никчемость капиталл

АДМІНІСТРАТИВНИЙ ПОЗОВ

про визнання протиправної бездіяльності

та зобов'язання вчинити дії

Обставини:

Позивач є вкладником ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський», що підтверджується випискою та на нього розповсюджується дія Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

На підставі рішення Правління Національного банку України від 23.05.2016 № 14/БТ «Про віднесення ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 23.05.2016 прийнято рішення № 812 про запровадження з 23.05.2016 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у ПУБЛІЧНОМУ АКЦІОНЕРНОМУ ТОВАРИСТВІ «Банк Михайлівський» .

Відповідно до рішення Правління Національного банку України від 12 липня 2016 року № 124-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі – Фонд гарантування) прийнято рішення від 12 липня 2016 р. №1213, «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Банк Михайлівський» та делегування повноважень ліквідатора банку».

Згідно з зазначеним рішенням розпочато процедуру ліквідації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» з 13 липня 2016 року до 12 липня 2018 року включно, про це зазначено на офіційному сайті Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, відповідно до вимог ч.3 ст. 18 Закону Украйни «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за посиланням в мережі Інтернет http://www.fg.gov.ua

Рішенням виконавчої дирекції Фонду № 1702 від 01 вересня 2016 р. змінено уповноважену особу Фонду, якій делегуються повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ».

Згідно з зазначеним рішенням всі повноваження ліквідатора ПАТ «БАНК МИХАЙЛІВСЬКИЙ», визначені Законом «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі — Закон), зокрема, статтями 37, 38, 47-52, 521, 53 Закону, в тому числі з підписання всіх договорів, пов’язаних з реалізацією активів банку у порядку, визначеному Законом, окрім повноважень в частині організації реалізації активів банку, делеговано провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Волкову Олександру Юрійовичу з 05 вересня 2016 р.

Оскільки відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд інформує про свою діяльність шляхом опублікування інформації на офіційному сайті, позивач дізнався, що з 15 липня 2016 року почались виплати гарантованої суми вкладникам через банки – агенти. Для отримання гарантованої суми відшкодування вкладникам необхідно звернутися до банків – агентів для отримання коштів, але позивач дізнався про, те що його не було включено до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду..

У зв’язку із чим, повивачем на адресу відповідача було скерована заяву, із вимогою включити до переліку вкладників, яка отримана, на що Уповноваженою особою на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» повідомлено про ___________________________________

Позивач вважає таке рішення, яке було оформлено відповідним повідомленням, яке скеровано позивачу, про нікчемність правочину є протиправним, таким, що порушує права позивача, оскільки таке повідомлення стало підставою для не внесення позивача до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у розмірі, які гарантовані державою.

Правова позиція, що обґрунтовує противоправну бездіяльність відповідача

Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлені Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Частиною першою статті 3 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» визначено, що Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Відповідно до частини 1 статті 26 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, нараховані на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 000 гривень. Адміністративна рада Фонду не має права приймати рішення про зменшення граничної суми відшкодування коштів за вкладами.

Відповідно до ч. 1 та 2 ст.27 цього Закону Уповноважена особа Фонду складає перелік вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню.

Відповідно до пунктів 3-5 розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09 серпня 2012 року №14 (далі по тексту — Положення) Уповноважена особа Фонду протягом трьох днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку формує та подає до Фонду повний перелік вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду (додаток 8), із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню (далі — Перелік), перелік вкладників, кошти яких не підлягають відшкодуванню Фондом відповідно до пунктів 4 — 6 частини четвертої статті 26 Закону, а також перелік осіб, які на індивідуальній основі отримують від банку проценти за вкладом на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайні, або мають інші фінансові привілеї від банку.

Перелік складається станом на день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку і включає суму відшкодування для кожного вкладника, яка розраховується, виходячи із сукупного обсягу всіх його вкладів у банку та нарахованих процентів (зменшених на суму податку), але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Згідно з ч. 5 ст.27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» протягом шести днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр вкладників для здійснення виплат відповідно до наданого Уповноваженою особою Фонду переліку вкладників. Фонд публікує оголошення про відшкодування коштів вкладникам у газетах «Урядовий кур'єр» або «Голос України» та на своїй офіційній сторінці в мережі Інтернет не пізніше ніж через сім днів з дня отримання Фондом рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

Згідно пункту 3 статті 2 ст.27 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», вклад — це кошти в готівковій або безготівковій формі у валюті України або в іноземній валюті, які залучені банком від вкладника (або які надійшли для вкладника) на умовах договору банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або шляхом видачі іменного депозитного сертифіката, включаючи нараховані відсотки на такі кошти.

Вкладником є фізична особа (у тому числі фізична особа — підприємець), яка уклала або на користь якої укладено договір банківського вкладу (депозиту), банківського рахунку або яка є власником іменного депозитного сертифіката (п.4 ч.1 ст. 2 Закону ).

Так, відповідно до Повідомлення про нікчемність відповідач, керуючись п. 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону прийняв рішення щодо нікчемності переказу коштів (транзакцій), здійснених ТОВ «Інвестиційно розрахунковий центр» на мій поточний рахунок, посилаючись на наступні підстави:

— банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку (п.7);

— банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України (п.8);

— здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства (п.9).

Щодо підстави нікчемності, передбаченої п. 7 ч. 3 ст. 38 Закону, яка передбачає — банк уклав правочини (у тому числі договори), умови яких передбачають платіж чи передачу іншого майна з метою надання окремим кредиторам переваг (пільг), прямо не встановлених для них законодавством чи внутрішніми документами банку:

Розміщеним на індивідуальній основі або на більш сприятливих договірних умовах, ніж звичайний, може вважатися лише вклад, який запропонований окремій особі на підставі, зокрема, окремих рішень Уповноважених осіб банку тощо, тобто такі умови не пропонуються публічно невизначеному колу осіб. У разі неприйняття банком будь-яких документів, у яких фіксуються пільги для певних клієнтів банку (відсутності доказів) такі умови договору не можна вважати індивідуальними;

Таким чином, застосування відповідачем вказаної підстави нікчемності є необґрунтованою та такою, що не відповідає чинному законодавству України.

Щодо підстави нікчемності, передбаченої п.8 ч.3 ст.38 Закону, яка передбачає — банк уклав правочин (у тому числі договір) з пов'язаною особою банку, якщо такий правочин не відповідає вимогам законодавства України:

Позивач не є пов’язаною особою банку відповідно до «Положення про визначення пов’язаних з банком осіб», затвердженого Постановою правління НБУ від 20.05.201 року №315;

Таким чином, можна стверджувати, що відповідач при віднесені спірного переказу коштів до нікчемних правочинів, не встановив обставини, з якими Закон пов’язує його нікчемність, оскільки вказаний переказ не має жодного відношення до підстави нікчемності, визначеної в п. 8 ч. 3 ст. 38 Закону, а твердження відповідача про нікчемність вказаних переказів є безпідставними, в зв’язку з чим не можуть прийматись до уваги за необґрунтованістю.

Щодо підстави нікчемності, передбаченої п.9 ч.3 ст.38 Закону, яка передбачає — здійснення банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства:

Оскільки з огляду на те, що позивач в силу закону не міг бути обізнаний про проблемність банку, тому що у відповідності до ст. 75 Закону України «Про банки та банківську діяльність», рішення Національного банку України про віднесення банку до категорії проблемного є банківською таємницею, а тому воно не поширюється та не розголошується для доступу, та підлягає розголошенню обмеженому колу осіб, до якого позивача не віднесено.

Відповідно до Повідомлення про нікчемність, Відповідач стверджує, що перекази коштів здійснені за ініціативою ТОВ «ІРЦ» на мою користь є нікчемними, оскільки відповідають підставам нікчемності, визначеним у вказаній нормі Закону.

При цьому, відповідно до змісту ст. 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати банківські та інші фінансові послуги (крім послуг у сфері страхування), а також здійснювати іншу діяльність, визначену в цій статті. До банківських послуг належать, зокрема: відкриття та ведення поточних (кореспондентських) рахунків клієнтів.

Статтею 1074 ЦК України передбачено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму чи фінансуванням розповсюдження зброї масового знищення, передбачених законом.

Відповідно до ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов'язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З системного аналізу вищенаведених положень законодавства слідує, що Банк зобов’язаний надавати своїм клієнтам послуги з переказу коштів, відповідно до умов договору банківського рахунку, укладеного між Банком та клієнтом, та чинного законодавства України, які, в тому числі, полягають в прийманні документів на переказ коштів, здійсненні їх обробки, та виконанні.

Отже, висновки Уповноваженої особи Фонду щодо здійснення Банком, віднесеним до категорії проблемних, операцій, укладення (переоформлення) договорів, що призвело до збільшення витрат, пов'язаних з виведенням банку з ринку, з порушенням норм законодавства, відносно вказаного переказу є такими, що не відповідають дійсності.

Отже обставини щодо наявності визначених пунктами 7-9 ч. 3 ст. 38 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» — відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно із ч. 2 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Частина третя цієї статті визначає, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін — в разі виконання правочину обома сторонами — в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне — з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Для застосування санкцій, передбачених ст. 228 Цивільного кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, наприклад, вчинення удаваного правочину з метою приховання ухилення від сплати податків чи з метою неправомірного одержання з державного бюджету коштів шляхом відшкодування податку на додану вартість у разі його несплати контрагентами до бюджету.

Крім того, відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» при кваліфікації правочину за ст. 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням ч. 1 ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до ч. ч. 1 та 4 ст. 70 цього Кодексу, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

На час прийняття відповідачем рішення про визнання правочину нікчемним відсутнє судове рішення, яке набрало законної сили про визнання правочину недійсним.

Також, слід зазначити, що відповідно до частини першої, другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо подання додаткової інформації до Фонду про вкладника:

Пунктом шостим розділу ІІІ Положення про порядок відшкодування Фондом гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами, затвердженого Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 09.08.2012 № 14 (в редакції до внесення змін згідно із рішенням від 29 вересня 2014 № 104, які набрали чинності 11 листопада 2014 року) та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 07.09.2012 за № 1548/21860, передбачено, що протягом процедури ліквідації уповноважена особа Фонду може надавати до Фонду додаткову інформацію про вкладників стосовно, зокрема: зменшення (збільшення) кількості вкладників, яким необхідно здійснити виплати відшкодування; зміни розміру належних їм сум; зміни особи вкладника; змін реквізитів вкладників; змін розміру сум разом із змінами реквізитів вкладників. Додаткова інформація залежно від її типу надається окремими файлами, що формуються згідно з додатками 9 та 10 до цього Положення.

Щодо юрисдикції цієї справи адміністративному суду:

За приписами ч. 1 ст. 55, ч. 3 ст. 124 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

З метою реалізації конституційних прав кожного на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб, захисту виборчих прав, права на доступ до публічної служби тощо в Україні в системі судів загальної юрисдикції утворено адміністративні суди.

За змістом ч. 2 ст. 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Беручи до уваги, що спір у даній справі не стосується майнових вимог до банку, а справу про банкрутство відносно банку як боржника не порушено, зазначена справа підсудна адміністративному суду, що відповідає правовим позиціям викладеним у п .25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» від 20 травня 2013 року №8, інформаційному листі Вищого адміністративного суду України № 992/11/14-14 від 25 липня 2014 року, ухвали Вищого адміністративного суду України від 1 квітня 2016 року № К/800/2106/15.

Щодо сплати судового збору:

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України “Про судову практику застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» №2 від 5 лютого 2016 року, було рекомендовано суддям адміністративних судів Аналіз практики застосування адміністративними судами окремих положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір» у редакції Закону України від 22 травня 2015 року № 484-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» враховувати під час ухвалення рішень у справах відповідної категорії.

У даному Аналізі зокрема було зазначено, що “… необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов’язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою.”

Щодо процесуальних норм:

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною третьою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з частиною першою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись вищезазначеним та ст. ст. 2,6,71 Кодексу адміністративного судочинства України, ст. ст. 512, 514, 516, 599, 1058, 1074 ЦК України, на підставі Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»,-

ПРОШУ СУД:

1. Визнати протиправним та скасувати рішення Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» про визнання нікчемним правочину. №_____________

2. Забов'язати уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський» Волкова Олександра Юрійовича подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо позивача — як вкладника ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «Банк Михайлівський», який має право на відшкодування коштів за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за договором за_________________

Додаток:

1. Копія позовної заяви разом із додатками для відповідача.

2. Копія паспорту та податкового номеру позивача.

3. Копії документів, які підтверджують статус позивача як владника.

4. Копія листа на адресу Уповноваженої особи.

5. Копія довідки про рахунки.

6. Копія листа НБУ від 11.07.2016 року

7. Копія Висновку Науково – правової експертизи від 10.08.2016 року;

8. Договір про надання правової допомоги адвокатом (примірник для суду).

9. Копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю (примірник для суду)

10. Оригінал документу, яким підтверджено сплату судового збору (примірник для суду).

Представник позивача,

адвокат А.Г. Маринушкін

«___» жовтня 2016 р.