Глава XVI Австрійська бюрократична реальність

В 1993 році сорокарічний менеджер австрійського Erste Bank, Отто Ньюман, стикнувся з кризою середнього віку. Кохана дружина, прекрасні діти, будиночок з газоном, досить висока посада банківського клерка, пристойна зарплата, здавалось би живи і радій, але йому все здавалось, що цього недостатньо.
Чоловік часто порівнював себе з іншими, які досягли в житті більших результатів: сусід купив собі новеньку BMW-сімку, однокласник перебрався до Леопольдшадту (найдорожчого району Відня), однокурсник став головою правління банку. Від цього почуття незадоволеності тільки підсилювалося, до того ж ще й іпотека за той самий будиночок…
Варто зазначити, що цей переломний період у кожного чоловіка відбувається по-різному. Одні тримають все в собі, часом стаючи більш жорсткими і зібраними; інші всіма силами намагаються самоствердитися в соціумі; нерідко бувають і зриви, коли чоловік починає захоплюватися алкоголем, азартними іграми. Отто Ньюман обрав свій шлях – він вирішив пограбувати банк.
Для скоєння злочину він заручився підтримкою та допомогою своїх близьких друзів. Разом вони розробили план крадіжки та розіграли його як по нотах.
У призначений день Отто, як і завжди, вийшов на роботу в банк і, як завжди, почав сумлінно і старанно працювати.
Ближче до закриття у відділення фінансової установи увірвалися двоє злочинців. Свої обличчя вони приховували масками, а зброєю погрожували співробітникам банку, вимагаючи зібрати усю готівку та віддати їм.
Всі працівники завмерли від переляку і несподіванки, лише Отто Ньюман знайшов в собі сили поворухнутися. Він вигріб зі сховища все, що в ньому було і віддав нападникам, при цьому зовсім «забув» натиснути тривожну кнопку. Тільки після того, як злочинці залишили банк і втекли з місця злочину, Отто все ж таки «згадав» про кнопку і викликав поліцейських.
Злочинцям дістався знатний куш – більше двох мільйонів шилінгів (167 тисяч євро по нинішньому курсу), золоті зливки, монети! Ідеальний план! Ідеальне пограбування!
Досвідченим детективам, яким доручили розслідувати справу про пограбування, так не здалося.
Правоохоронці допитували Отто, чому той не натиснув кнопку виклику охорони вчасно, як того вимагає інструкція. Відповісти на це запитання менеджер не зміг. Почалися обшуки: в будиночку з газоном, в автомобілі, в помешканнях найближчих друзів – було знайдено золоті зливки та частину вкрадених грошей. І ось вже вся несвята трійця предстала на ясні очі австрійського суду і за його вироком відправилася за грати на довгі сім років.
Завдячуючи співпраці зі слідством та гарній поведінці, Ньюман вийшов із в’язниці умовно достроково вже через 3 роки і почав налагоджувати нове життя.
Здавалося б все, але не поспішайте робити висновки.
Насправді вся ця історія має досить несподіване продовження.
Ще під час судового засідання представник Erste Bank повідомив, що установа не має жодних претензій до Отто Ньюмана. Він, також, відмовився від 860 тисяч шилінгів, які були вилучені при обшуку, оскільки страхова компанія вже повністю компенсувала збитки банку, і попросив не карати занадто суворо свого колишнього колегу по роботі. У страховиків теж були відсутні претензії до підсудних – за договором з банком їм дісталися золоті зливки і монети.
Йшов час. А за грошима, які зберігались у Мінюсті, так ніхто і не приходив. Вони виявились нікому не потрібними: банк отримав компенсацію від страхової, страхова заволоділа золотими зливками, які за останні десятиріччя піднялися в ціні і повністю покрили витрати. Через дев’ятнадцять років після скоєння злочину, суд не вигадав нічого кращого аніж повернути гроші… самому злочинцю. У 2012 році Секретарі суду зв’язалися з адвокатом підсудного, і розпорядилися, щоб він передав всю суму своєму колишньому підопічному.
Отто Ньюман був здивований, та відмовлятися не став. Він, не гаючи ані хвилини, надіслав своєму адвокатові номер банківського рахунку і отримав свою долю від пограбованого – 63 тисячі євро, якраз до свого шестидесятиріччя. Австрійська Феміда залишилась задоволеною!
«Нехай загине світ, але здійсниться правосуддя!» – ці слова Фердинанда І — герцога Австрії, короля Угорщини і Богемії з 1526 року, короля Німеччини з 1531 року, імператора Священної Римської імперії з 1556 року – прикрашали центральний зал Палацу Правосуддя у Відні в 1881 році. Тут розміщується Верховний суд, Генеральна прокуратура, Вищий земельний суд Відня, Верховний прокурор Відня і обласний суд по цивільним справам Відня. Після пожежі, спричиненої липневим штурмом 1927 року, палац було реконструйовано. Місце девізу зайняли герби колишніх австрійських коронних земель, але дух закону залишився.
На сьогодні Австрія – країна правил, законів і інструкцій. Кількість вказівників і табличок з написами, що можна робити і що категорично заборонено, тут зростає настільки швидко, що заїжджі туристи просто не встигають читати.
Для австрійців же, навпаки, в таких умовах живеться набагато спокійніше – так вони знають, що не порушують правил. А відсутність інформації про ту чи іншу заборону означає «повну свободу» (звісно з урахуванням інших заборон і правил, які діють в країні).
Життєвий устрій австрійців сформувався під впливом сусідніх країн – Німеччини і Італії, тому австрійський менталітет об’єднує в собі італійське життєлюбство і німецьку педантичність. Австрійці більш за все високо цінять затишок, чистоту, комфорт і, звісно, порядок. За обіднім столом тут не прийнято обговорювати сімейні справи і грошові питання, а, також, теми релігії і політики.
Австрійці не полюбляють пустих і довгих промов – їх лексикон чесність і прямолінійність. При цьому австрійці ввічливі, чемні, дипломатичні і відкриті, мають відмінне почуття гумору.
Австрійці, на заздрість іншим, мають особливе ставлення до власної праці. По-перше, вони її поважають і цінять, тому працювати «за 3 євро» тут просто не готові. По-друге, якщо вони працюють, то все роблять якісно, вчасно і дорого.
Щоб все було зроблено на найвищому рівні, австрійці обов’язково уточнять все до деталей. Іноді кількість таких уточнень, деталізацій, конкретизацій і специфікацій відкрито дратує і шокує іноземних контрагентів, але в результаті повністю відсутні подвійні тлумачення в контрактах, замовленнях і технічних завданнях.
Ви плануєте свій робочий тиждень, нагадуєте напередодні зустрічі опоненту про час і місце, практично ніколи не запізнюєтесь, а у випадку форс-мажору обов’язково повідомите про перенесення і вважаєте себе пунктуальним? Забутьте це слово – воно явно не про Вас! Австрійська пунктуальність – це не тільки і не стільки необхідність прийти вчасно або повідомити, коли запізнюєшся. Австрійська пунктуальність – це довготермінове планування без необхідності перепогоджувати декілька разів.
Якщо Вас запросили, наприклад, на день народження, скоріш за все це буде за місяць, а то й два. При цьому Вам одразу повідомлять час, дату, місце і всі необхідні подробиці: стиль одягу, вид фуршету, програму свята. Потрібно лише прийти в призначений час і все буде так, як було заплановано.
Таке планування стосується практично всіх сфер життя – від планування відпустки до відвідування стоматолога. Саме тому, австрійці ніколи не запізнюються, ніколи не поспішають, вони роблять все для того, щоб їх життя було якісним і спокійним.
В Австрії більш за все люблять інструкції і правила, деяким з них вже більше ста років. В будь-якій державній установі від Вас будуть вимагати лише те, що прописано в інструкції і ні на папірець більше. Режими і порядки роботи всіх установ регламентовані і суворо виконуються, взяти хоча б до прикладу пунктуальність громадського транспорту.
Такі норми поступово перетворились в традиції і стали частиною суспільства. Викорінити їх з часом стає все складніше.
В Австрії до цього часу полюбляють платити готівкою, а не карткою, приходити за послугою особисто, а не отримувати онлайн, використовувати банківські чеки. Для австрійців – це зручно, вони до цього звикли і впевнені в своїй правоті.
Наведені риси характеру звісно далеко не єдині, що типові для жителів альпійської республіки, але вони проявляються сильніше за всі інші. При цьому, якщо подивитися на Австрію сьогодні, можна дійти до висновку, що вони вибрали правильний напрям руху.
В вересні 2019 року столицю Австрії визнано найбільш комфортним для проживання містом в світі. Щорічно консалтингова компанія Mercer порівнює 231 велике місто на підставі 39 критеріїв, до яких належать соціальні, економічні і екологічні аспекти, а також рівень охорони здоров’я і освіти. Десятий рік поспіль Відень було названо містом із самою високою якістю життя, він з легкістю обійшов Мельбурн і Сідней. Ця невелика альпійська країна вважається, також, однією з самих безпечних в світі. Тут багато що засновано на довірі, чесності і свідомості громадян. Австрійці відкриті, веселі, вони полюбляють здоровий спосіб життя, цінують комфорт і зручну інфраструктуру, а їх образ життя і є той самий «австрійський менталітет».

Повертаючись до реалій, як стверджують психологи, чоловіче населення планети, ледь вийшовши з підліткового віку, стикається з кризами кожні десять років. У двадцять – із кризою вибору, у тридцять – кризою мотивацій, у сорок – досягнень, у п’ятдесят – розбіжності між очікуванням і результатом, у шістдесят – визнання, в сімдесят – підбиття підсумків і передачі досвіду.
Невідомо, як Отто Ньюман справлявся з усіма своїми кризами, а ось що можна сказати зі всією впевненістю, це те що він став єдиним на планеті, хто зміг повернути незаконно отримане законним чином. Ось така вона сувора і справедлива австрійська бюрократична реальність!