Кінець схем: світ готовий змінити глобальні правила сплати податків

Глобальна податкова система неодноразово ставила інтереси корпорацій вище за інтереси людей і планети, дозволяючи транснаціональним компаніям переводити прибутки до податкових гаваней. Запропонована Рамкова конвенція ООН про міжнародне податкове співробітництво, якщо її ухвалять, може докорінно змінити столітні правила, які уможливлюють такі схеми.

Цього тижня делегати з усього світу зберуться в Нью-Йорку для переговорів щодо запропонованої Рамкової конвенції Організації Об'єднаних Націй про міжнародне податкове співробітництво. Ця знакова угода покликана зробити глобальну взаємодію у сфері оподаткування більш інклюзивною та ефективною. У разі ухвалення Конвенція стане наймасштабнішим переглядом світової податкової системи майже за століття, докорінно змінивши принципи оподаткування транснаціональних корпорацій і, потенційно, найбагатших людей світу.

Нове дослідження глобальної федерації профспілок Public Services International (PSI) та організації Tax Justice Network підкреслює нагальну потребу в реформуванні міжнародної податкової системи. Спираючись на загальнодоступні дані звітності в розрізі країн, автори підрахували, що уряди могли б щороку отримувати додаткові $500 млрд корпоративних податків, якби нинішню систему «сплачуй там, де декларуєш» замінили підходом «сплачуй там, де працюєш».

Чинна система сформувалася на основі правил столітньої давності, які більше не відповідають сучасним реаліям. Вони дозволяють державам оподатковувати транснаціональні корпорації там, де ті декларують прибуток, а не там, де вони фактично його отримують. У результаті компаніям вигідно переводити оподатковуваний дохід до податкових гаваней ще до подання звітності.

У 2012 році Група двадцяти доручила Організації економічного співробітництва та розвитку узгодити місце декларування прибутків із країнами, де компанії фактично ведуть діяльність. Ці зусилля не дали результату, а масштаби переміщення прибутків лише зросли. За оцінкою PSI і Tax Justice Network, оподаткування прибутків у місцях, де вони насправді отримані, збільшило б податкові платежі транснаціональних корпорацій на 24%, причому жодній країні не довелося б підвищувати ставку корпоративного податку.

Переговори в Нью-Йорку є найкращою за останні десятиліття можливістю замінити застарілу модель «сплачуй там, де декларуєш» системою «сплачуй там, де працюєш». Вона передбачає оподаткування транснаціональних корпорацій у країнах, де вони наймають працівників і продають товари та послуги. Така реформа може практично миттєво позбавити податкові гавані їхнього сенсу й повернути урядам можливість оподатковувати економічну діяльність, що відбувається на їхній території.

У межах такої системи найбільші додаткові надходження отримали б найбагатші економіки світу, але найвідчутнішим ефект був би для найбідніших країн. Для багатьох держав із низьким рівнем доходу додаткові надходження могли б у кілька разів перевищити суми, які вони зараз отримують від оподаткування транснаціональних корпорацій. Це узгоджується з висновками щорічних звітів State of Tax Justice: найбільші економіки втрачають через корпоративні податкові зловживання найбільше грошей в абсолютному вимірі, проте для країн із нижчими доходами ці втрати є найзначнішими відносно розміру їхньої податкової бази.

Це не означає, що розвинені економіки не отримають вигоди. Наприклад, Сполучені Штати могли б додатково залучити близько $35,5 млрд податкових надходжень. Цього вистачило б, щоб збільшити фінансування відновлюваної енергетики у 45 разів і створити понад 265 000 робочих місць. Велика Британія отримала б $16,9 млрд — суму, достатню для шестикратного фінансування нещодавно запроваджених заходів із подолання кризи вартості життя.

Держави — члени ЄС могли б щороку отримувати близько $65,7 млрд, чого вистачило б для чотирикратного збільшення нинішніх витрат на адаптацію сільського господарства, енергетики й транспорту до зміни клімату. Іспанія та Франція, які переживають найруйнівніші сезони лісових пожеж за всю історію спостережень, отримали б відповідно $4,2 млрд і $25,5 млрд.

Для Глобального Півдня ці надходження мали б трансформаційне значення. За оцінками авторів звіту, лише за один рік країни з нижчими доходами могли б отримати більше коштів, ніж загальна сума їхніх нинішніх непогашених кредитів перед Міжнародним валютним фондом.

Як же перейти від нинішньої моделі «сплачуй там, де декларуєш» до справжньої системи «сплачуй там, де працюєш»? Стаття 5 проєкту Податкової конвенції ООН, підготовленого за результатами дворічних переговорів, пропонує саме такий підхід. Вона передбачає розподіл прав на оподаткування між країнами на основі чітких та об'єктивних чинників, зокрема обсягів продажів, зайнятості й природних ресурсів.

У разі ухвалення Конвенція покладе край столітній практиці трансфертного ціноутворення, за допомогою якої транснаціональні корпорації використовують внутрішні операції для переміщення прибутків до юрисдикцій із низькими або нульовими податками, що майже не пов’язані з місцем фактичного ведення бізнесу. Від таких змін виграють усі держави, крім найагресивніших податкових гаваней. Але навіть ці юрисдикції зможуть компенсувати втрати, просто запровадивши помірні податки на прибутки, отримані на їхній території.

Водночас проєкт Конвенції ще можна посилити. Зобов’язання перейти до принципу «сплачуй там, де працюєш» має бути підкріплене практичними механізмами, насамперед звітністю в розрізі країн, або CbCR. Це простий, але потужний інструмент прозорості, який зобов’язує транснаціональні корпорації окремо розкривати основну фінансову інформацію щодо кожної юрисдикції, де вони працюють.

Із 2015 року великі транснаціональні корпорації відповідно до правил ОЕСР зобов’язані конфіденційно надавати такі звіти податковим органам. Їхнє оприлюднення означало б, що до транснаціональних корпорацій застосовуватимуть такі самі стандарти підзвітності, як і до менших національних компаній.

Примітно, що навіть конфіденційна звітність, як свідчать дослідження, збільшує ефективну податкову ставку компаній приблизно на 1,5 відсоткового пункта, забезпечуючи десятки мільярдів доларів додаткових надходжень. У країнах, де ці звіти оприлюднюють, приріст виявляється приблизно вдвічі більшим.

Публічна звітність також гарантувала б рівний доступ до переваг цієї системи для всіх країн. Наразі надійний доступ до CbCR переважно мають лише держави — члени ОЕСР. Більшість країн із нижчими доходами отримують неповні відомості, одержують їх із великим запізненням або взагалі не мають до них доступу.

Європейський Союз і Австралія вже вимагають публічної звітності в розрізі країн щодо окремих юрисдикцій із високим рівнем ризику. Тому немає жодних підстав відмовляти решті держав у доступі до таких самих даних. Отже, Конвенція ООН має передбачити створення глобальної бази даних CbCR.

Варто також пам’ятати, що сама демократія постала з боротьби за справедливе оподаткування, відображеної у принципі «жодних податків без представництва». Упродовж десятиліть транснаціональні корпорації виводили прибутки з країн, де їх отримували, до своєрідних бухгалтерських зон «ніде». Це спричинило масштабну економічну нестабільність і створило сприятливе середовище для авторитаризму, підтримуваного мільярдерами.

Податкова конвенція ООН пропонує інший шлях, визнаючи значення магазинів, офісів, заводів і працівників, завдяки яким створюються глобальні прибутки. Відновлюючи зв’язок між місцем отримання прибутку та місцем його оподаткування, Конвенція утверджує сучасну форму оподаткування з представництвом і продовжує одну з найдавніших демократичних традицій.

На завершальному етапі переговорів у Нью-Йорку делегати мають подбати про те, щоб Податкова конвенція ООН заклала основу для справедливішої та прозорішої міжнародної податкової системи. Альтернатива — збереження системи, яка знову і знову ставить інтереси корпорацій вище за інтереси людей і планети.