніколи не зможе виграти президентські вибори. В інтересах України йому треба відійти в бік, поклавши всі сили в «раскрутку» нового кандидата на наступні вибори.
Нажаль такі є сумні реалії. Тому я повертаюся до попередніх тез про цінності та партійність. Інтереси України вимагають від більшості українців боротьби зі своїми вадами, однією з яких є егоїстична партійність. Тільки таким чином вдасться повернути шанс, який Україна змарнувала, повіривши популісту. І тільки боротьба за цінності, навіть ціною політичних поступок, дозволить нам об’єднатися вже зараз, протидіючі повзучому реваншу тої політичної еліти, яка з великим завзяттям зупиняє реформи, витісняючи залишки реформаторів. Аналізуючи успіх деяких країн світу в модернізації, зокрема країн Центрально-Східної Європи можна сказати, що кожна з них зробила великий крок саме тому, що їх народи поставили на перше місце цінності, а не партійність.

Вибір залишається за нами, оберемо світовий досвід чи «свій шлях»…