Коли ракети б'ють по супермаркетах замість стратегічних об'єктів, це здається нелогічним. Але за цією жорстокістю ховається холодний психологічний розрахунок. В чому полягає план Путіна і за яких умов він може спрацювати, розмірковує інвестиційний банкір Сергій Фурса.
1 жовтня 2026, 16:18
Атака відчаю: чому насправді росіяни посилили удари по Києву
Цікаво, що нашестя реактивних безпілотників на Київ змушує говорити про відчай. Але от парадокс. Путін відправляє їх саме з відчаю. Бо не може досягти своїх цілей. І одночасно хоче викликати відчай у українців, у киян, — щоб вони здались. Чи вимагали капітуляції від влади. Звісно, під гаслами «ми за мир».
Чи міг Путін так активно атакувати Київ раніше? Та звісно міг. Ніхто ніколи не збивав шахеди на 100%. А рік тому, коли про дрони-перехоплювачі ще навіть не говорили у широких масах, ефективність збиття шахедів не сильно відрізнялась від ефективності збиття оцього реактивного гімна.
Але росіяни цього не робили. Ну бо якось не прийнято цілеспрямовано і системно бити по супермаркетах. Так, звісно, час від часу російські ракети чи дрони вражали склади чи магазини, але то ніколи не було пріоритетною ціллю. І не було системних атак. А тепер вони з’явились.
Якщо не вірите, спитайте, чому рік тому мало хто говорив про страхування військових ризиків для бізнесу. А тепер це прямо топтема. Для Києва і околиць.
Тож Путін почав із завзяттям атакувати цивільні цілі. Чому? Це явно емоційний крок. Бо якби це давало результат і було продуманим раціональним кроком, росіяни б робили це вже давно.
Однак ефект — дуже обмежений, попри витрачання значних ресурсів. Ну, в McDonald’s тепер буде обмежене меню — оце та досягнення. В Києві іноді перебої з кока-колою. Але віскі можна пити і з яблучним соком. Бізнес постраждав. Але ніхто не говорить і не буде говорити про масові банкрутства. Так, є скорочення персоналу. Але це відбувається на тлі браку кадрів в економіці і четвертого поспіль року зростання середніх зарплат на 20%.
Так, тепер українське ВВП цього року впаде на 0,5% — замість зростати на 1,5%. Але якщо депутати нарешті прокинуться і проголосують за реформи, — прийдуть чи то на «толоку реформ», як їх просить ЄС, чи хоча б на «суботник», — то фінансовій стійкості нічого не загрожує. Західні гроші продовжать тримати український тил.
Путін точно хоче атакувати мізки цивільних. Але чому? Бо він на них дуже злий. І не має іншої можливості. У нього немає ресурсів вплинути на фронт і немає здатності зруйнувати економіку. Все це можуть зробити тільки самі українці. Власними руками. Депутати вже показали майстер-клас цього року, як на рівному місці отримати кризу. Путін хоче, щоб кияни зробили те саме, тільки масово.
Ще й мститься за приниження, яке виникло після збільшення українських спроможностей з ураження російського тилу. Показує, що буде, якщо Україна не зупиниться і не капітулює. Але фішка в тому, що ресурси Путіна і його можливості не змінились. Що рік тому, що два роки. А українські спроможності виросли.
Путін не хоче це приймати. І біситься. Витрачаючи ресурси на емоційні наскоки.
Звісно, Путін був би радий зробити геноцид, як в Алеппо. Але не може. Йому лишаються постійні точкові уколи, які мають створити враження постійної небезпеки. Навіть попри те, що ймовірність потрапити під російський дрон математично лишається дуже низькою.
Путін хоче працювати з емоціями. Йому би із власними попрацювати. До психотерапевта сходити. Чи вже до психіатра. Але це не варіант для правителя імперії. І тому залишається таким-от чином виплескувати свій відчай. З надією загнати у відчай киян. І з надією на морозну зиму. Під час змін клімату.
Зима буде неприємною. Але катастрофою її можемо зробити тільки ми самі. Якщо захочемо допомогти Путіну. Дивне було б бажання.
Автор:
Джерело:
Мінфін
Коментарі - 14