Ухвалення закону про мову: перемога чи провал?

Мовне питання в Україні гостро стоїть уже сотні років, оскільки мова – це одна з ознак існування нації, а нам надто довго намагались довести, що у нас нема ні того, ні другого. Проте нещодавно ухвалений закон про мову далеко не всім до вподоби. Ба більше, існує думка, що його ухвалили не у той час. І за сьогоднішніх умов – це грає не на руку українцям.

Звідки пішло мовне питання

Ще за царських часів різноманітними указами Російська Імперія обмежувала сферу вживання української: забороняла друк книг, викладання українською, переписувала державні постанови російською мовою, ліквідувала козацькі школи, а також запроваджувала використання російської мови у церквах. Ренесанс для національної ідентичності почався разом з першими визвольними змаганнями 1917-1922 років. Тоді українці змогли повернути свою державність, проте не на довго. Спроби українізації робив навіть гетьман Скоропадський, який сам був російськомовним. Він розумів принциповість мовного питання для самоідентифікації нації. Можна сказати, що для нього українізація відносилась не до культурних питань, а до питань національної безпеки.

Другу хвилю українізації запустили, як це не дивно, більшовики. І не подумайте, що вони відмовились від своїх хворобливих ідей про єдину громадянську ідентичність – так званий «радянський народ». Просто після перемоги у громадянській війні їм треба було набратися сил, заслужити лояльність населення і стабілізувати потенційно проблемні регіони, серед яких була й Україна.Так розпочалася політика так званої коренізації. А коли радянській державі уже нічого не загрожувало з середини, то почався інший спосіб вгамування українців – голодомор. Далі була русифікація і переселення народів. У результаті чого більшість українських міст забули рідну мову. Але вона збереглася у селах і невеличких містах. Через що почала вважатись чимось типу ознаки провінційності. Внаслідок українізації розширили сферу вживання української мови.

А потім Радянський Союз розвалився і почався новий етап відродження українства. Багато у чому він почався тому, що мовне питання насправді було байдуже більшості політичних еліт, що боролись за владу та фінанси. Тому воно стало скоріш способом отримання симпатій україномовного електорату, який хотів українізації, на Заході. І російськомовного, який хотів щоб від нього з українізацією відстали, на Півдні та Сході.

Ще у 1994 році на президентських виборах Леонід Кучма говорив про зміцнення статусу російської мови й укріплення зв'язків з Росією. А у 1997 на парламентських виборах комуністи, прогресивні соціалісти та інші, вимагали підвищити статус російської мови. У 1998 році в парламенті створили ситуативне міжфракційне об'єднання «За рівноправність мов на Україні» до якого увійшло понад 200 нардепів.

А з 2004 року питання про статус російської мови, як другої державної, на тривалий час узурпувала «Партія регіонів». Заява Януковича про намір зробити російську мову другою державною забезпечила йому значну підтримку Сходу та Півдня України. А далі у російської мови була стандартна група підтримки – Янукович, Симоненко та Вітренко. «Партія регіонів» обіцяла відстоювати право людей думати, говорити й навчати дітей рідною мовою.

Напередодні президентських виборів 2010 року Янукович знову пообіцяв, що у разі обрання президентом зробить все для того, аби російська мова стала другою державною в Україні. 2012 року був ухвалений «Мовний закон „Ківалова – Колесніченка“, який дозволяв використовувати регіональну мову, якою розмовляло понад 10% населення регіону. Віктор Янукович прагнув зробити російську мову другою державною. Водночас декілька обласних рад ухвалили рішення, згідно з яким російська мова набула статусу регіональної.

А вже після закінчення Революції гідності, політики вирішили одразу взятися за мову. І Верховна Рада проголосувала за скасування згаданого закону. Зроблено це було у найкращих традиціях українського парламентаризму: кривими руками й несвоєчасно. А все тому, що у цей самий час вже повним ходом йшла анексія Криму і мовне питання лише підкинуло масла у вогонь російської пропаганди. Ідея скасувати закон саме тоді була настільки невдалою, що це згодом визнав навіть Петро Порошенко. До слова, виконуючий обов'язки президента Олександр Турчинов тоді не підпис указ за анулювання скандального закону. Багато людей не знає, але закон був чинний на всій території України аж до кінця лютого 2018 року, коли його скасувала вже не Верховна Рада, а Конституційний суд. Після цього в Україні більше уже не було ніякого закону про мову.

Ухвалення нового закону про мову

Верховна Рада 25 квітня проголосувала за закон про мову, який мав тисячі правок та довгий період припадав пилом. І, здавалося, б нічого страшного. Українізація почала йти швидшими темпами. Окремо можна подякувати російській пропаганді, нашим активістам і СБУ, які сильно скоротили кількість візитів російських артистів в Україну. Крім того, на хвилі антиросійських настроїв породжених війною частина людей вирішила змінити свою мову спілкування на українську. І не треба цього знецінювати. Повірте мені, дорослій людині не так просто прийти й почати говорити іншою мовою, не змінивши при цьому оточення або країну проживання. Не так просто відповідати на питання чому, не переходячи на російську, якою говорить співрозмовник. І витрачати свій час на вивчення граматики та поповнення словникового запасу. Через це багато людей стали спілкуватись українською у соціальних мережах. І мені особисто приємно бачити те, як російськомовні у побуті люди починають писати у мережі суто українською.

І здавалось б, логічним продовженням цих процесів став новий мовний закон, який нарешті дає розуміння, що українська мова такий же державний символ, як герб, прапор та гімн. Але його проблема полягала у тому, що його ухвалили надто пізно. І відчуття, що його ухвалення спеціально затягувалось до виборів псує усе враження.

Що передбачає закон про мову

І проблема тут не лише у тому, що мовне питання знову виглядає спекулятивно – ми до цього вже звикли. Проблема у тому, що цей закон ще не встигнуть імплементувати, до того як наступна Верховна Рада спробує скасувати його своїми руками, або зробить запит у Конституційний суд.

Насправді цей закон треба було ухвалювати значно раніше. По-перше, під час активної фази бойових дій, у російськомовного населення було б куди менше аргументів проти. По-друге, його імплементація почала б відбуватись за чинної влади й був би шанс, що цей закон залишиться не лише на папері, а запрацюють ті ж самі мовні інспектори.Ну і найголовніше – щоб не давати антиукраїнським політичним силам такого потрібного їм повітря. Адже уламки „Партії регіонів“ останні роки шукали для себе сенсів, з якими можна іти до виборців. І поки що найкраще до чого вони додумались – це пообіцяти їм розміняти питання національної безпеки на дешевий газ та зниження комуналки. Ну а тепер їхня робота буде сильно спрощена. Їм достатньо буде почати залякування своїх виборців тим, що у них заберуть право спілкуватися російською. І дарма що це маячня. Вілкул спекулював тим, що закон про мову обмежуватиме права звичайних українців. ЗМІ виштовхне значну частину людей у російське інформаційне середовище, з відповідною ідеологічною повісткою. Навряд це буде масовим явищем, але аудиторія російських каналів в Україні точно зросте. А в епоху інтернету та супутників, перекрити їм мовлення буде неможливо.

З хорошого можу додати, що тепер з кожним роком російські ВНЗ ставатимуть усе менш привабливими для українського студента. Але цей процес потроху відбувався і так.

Як же треба було вчинити нашій влад

Ухвалення мовного закону раніше 2019 року дало б час на його впровадження. Крім того, чим ближче до 2014 року, тим легше було б пояснювати людям чому нам треба відмежовуватись від усього що пов'язано з країною-агресором. І не кажіть що це й так очевидно. Це очевидно вам, а збільшення рейтингів колишніх регіоналів, яких незрозуміло чому не посадили до в'язниці, показує, що є й інші люди. А якщо вже не вийшло мовного бліцкригу, то не треба було чіпати мову якийсь час.

На жаль, уже згаяно вікно, коли імплементація закону пройшла б легко. І владі уже може банально не вистачити ресурсів добитись того, щоб він працював. А новій владі, яка прийде восени, на це може не стати політичної волі. У найкращому варіанті він буде існувати на папері та не матиме суттєвого впливу на практиці. Проте він точно додасть аргументів на виборах і можливостей отримати місця у парламенті „Опозиційному блоку“. Хоча навіть більшовики розуміли, що спочатку треба розв'язувати питання суверенітету, і якщо для цього треба якийсь час загравати з мовними вподобаннями окремих регіонів – то це не проблема.

Зрозумійте правильно, я за українізацію і національну безпеку. У довгостроковій перспективі ці питання тотожні. Саме тому українізація не обов'язково має бути різкою. Головне, щоб вона була незворотною. Тому спілкуйтеся українською у побуті, соціальних мережах, створюйте україномовний продукт, який буде цікавішим, ніж його російськомовні аналоги. І ні в якому разі не змушуйте інших говорити вашою мовою шляхом хамства, погроз та неповаги до його особистості. Я ще не бачив жодну людину, яку б українізувала Ірина Фаріон. Зате багатьох людей чудово українізували російські танки на Донбасі. І дуже хочеться вірити, що вони зробили українізацію незворотною. І я зараз не про закон.