Переговори Трампа та Сі: чому Україну відклали на потім

Настрій сторін

Просто щоб краще зрозуміти настрій сторін, наведу два показові заголовки з російської версії «Сіньхуа»:

• «Си Цзиньпин призвал к уверенному продвижению вперед гигантского корабля китайско-американских отношений»
• «Развитие Китая идет рука об руку с видением Д. Трампа „Сделаем Америку снова великой“ — Си Цзиньпин».

Тобто — максимально позитивний, навіть емоційно підкреслений сигнал миру, що явно контрастує з риторикою останніх років. У текстах — жодної згадки ні про Тайвань, ні тим паче про Україну.

Річний мораторій — це не просто пауза. Це майданчик для довгих переговорів, які Трамп хоче завершити до виборів 4 листопада 2026 року. Сі чудово розуміє, що у Трампа є часовий ліміт — і використовуватиме це. Тому всі реальні рішення, схоже, почнуть викристалізовуватися не раніше травня-червня 2026-го, коли Вашингтон захоче продемонструвати виборцям «велику угоду з Китаєм».

Чому не згадували про Україну

Офіційний Пекін не згадав Україну взагалі. І це абсолютно прогнозовано. Я повторю те, що кажу багато місяців: Україна має сформулювати власне бачення майбутніх відносин із Китаєм, щоб прискорити процес внутрішнього тиску КНР на Москву. Без нашої чіткої позиції ми залишаємося лише фактором у чужих сценаріях.

Починається дуже складний процес переговорів, де ми (Україна) — не пріоритетна тема для жодної зі сторін. Ми лише частина великої геополітичної конструкції, елемент у контексті безпеки Європи.

Після лютневої «проблеми в Овальному кабінеті» ми вже змогли стати частиною виборчої повістки США. Наступне завдання — стати (в позитивному сенсі) частиною пріоритету для Пекіна. І це неможливо зробити без зміни нашої політики щодо Китаю — від реактивної до проактивної. Бо у світі, де США й Китай домовляються про майбутнє, байдужість — це найнебезпечніша позиція.