Головна помилка всіх прогнозів щодо нафти: чому високі ціни можуть не протриматися довго

Уроки нафтових криз 1970-х

Після першого тижня війни США та Ізраїлю проти Ірану я повернувся до власного досвіду у фінансовій сфері, щоб зрозуміти, як можуть розвиватися події. Мій досвід тут доволі доречний: я завершив докторську дисертацію одразу після другої нафтової кризи 1970-х років (1979−1982), і головною темою моїх досліджень була ОПЕК, її величезні профіцити та питання, як їх реінвестувати.

До речі, тоді я ділив офіс з іранським науковцем, який нещодавно втік зі своєї країни після Ісламської революції.

Суверенні фонди та роль країн Перської затоки

Моя дисертація передбачала застосування доволі складної на той час моделі розподілу активів. Згідно з нею, так звані «країни з низьким рівнем внутрішнього поглинання» — передусім держави Ради співробітництва країн Перської затоки — могли оптимізувати або майбутню вартість нафти, що ще перебуває у надрах, або її поточну вартість, або ж структуру своїх інвестиційних портфелів, зокрема закордонних активів.

Їх називали «низькими поглиначами», бо вони не потребували використання всіх поточних доходів від видобутку нафти. На відміну від них, країни з вищими потребами — наприклад Нігерія — мали значно менше можливостей для реінвестування.

Саме тоді починалася епоха суверенних інвестиційних фондів. Багато нафтовидобувних країн Перської затоки вперше стали активними інвесторами на світових ринках. Сьогодні їхня велика присутність у глобальних фінансах уже стала нормою. Але варто замислитися: що станеться, якщо ці країни раптом почнуть продавати або виводити свої закордонні активи?

З економічної точки зору це може бути не надто логічним, особливо з огляду на різке зростання цін на нафту. Проте політично такий крок може мати сенс, якщо держави Перської затоки захочуть чинити тиск на США, щоб ті знайшли спосіб завершити війну.

Чому ціни на нафту рідко тримаються довго

Ще один урок з попередніх криз на Близькому Сході полягає в тому, що рух цін на нафту вже через місяць після початкового шоку часто майже не нагадує їхню початкову реакцію.

Я свого часу збирав дослідження та газетні вирізки, де експерти впевнено прогнозували, що ціна нафти перевищить $100 за барель і залишиться на цьому рівні. Насправді ж ціни досить швидко знижувалися і в наступні десятиліття продовжували загалом рухатися вниз.

Через складність прогнозування енергетичних ринків варто завжди скептично ставитися до тих, хто занадто впевнений у своїх прогнозах. З часом стало очевидно, що довгострокова еластичність пропозиції енергії щодо зміни цін виявилася значно більшою, ніж вважали багато економістів. Реакція як з боку пропозиції, так і з боку попиту зазвичай сильніша, ніж очікується.

У нинішній ситуації країни, які вже почали активно впроваджувати відновлювану або альтернативну енергетику, опиняться у вигіднішому становищі. Ті ж, хто цього не зробив, можуть нарешті прискорити рух у цьому напрямку. Саме тому виробникам нафти й газу не варто розраховувати, що нинішні високі ціни триматимуться довго.

Політичні та геополітичні уроки

Останні уроки стосуються політики та геополітики.

По-перше, мій попередній досвід дослідження Близького Сходу змушує сумніватися, що Ісламська Республіка Іран найближчим часом впаде внаслідок мирної внутрішньої революції — навіть попри те, що більш відкритий політичний режим був би вигідний як для 90-мільйонного населення Ірану, так і для всього регіону.

По-друге, не варто ігнорувати «слона в кімнаті». Під час азійської фінансової кризи 1997−1998 років саме Китай допоміг стабілізувати ситуацію, переконавши тодішнього міністра фінансів США Роберта Рубіна втрутитися, щоб зупинити подальше зміцнення долара.

Щось подібне може статися й цього разу. Президент США Дональд Трамп планує зустрітися з лідером Китаю Сі Цзіньпін вже за кілька тижнів. Китай є одним із найбільших покупців нафти з Перської затоки, тому має всі підстави сприяти завершенню конфлікту. До того ж він може використовувати різні канали впливу, зокрема формат БРІКС+, до якого входять Бразилія, росія, Індія, Китай, Південна Африка та нові учасники, серед яких і Іран.

Новий баланс сил у світовій економіці

Останній урок походить із періоду після терактів 11 вересня 2001 року в США — саме тоді я вперше запропонував абревіатуру БРІК для позначення групи швидкозростаючих економік.

З огляду на зміни у світовій торгівлі та дипломатичних відносинах, не здивуюся, якщо країни Перської затоки почнуть дедалі більше зближуватися з Китаєм, Індією та іншими новими економічними центрами. Це означатиме поступове дистанціювання від Заходу.

Якщо нинішня війна щось і продемонструвала, то це те, що союз зі США вже не гарантує безпеки. Натомість економічні можливості, які пропонує зростаюча Азія, з кожним днем виглядають дедалі привабливішими.