Глава XIII Безлад в бразильському Центробанку

О пів на дев’яту ранку 8 серпня 2005 року в поліцейському відділку міста Форталеза пролунав телефонний дзвінок, який відірвав правоохоронців від ранкової кави. Телефонували з Центрального банку Бразилії: здається, що їх пограбували, але це неточно. Поліцейські кулею примчали на місце: все правильно, таки пограбували і це точно!
На підлозі сховища зяяла діра, зловмисникам вдалося зробити отвір в залізобетонній плиті товщиною в півметра. При цьому жодна з систем безпеки не спрацювала.
Як з’ясувалося пізніше, саме через цей отвір спустилося біля 164 мільйонів бразильських реалів банкнотами в п’ятдесят реалів (71 мільйон доларів по тогочасному обмінному курсу). Для розуміння масштабів: це більше трьох тон готівки!
Напередодні сховище банку було вщент заповнено грошима: новими купюрами і тими, що вже були у використанні. Перші – було щойно доставлені з Банкнотної фабрики для подальшого розподілення між комерційними банками, інші, — були зібрані для подальшої перевірки аудиторами Центробанку. Банкноти в доброму стані потрібно були повернути в обіг, зношені – знищити.
Нападники брали лише банкноти, що були у використанні. В банку були відсутні записи про серійні номери, тому відслідкувати їх було неможливо. А ось чому вони брали лише «п’ятидесятки», так і залишилося загадкою.
Головною і єдиною зачіпкою в цій справі був 75,4-метровий тунель з підведеним електричним освітленням, системою вентиляції і частиною банкнот, що загубили грабіжники при пограбуванні.
Широкий, в висоту людського зросту, надійно укріплений і обшитий дерев’яними панелями, прохід на глибині чотирьох метрів вів до будинку в кварталі від банку. Вивіска на будинку сповіщала, що тут знаходиться Grama Sintetica – бізнес по продажу штучного газону.
Чому не пончики і не буріто, запитаєте Ви? Все просто – штучні газони, на думку грабіжників, асоціюються з землею, тому нікого не повинно здивувати, якщо машини з піском будуть постійно курсувати біля будинку.
Грабіжники старанно створювали ілюзію успішного бізнесу, розповсюджували безкоштовні бейсболки, рекламу в місцевих ЗМІ, навіть, брендували автівки, якими користувалися. Це прикриття дозволяло фургонам без зайвих питань спокійно, серед білого дня вивозити викопану землю, а трохи пізніше і гроші.
В пошуках ідеального місця для початку тунелю банда намагалася зняти нерухомість в безпосередній близькості від банку, але це було неможливо – нічого не здавалося в оренду. В результаті розташувались лише в восьмидесяти метрах і почали копати.
Коли поліцейські ввірвалися до будинку, всередині все було засипано білим порошком. Ні це були не наркотики, а звичайний тальк, який повністю знищив всі відбитки пальців зловмисників.
Єдиною конкретною інформацією, яка була у володінні поліції, це копія паспорта за яким в травні 2005-го було орендовано приміщення, за три місяці до пограбування. Його використовував такий собі Пауло Серджіо де Соуза. Звісно, що документ був фальшивим, лише згодом було встановлено, що в пограбуванні брало участь не менше сорока осіб.
Те що фото на підробці виявилося справжнім, не додало особливої швидкості розслідування. Так, багато мешканців Форталези впізнавало цього веселого і привітного чоловіка середніх років. В нього були чудові відносини з сусідами, що звісно було частиною плану пограбування. Він частенько грав з місцевими хлопчаками в бейсбол, допомагав їх мамам порадами щодо кращих добрив для садових і домашніх рослин, щоп’ятниці пригощав чоловіче населення в місцевому барі пивом. Абсолютно всі досить добре ставилися до Пауло.
І справді, Пауло справляв враження справжнього господаря, на його «підприємстві» була встановлена жорстка дисципліна, було суворо заборонено пияцтво, голосна лайка. І хоча замовлень на штучні газони було більше ніж досить, судячи з активного руху вантажівок, фірма працювала лише вісім годин на добу не порушуючи вечірній спокій населення містечка.
Для співвітчизників футболіста Пеле, гонщика Сени, «батька авіації» Думона, письменників Жоржа Амаду і Пауло Коельо, знаменитого архітектора Німайєра та інших відомих особистостей, цього було більше ніж досить щоб не повідомляти поліції про важливі факти, які могли б допомогти розслідуванню. Звісно, що національні риси бразильців: доброта, відкритість, гостинність, чуйність, толерантність (все це без жодної частки сарказму) тут зовсім ні до чого.
По-перше, Бразилія на початку двохтисячних лише починала оговтуватися після тривалого двадцятирічного зросту інфляції, викликаної зростанням цін на нафту, нафтопродукти і кризою зовнішніх запозичень. Зубожіння населення, ріст цін, що міг доходити до 2000 відсотків на рік, стали причиною тотальної недовіри до банківської системи. Громадяни вважали, що раз було пограбовано Центробанк, який двадцять років грабував бразильців, і при цьому без жодного пострілу і насильства, то нехай повезе хоч одному з них.
По-друге, непомірне набухання бюрократичного апарату, розростання корупції, марнотратство і, як наслідок, зниження темпів ділової активності й економічного зросту стали причиною абсолютної недовіри державному апарату управління взагалі і правоохоронним органам зокрема.
По-третє, країна постійно входить до світових антирейтингів по зростанню організованої злочинності. Бразилія є частиною міжнародного трафіку наркотиків і зброї, країною з надвисокою кількістю навмисних вбивств і насильницьких злочинів, розповсюджених викраденнях людей з ціллю викупу, угону автомобілів. В той час озброєні банди контролювали цілі райони, тому пограбування таких розмірів, на думку багатьох бразильців, не могло відбутися без їх участі або хоча б інформованості. А з бандитами краще не зв’язуватися!
Тому, при розслідуванні пограбування Центрального банку Бразилії, поліцейські аж ніяк не могли розраховувати на допомогу «пильних громадян». Залишалося вести кропітку роботу наодинці і чекати, коли грабіжники оступляться самі.
І ті не заставили себе довго чекати. Справа в тому, що бути мільйонером з купюрами в 50 реалів не так вже і легко. Купівля готівкою чогось дрібного, звичайно не складає проблем. Одначе, при значній вартості товару, процес оплати це ще те задоволення. Це було не тільки незручно – для деяких з грабіжників це стало фатальним.
Двох членів банди затримали в одному з автосалонів Ріо-де-Жанейро, де вони мали купити одинадцять (!) автомобілів. Звичайно, розрахунок банкнотами в 50 реалів викликав підозри і на руках молодиків клацнули кайданки.
Ще одна група грабіжників погоріла на гарячому в аеропорту Форталези: сім чоловік придбали за готівку білети на рейс до Сан-Пауло через два дні після пограбування. Вони були єдиними, хто сплачував за квитки готівкою, купюрами в 50 реалів.
Під час обшуку будинку було знайдено телефонну карту, за допомогою якої вдалося встановити номер одного зі зловмисників та отримати дозвіл на прослуховування. В одній з розмов поліцейські почули, як чоловік попросив свою кохану терміново придбати кілограм гумових кілець для банкнот. Вони прослідили за дівчиною і вийшли на підозрілий будинок, з півдесятком учасників пограбування.
Поки злочинці припускаючись помилок один за одним потрапляти до рук поліції, слідчі продовжували відпрацьовувати різні версії, в тому числі і зв'язок з бандами. «Першій столичній команді» – найбільшому бандитському угрупованню, до складу якої входить 13000 членів і яка на той момент контролювала Форталезу, зайва увага поліції була зовсім ні до чого і бандити почали власне розслідування вже своїми методами. До того ж, на цьому можна було непогано заробити.
Якщо не застосовувати силу і не забирати все до останнього, можна отримати досить стабільний грошовий потік, розумно вирішили бандити. Завдяки кримінальним зв’язкам було встановлено багато грабіжників Центробанку, бандити почали викрадати тих, хто був причетний до пограбування і вимагати викуп. Бізнес процвітав! Поки ця ж бізнес-ідея не прийшла в голову самим поліцейським.
Доходило, навіть до комічних ситуацій. В будинок одного з грабіжників Педро Хосе де Крузо ввірвалося шестеро чоловіків, які стверджували, що вони поліцейські. Педро заплатив два мільйони реалів, щоб його не арештовували. Через декілька днів четверо чоловіків схопили Педро на вулиці і привезли під будівлю поліцейського відділку і… попросили грошей. Через тиждень в двері Педро знову постукали кремезні чоловіки. Втомившись від постійного шантажу, Педро відмовився відкривати двері і пригрозив зателефонувати в поліцію. Від потужного удару, двері злетіли з петель – на порозі стояли справжні поліцейські, які прийшли його арештувати, а не грабувати.
Звісно, що були і сумні ситуації: деякі такі пограбування грабіжників закінчувалися досить трагічно – вбивствами і каліцтвами. По різним підрахункам від 20 до 30 процентів загальної суми осіло в кишенях корумпованих поліцейських і членів організованих банд, яким вдалося вийти на слід грабіжників банку.
Чим більше грабіжників вдавалося затримати поліції, тим більше цікавих деталей вдавалося з’ясувати. Наприклад, що вони і не збиралися заходити в банк через парадні двері, банда завжди притримувалася плану «тихого злочину». Звісно, це було неможливо без інформатора серед працівників банку.
Щоб все пройшло гладко, злом сховища ретельно відпрацьовувався і шукалися люди зі спеціальними навичками. Потрібен був інженер, який забезпечував технічне планування операції; електрик, який міг провести світло в тунель; копачі, які працювали по вісім годин на день; а ще водії, вантажники, логісти і… інвестори, які були готові профінансувати операцію.
Тунель зміцнювали як могли, але небезпека зсуву ґрунту залишалася занадто високою. Коли до сховища залишалося зовсім небагато, копачі зіткнулися з несподіваною проблемою: на шляху виявилася каналізаційна система, яка не була нанесена на жодний архітектурний план міста. Вирішили, що копати потрібно глибше, але нижче вже були ґрунтові води, і від цієї ідеї відмовилися. В результаті тунель виявився ближче до поверхні з досить жвавою міською автомагістраллю, і прохід постійно піддавався впливу вібрації транспортного потоку.
Справа стала справжнім кошмаром для поліції, здавалося, що кількості бандитів, що брали участь в пограбуванні не буде кінця. Когось виявляли зовсім випадково, когось здавали подільники, хтось попадався на інших злочинах.
Останнє дійсно стало проблемою – окрилені вдалим пограбуванням Центробанку, залишки групи почали здійснювати спроби аналогічних підкопів до фінансових установ по всій країні. Жодна з них не досягла успіху, але доставили багато клопоту правоохоронцям. Судові засідання тривали практично безперервно протягом п’ятнадцяти років і активно висвітлювалися в місцевій пресі. Вироки злочинцям складали від декількох до ста семидесяти років позбавлення волі в залежності від ролі в групі і з урахуванням інших правопорушень. 100 зі 164 мільйонів реалів так і не вдалося знайти.

Повертаючись до реалій: Пауло Серджіо де Соуз, а точніше Жоссивам Алвеш душ Сантуш був затриманий поліцією в 2008-му. Змінивши п’ять штатів, він оселився в розкішному особняку, володів мережею автомобільних заправок та мав все ту ж дружелюбну поведінку по відношенню до сусідів.
На суді він сказав, що втомився від постійного страху, розкаюється і хоче провести залишок свого життя з коханою дружиною і дітьми. Бразильська Феміда вирішила, що цього замало для того щоб спокутувати провину і додала 35 років і 10 місяців за підробку документів, формування банди та, звісно, за організацію найзухвалішого за всю історію пограбування і безлад в Бразильському Центробанку.