Чому концентрація капіталу в Big Tech — це не вирок, а можливість

► Підписуйтесь на телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини

Уроки історії: AT&T проти Nvidia

Багато фінансових консультантів сьогодні називають ринок «небезпечно концентрованим», вказуючи на те, що левова частка індексу S&P 500 припадає на сім технологічних гігантів. Проте історія знає значно вищі рівні концентрації, які, як не дивно, були ідеальним часом для інвестицій.

Якби інвестор міг повернутися в минуле, ідеальною точкою входу стало б 1 червня 1932 року. Тоді ринок впав на 86% від піків 1929 року. Інвестиції, зроблені в той момент, принесли б 16,1% річних протягом наступних 25 років, перетворивши 100 000 доларів на 4,2 мільйона.

Парадокс полягає в тому, що саме в той «золотий час» концентрація була безпрецедентною: одна компанія — телефонний гігант AT&T — займала 12,7% вартості всього ринку США. Для порівняння, сьогоднішня найбільша компанія, Nvidia, займає 7,8% в S&P 500 і 6,9% від загального ринку США.

Маркетинг замість фактів

Експерти зазначають, що термін «ризик концентрації» часто використовується як маркетинговий інструмент. Фінансові керуючі використовують цей аргумент, щоб переконати клієнтів відмовитися від простих індексних фондів на користь активного управління активами або приватних фондів, які коштують значно дорожче.

Це частина давньої традиції критики пасивних інвестицій. У 70-х індексні фонди називали «згодою на посередність», у 90-х лякали податковими проблемами, а згодом — нездатністю захистити від краху. Жодне з цих тверджень не витримало перевірки часом.

Науковий погляд: чому гіганти безпечніші

Дослідження Марка Кріцмана з Windham Capital Management та Девіда Теркінгтона зі State Street Associates доводить, що спроби уникнути концентрації лише шкодять прибуткам.

Згідно з їхніми розрахунками, якби інвестор протягом останніх 90 років зменшував частку акцій у моменти зростання концентрації ринку, він втрачав би в середньому 0,9 відсоткового пункту річного прибутку порівняно зі стратегією «купи і тримай».

Кріцман пояснює це поняттям «економічної експозиції». Ризик залежить не від кількості компаній у портфелі, а від різноманітності їхнього бізнесу.

Великі корпорації, навіть якщо вони працюють в одній галузі, мають широку географію продажів, різноманітні ланцюги постачання та доступ до капіталу, що робить їх внутрішньо диверсифікованими.

Автор:

Редактор стрічки новин, журналіст Ярослав Голобородько

Пише на теми: Макроекономіка. Фінанси. Інвестиції. Фондові та валютні ринки. Крипто. Telegram: @goloborodko_ua