Як Китай та Індія створюють нову стратегію зеленої енергетики

На горбистих, продуваних вітрами степах Чіфена в північній частині китайської Внутрішньої Монголії височіють величезні білі вітрові турбіни, немов вартові, що охороняють водневу промисловість, яку Пекін намагається відвоювати у вугілля.

Вони є частиною проєкту вартістю 2 мільярди доларів — найбільшого у своєму роді — який використовує відновлювану енергію для роботи блоків електролізерів, необхідних для виробництва добрив, суднового палива та низькоемсійного виробництва сталі.

Індія поділяє амбіції Китаю щодо «зеленого водню», але її зобов'язання є ще більш конкретними та амбітними. За підтримки субсидій на суму близько 2,1 мільярда доларів Нью-Делі ставить за мету досягти обсягу виробництва 5 мільйонів метричних тонн «зеленого водню» на рік до 2030 року — це в п'ять разів більше за нинішній розмір світового ринку і приблизно вдвічі більше, ніж, за оцінками аналітиків, вироблятиме Китай на той час.

Масштабні ставки двох найбільш густонаселених країн світу збігаються з тим моментом, коли Захід непомітно відмовився від своїх амбітних цілей у сфері «зеленого» водню, поставлених на початку цього десятиліття, після того як обмеження щодо вартості виявилися серйознішими, ніж очікувалося.

Що об'єднує Китай та Індію, незважаючи на абсолютно різні мотиви, так це сила та політична воля, що дозволяють штучно створити ринок шляхом фінансування проєктів, управління попитом та зниження витрат за рахунок масштабу.

Індія залучає приватний капітал, поєднуючи субсидії з гарантіями збуту продукції від нафтопереробних заводів, заводів з виробництва добрив та сталеливарних підприємств, що робить проекти привабливими для інвестицій з самого початку.

Мотивацією є енергетична безпека. В Індії водень у переважній більшості випадків отримують з імпортованого природного газу, поставки якого постраждали від низки потрясінь, спричинених ситуацією на Близькому Сході, в Україні та пандемією.

Для Китаю, здатного задіяти державні гіганти або залучати приватні фірми за допомогою масштабних, планових промислових проєктів, мета полягає в тому, щоб зберегти своє домінування у водневій галузі в міру переходу галузі до чистіших джерел енергії.

У своєму п’ятирічному плані, оголошеному в березні, Пекін включив екологічно чистий водень до списку перспективних галузей поряд з квантовими обчисленнями, інтерфейсами «мозок-комп'ютер» та робототехнікою з підтримкою штучного інтелекту — підвищення статусу, яке свідчить про приплив більшого обсягу капіталу в цю галузь.

Китай: швидкість і масштаб

Минулого року Китай інвестував 3,7 мільярда доларів у виробництво екологічно чистого водню, що більш ніж удвічі перевищує показники США, заявив керівник водневого підрозділу Rystad Energy Мін Хой Ле.

Згідно з прогнозами компанії Rystad, до 2031 року обсяги переробки нафти в Китаї досягнуть приблизно 2,6 мільйона тонн на рік, що складе 26 мільярдів доларів інвестицій.

Значна частина коштів, виділених у 2025 році, була спрямована на проєкт Chifeng, яким керує китайський виробник вітрових турбін Envision Energy. Мета проєкту — продаж екологічно чистого водню та аміаку на ринки Азії, Європи, Латинської Америки та Близького Сходу, і в лютому були здійснені перші поставки екологічно чистого аміаку південнокорейській компанії Lotte Fine Chemical.

«Якщо повернутися на рік-два назад, Китай не був дуже помітним у питанні зеленого водню, а потім, через два роки, у нього виявилися майже всі найбільші проєкти у світі», — сказав керівник напряму водневих технологій у Міжнародному енергетичному агентстві Хосе Бермудес.

Минулого року Китай, ймовірно, подвоїв свої потужності з виробництва водню на основі відновлюваних джерел енергії до 250 000 тонн — більше половини світового обсягу, що перевищує цільовий показник 2022 року з виробництва від 100 000 до 200 000 тонн на рік до 2025 року, — заявив керуючий директор Agora Energy China Кевін Ту.

У регіоні Внутрішня Монголія та інших місцях із сильними вітрами та яскравим сонячним світлом вартість екологічно чистого водню може знизитися приблизно до 2 доларів за кілограм, що майже зрівнялося з ціною водню, виробленого на основі вугілля, сказав Ту. У середньому виробництво екологічно чистого водню в Китаї обходиться приблизно в 4 долари за кілограм, додав він.

Індія: боротьба за собівартість

В Індії вдалося знизити вартість виробництва екологічно чистого водню до 279 рупій (близько 3 доларів США) за кілограм, порівняно з приблизно 5 доларами США у 2023 році, коли уряд запустив Національну місію з виробництва екологічно чистого водню при міністерстві чистої енергії.

Глава місії Абхай Бакре повідомив агентству Reuters, що до 2032 року вартість має знизитися приблизно до 2 доларів у міру вдосконалення технологій, підвищення ефективності процесів та збільшення виробництва компонентів всередині країни.

За його словами, проекти почнуть постачати «великі обсяги» екологічно чистого водню вже наступного року і будуть «дуже швидко нарощувати масштаби», щоб досягти цільового показника в 5 мільйонів тонн до 2030 року.

Нью-Делі стимулює попит за допомогою державних зворотних аукціонів, де продавці намагаються знизити ціни один одного, щоб отримати довгострокові контракти, фактично виявляючи мінімальну ціну, яку можуть запропонувати виробники.

Минулого місяця уряд заявив, що постачальники та компанії з виробництва добрив підписали угоди про закупівлю 724 000 тонн екологічно чистого аміаку, що може покрити одну третину потреб країни у водні.

Для підтримки темпів зростання будуть потрібні «сміливі галузеві внутрішні ініціативи у поєднанні зі стратегічним міжнародним партнерством для розкриття експортного потенціалу», — написали аналітики Інституту економіки енергетики та фінансового аналізу у своєму звіті.

«Завдяки одній з найнижчих у світі собівартостей виробництва відновлюваної енергії, Індія має всі можливості для того, щоб зайняти значну частку експортного ринку».