Глава XIX Не ізраїльська професія

21 серпня 1940 року об одинадцятій ранку до Yahav Bank, на вулиці Рамбан в Єрусалимі, зайшов молодий чоловік і попросив розміняти купюру в один палестинський фунт. Отримавши бажане і оцінивши обстановку, він вийшов з банку, але через декілька хвилин повернувся озброєний дерев’яною палицею. З ним було двоє спільників в масках.
В руках вони тримали дитячі пістонні револьвери, які касир сприйняла за справжні. Жінка віддала всю готівку – трохи більше 700 фунтів. За декілька годин грабіжники були схоплені поліцією. Так розпочалося і так безславно закінчилося перше в історії пограбування на Святій землі.
Наступну спробу пограбування банку місцева поліція «чекала» півтора десятиліття. І знову грабіжники були затримані.
Останні тридцять-двадцять років ізраїльські поліцейські фіксують близько 60-40 пограбувань фінансових установ на рік (сюди входять всі банки, ломбарди, страхові організації, поштові компанії, фінансові інститути, тощо) при цьому левова частка з них – пограбування вуличних банкоматів і терміналів. «Класичних» пограбувань зі зброєю, масками, і погрозами вибухівкою – не більше трьох-п’яти на рік. Якби не Ілан Куперман-Сегаль то на цьому главу можна було б і закінчити.
Влітку 2003 року, тридцятитрьохрічний Ілан Сегаль, малопомітний, коротко стрижений чолов’яга з Хайфи придумав розкішний план, достойний екранізації і зумів втілити його в життя та стати найвідомішим банківським грабіжником Ізраїлю. По пунктам, скурпульозно й успішно. Але про все по порядку.
Перше, що зробив Ілан Сегаль – це повністю перевтілився в такого собі Сагу Унгера, юриста за професією, реальної, до речі людини. Він підробив громадянський паспорт, по підробці отримав справжнє водійське посвідчення та почав влаштовуватися на роботу в компанію «Brink's» – світового лідера в галузі перевезення цінностей, логістики і касових операцій.
Всі три етапи ретельної перевірки Унгер-Куперман-Сегаль пройшов на відмінно: анкетний – забезпечив справжні документи справжнього Унгера; співбесіду – «надвисока мотивація до роботи в компанії», саме так напише інтерв’юер; «детектор брехні» – півпляшки коньяку і жуйка з ментолом. На роботу його взяли.
Далі все відбувалося доволі швидко і доволі просто. Сегаль працював неозброєним водієм на броньованому автомобілі. Разом з напарником вони об’їжджали фінансові установи, торгові точки і збирали гроші, які в кінці маршруту відвозили до сховища компанії.
У вівторок 19 серпня 2003 року Ілан разом з напарником виїхали по звичному маршруту. В середині дня, коли напарник вийшов за черговим мішком з виручкою і зник за дверима магазину, Ілан просто завів броньовану вантажівку і просто поїхав разом із грошима, які вже встигли назбиратися за половину зміни.
На шаленій швидкості Сегаль домчав до стоянки зі своєю власною «PEUGEOT-205». Він переклав до багажнику малолітражки 14 мішків з 4,7 мільйонами шекелей і зник в невідомому напрямку.
Напарник, який повернувся, не знайшов ні броньовика, ні свого водія. Він зателефонував в поліцію, яка без зволікань перекрила всі дороги і підняла в повітря вертоліт спостереження. На протязі години інкасаторська вантажівка була знайдена замкненою, з працюючим двигуном, без водія і без грошей на парковці торгового центру. Все було зрозуміло як білий день – Сага Унгер був оголошений в розшук.
Весь північний округ поліції було приведено в повну бойову готовність, всі сили поліції, працівники служби охорони «Brink's» шукали Сагу Унгера. І Сага Унгер прийшов до поліцейського відділку, тільки справжній, який подав заяву на крадіжку документів.
Були перекриті всі КПП, всі прикордонні пункти, всі виїзди з країни та великих міст. Всі шукали Сагу Унгера, точніше того, хто ховався під його іменем, у кожного поліцейського було фото водія-інкасатора.
Поліцейські шукали пасажирів з великим багажем і підозрілою поведінкою – 4,7 мільйона шекелей це на секундочку більше 30 кілограмів ваги. Час йшов, все було марно, ніхто нічого не порушував, не перевозив, не ховав.
Ілан Куперман-Сегаль через два тижні сам прийшов до поліції і розповів історію про його захоплення злочинцями і пограбування броньовика. Звісно, йому ніхто не повірив, але Ілан дотримувався своєї версії подій і під час слідства, і під час судового засідання – він жертва пограбування, місцезнаходження грошей йому невідоме.
В поліції обіцяли зменшення терміну за «чистосердечне», Куперман-Сегаль відповідав, що не знає де гроші. Йому підсаджували в камеру слідчого ізолятора перевдягнених поліцейських, Ілан розповідав їм неймовірні історії, але ані півслова про гроші.
Через рік після крадіжки по завершенню слідства і судового засідання Куперман-Сегаль отримав 9 років тюрми за крадіжку 4,7 мільйонів шекелей і інші злочини, в яких був замішаний. На розгляд апеляції його адвокат Тамі Ульман несподівано принесла валізу з 700 тисячами шекелей і попросила зменшити термін ув’язнення. Що це за гроші і чи мають вони якесь відношення до 4,7 мільйонів? Ані Ілан, ані його адвокат не сказали ні слова. Суд залишив вирок незмінним.
В тюрмі Ілану прийшлося досить таки несолодко – він декілька разів зазнав нападів від кримінальних елементів, яким також було дуже цікаво, де ж знаходяться гроші.
Поліція в свою чергу пошуки грошей не припиняла всі роки. З’явилася версія, що гроші заховані в одній із могил на міському цвинтарі. Викопали! Немає! За іншою версією, гроші закопані на березі моря. Перекопали мало не пів узбережжя! Мимо! Провели обшуки в будинках всіх родичів, друзів, знайомих Сегаля. Не знайшли жодного шекеля з викрадених!
В 2014-му вийшовши на свободу, вже 44-річний Ілан Куперман-Сегаль скористуватися вкраденими грошима вже не міг – в обіг були запущені купюри нового зразка, а старі перетворилися на фантики.
Злочинці, як правило ніколи, не переходять в ранг колишніх і цього разу за підробку грошових знаків, кажуть, що ті три купюри по 100 шекелей вийшли напрочуд вдало, Ілан повернувся до рідної для себе системи пеніцитарних закладів.
Історія Ілана Купермана-Сегаля не знайшла ні широкого розголосу в пресі, ні жвавого обговорення в суспільстві, за інтерв’ю з ним не ганялися журналісти, не писалися про нього книжки. Ну не по душі місцевим жителям такий вид заробітку, що тут поробиш!
Більшість з нас вважає, що мільйони неможливо заробити чесною працею. «Я бідний, але чесний» – так дуже часто виправдовуємо ми свою бездіяльність і лінь. Євреї, в свою чергу, впевнені, що бути багатим не тільки не соромно, а ще й приємно, при цьому необхідно вести виключно чесний бізнес, слідуючи Торі – першій частині єврейської Біблії. Саме Тора утримає людину від здійснення злочинів, вимагає обмежувати свої бажання і враховувати бажання тих, хто живе поруч. Закони Творця були прийняті всім людством незалежно від віросповідання – це заборона на вбивство, на крадіжку, на розбій, на насильство.
Фактично всі дослідження і статистичні дані доводять, що у євреїв відносно низький рівень злочинності, нижче, ніж у представників інших національностей.
Протягом більшої частини своєї історії євреї, як правило, мало залучались до злочинності: частково завдяки сильній соціальній структурі організованої єврейської общини. В них царювало верховенство релігійних заповідей і суспільної думки, а багаті євреї допомагали підтримувати бідних. Останні, таким чином, не йшли на кримінал щоб прогодувати себе і свої родини.
Але іноді рівень бідності та пов’язана з нею безнадія перемагали вплив єврейських общинних структур. Наприклад, в XVIII сторіччі банди єврейських жебраків бродили сільською місцевістю Центральної Європи і, незважаючи на закони єврейської взаємовиручки, виганялися з однієї общини в іншу, тому, що жодна община не бажала піклуватися про них надто довго.
Єврейські розбійники ховалися в лісах і біля доріг, щоб грабувати проїжджаючих і жителів навколишніх сіл. Але і при цьому вигнанці залишалися прив’язаними до своїх общин і своєї релігії і зазвичай приходили додому провести з рідними шабат. Лише в ХІХ сторіччі більшість німецьких євреїв, поступово стаючи заможними, повністю інтегрувалися в німецьке суспільство в соціальному і економічному значенні. Коли вони приєдналися до середнього класу, бідність і злочинність перестали бути актуальними общинними проблемами.
В цей же час в Східній Європі відбувалося зворотне: єврейське населення різко виросло, а бідність охопила багатьох. Безліч євреїв залишили маленькі містечка, щоб шукати щастя в іншому місці: спочатку в великих містах, а потім – в Америці; багато хто природним чином долучилися до кримінального життя.
До Другої світової війни, деяка частина східноєвропейських євреїв відігравала значну роль в злочинному світі не тільки європейських країн, а й в Сполучених Штатах і навіть країнах Південної Америки, таких як Аргентина і Бразилія. 1880-1939 роки можна розглядати як свого роду «золотий вік» єврейської злочинності.
В Сполучених Штатах єврейські мафіозі «працювали» пліч-опліч з італійською мафією і керували найрізноманітнішими незаконними чи квазі-законними підприємствами, як, наприклад казино в Лас-Вегасі і на Кубі.
В американській кримінальній історії стали похідними імена гангстерів Багсі Сігела і Меіра Ланські, які пройшли шлях від дрібного рекета та угону автомобілів до вбивств і організованих, з широким розмахом, азартних ігор. З них американський кінематограф малював образи мафіозі в фільмах «Хрещений батько», «Клан Сопрано», «Одного разу в Америці», «Багсі».
Єврейський злочинний світ був настільки помітним в свій час, що багато великих письменників на ідиш не могли обділити увагою цю тему. Єврейський письменник Шолом-Алейхем написав роман «Мошкеле-злодій», найвідоміший ідішський драматург Шолом Аш – п’єси «Мотке-злодій» і «Бог помсти». Ісаак Башевіс Зінгер опублікував ряд романів про єврейський кримінальний світ, на підставі спогадів свого дитинства на бідній вулиці Крохмальна в Варшаві – «Піна» (1967), «Гості» (1972), «Ярма і Кейле» (1976).
Ще одним проявом того впливу, який єврейські злочинці здійснили на єврейське суспільство, є багатий ідішський фольклор, що передавався з покоління до покоління і присвячений темам злочинності. Фольклористам вдалося записати частину цієї народної творчості у вигляді пісень і приказок. Найуспішнішими колекціонерами злочинного світу були Шмуель Лехман і Пінхас Граубард, обидва жили і працювали у Варшаві. В 1923 році побачила світ їх монументальна антологія «Бай ундз ідн» («Серед нас євреїв»), що включала в себе добірку кримінального фольклору, а також детальний глосарій сленгових термінів того часу. Наприклад, лідера злодійської банди називали «ребе», а поліцейського – «рош-гой» (глава язичників).
Друга світова війна і Голокост поклали край епосі єврейських гангстерів, оскільки нацисти і їх посібники вбивали єврейських злочинців разом з іншими євреями, в той час як в США війна і післявоєнний період призвели до швидкого економічного росту. Величезна кількість дітей емігрантів зі Східної Європи відучилися в коледжах і набули респектабельності середнього класу, тим самим уникнувши бідності, яка століттями втягувала євреїв в злочинне життя.
Що дійсно залишилося від євреїв-злочинців, так це захоплююча колекція висловів, пісень і історій того непростого періоду єврейського суспільства. До речі, анекдоти про одеських нальотчиків, з тієї саме опери.

Повертаючись до реалій, відсидівши в тюрмі більше половини свого свідомого життя вже 52-річний Ілан Куперман-Сегаль взявся за мемуари. Він дуже сподівається, що хтось напише по ним сценарій і зніме про нього фільм. Як про знаменитих грабіжників банків: Джона Діллінджера (1903-1934), Чарльза Флойда (1904-1934) чи Лучано Лутрінга (1937-2013).
Шанси Ілана Купермана бути екранізованим ще менші ніж мінімальні, хоча б тому, що такі злочини ніколи не були в єврейській державі поп-культовим явищем. Це там за океаном чи, можливо, у Франції, а тут… Ну що поробиш, якщо грабіжник банків – не ізраїльська професія.