Чи стануть банківські послуги дорожчими через нові податки для банків

Світовий досвід

У межах дослідження було проаналізовано понад 50 випадків підвищеного оподаткування банківського сектору в різних країнах світу за останні 25 років. Окрему увагу приділено п'яти європейським державам — Польщі, Угорщині, Італії, Румунії та Великій Британії.

Одним із найпоказовіших прикладів стала Італія. У 2023 році її уряд оголосив про запровадження 40-відсоткового податку на надприбутки банків, розраховуючи отримати близько 3 млрд євро додаткових надходжень. Однак реакція фінансового ринку виявилася миттєвою: лише за день банківський сектор втратив близько 10 млрд євро ринкової капіталізації.

Зрештою уряд пом’якшив початкові правила, дозволивши банкам замість сплати податку спрямовувати відповідні кошти до спеціальних резервів капіталу. Майже всі великі банки скористалися цією можливістю. У результаті початковий податковий механізм приніс бюджету практично нульові надходження замість очікуваних 3 млрд євро.

Схожа ситуація виникла в Румунії, де наприкінці 2018 року оголосили про запровадження так званого «податку на жадібність», прив’язаного до міжбанківських процентних ставок.

Лише за один день фондовий індекс BET обвалився приблизно на 11%, а акції великих банків втратили 17−20% вартості. Після негативної реакції фінансового ринку уряд був змушений переглянути початкове рішення.

За результатами застосування цього податкового механізму бюджет отримав близько 444 млн леїв замість прогнозованих 3,4−3,6 млрд леїв. Тобто фактичні надходження виявилися приблизно у 8 разів меншими за очікувані.

Водночас досвід Польщі та Угорщини продемонстрував іншу небезпеку — можливість довгострокового впливу додаткових податків на кредитування економіки.

У Польщі після запровадження у 2016 році додаткового податку на банківські активи змінилися стимули для фінансових установ. Оскільки державні облігації були звільнені від нового податку, їх придбання отримало податкову перевагу порівняно з кредитуванням підприємств.

За наведеними в дослідженні даними, у 2015−2019 роках співвідношення кредитів підприємствам до ВВП скоротилося з 17,7% до 16,8%, тоді як обсяг банківського фінансування держави зріс із 16,3% до 19,5% ВВП. Крім того, дослідження Національного банку Польщі засвідчило, що частину додаткового податкового навантаження банки переклали на клієнтів через зміну кредитних і депозитних ставок.

В Угорщині запроваджений у 2010 році як тимчасовий податок на банківські активи продовжує діяти й у 2026 році. Згодом до нього додалися інші спеціальні збори, зокрема податок на фінансові транзакції та надприбутки.

Протягом тривалого періоду в країні також відбувалося скорочення кредитування приватного сектору: з близько 60% ВВП до світової фінансової кризи до 30−35% ВВП у 2024−2025 роках. Дослідники наголошують, що така динаміка була зумовлена комплексом економічних причин, однак додаткове податкове навантаження стало одним із чинників, які ускладнювали відновлення кредитування.

Натомість Велика Британія обрала інший підхід. Прагнучи зберегти конкурентоспроможність Лондона як міжнародного фінансового центру, уряд поступово переглянув параметри спеціального банківського збору, а у 2023 році знизив надбавку до податку на прибуток банків із 8% до 3%.

Вітчизняна практика

На тлі міжнародного досвіду особливої актуальності набуває рішення Верховної Ради від 27 жовтня 2026 року. Парламент 265 голосами підтримав у першому читанні законопроєкт № 15262, який передбачає продовження на 2027 рік підвищеної ставки податку на прибуток банків у розмірі 50%. Документ також передбачає обмеження можливості враховувати збитки минулих років під час оподаткування банківського прибутку. Відтак перед остаточним ухваленням закону особливого значення набуває оцінка не лише очікуваних бюджетних надходжень, а й можливих довгострокових наслідків для кредитування, інвестицій та економічного відновлення України.

«Ефективність додаткового оподаткування банків не можна вимірювати лише обсягами коштів, які надходять до бюджету. Не менш важливо враховувати його вплив на кредитування, вартість фінансових послуг, інвестиційну привабливість і здатність банківської системи підтримувати економічне зростання.

Особливого значення цей міжнародний досвід набуває для України, яка в умовах війни змушена одночасно забезпечувати фінансування державних потреб і створювати передумови для подальшого економічного відновлення. Постає питання вибору між короткостроковим фіскальним ефектом і довгостроковою економічною віддачею", — підсумовується в дослідженні.