В Україні продають індійський дизель: чи фінансуємо ми тим росію

Чому купуємо індійське пальне?

Тому що в червні нам розбили остаточно Кременчуцький НПЗ! Чи ви думали що тільки наші бійці вміють бити по рашнзаводам? От тільки ми бʼємо дронами, а Укртатнафта прийняла десятки крилатих та балістичних ракет (про кількість дронів навіть говорити не буду).

Тому і побіг ринок скуповувати те, що було. А була якраз Індія. Не ми її веземо, везуть міжнародні трейдери у Туреччину і Румунію, ми ж купуємо вже те, що є.

Але з Міноборони окрема історія. Я колись писав, що Державний оператор тилу попри всі свої розповіді про реформи, пальне купує за радянськими стандартами. Зокрема одна з вимог до дизелю — температура спалаху 62 градуси. Для довідки, в Європі цей показник взагалі не нормується, а зазвичай складає 55 градусів. Ні на шо це не впливає, просто рудимент, але ніхто його прибрати не може вже купу років. По факту ж ця смішна дрібниця звужує конкуренцію до мінімуму, що відповідно створює ризик і по ціни, і по можливостям постачання.

62 градуси робить для нас польський Орлен, який завантажений українськими замовленнями по горло (і дуже гідно їх і виконує попри купу приколів нашого МО).

Робив такий дизель і Кременчуг. І треба ж такому трапитись, що коли нам розбили завод, взяти «радянське» пальне стало нема де.

І тут зʼявляється Індія з потрібною характеристикою! Навіть більше 62, все як любить МО і ДОТ! Це ж потрібно для корабельного пального, у нас же купа кораблів!

Питання регулювання

Якщо ж глобально, то саме держава має визначитись, що ми робимо зі стрьомними напрямками імпорту пального. Індія, Словаччина, Угорщина, Туреччина — це все країни, які імпортують російську сировину і нафтопродукти. А той же час вони імпортують і з інших напрямків і всі сертифікати на дизель при імпорті в Україну мають окрему примітку «Вироблено не з російської нафти». Розуміємо, але як є.

Ми є невідʼємною частиною європейського енергетичного ринку і купуємо те, що й Європа. Купляти інше ми не можемо, бо не маємо власних морських портів.

Пробували ми санкціонувати Туреччину. Ринок автоматично побіг в Грецію, де нам некисло задрали цінник. Причому для решти покупців ціна менша. Нічого особистого, як то кажуть. Проте Греція тепер один із лідерів у постачанні. А з Туреччини залишився тільки один завод Сокару. Який переробляє російську нафту…

З 2026 року Євросоюз вводить ембарго на пальне, зроблене з російської нафти. Досі невідомо, як це будуть визначати, адже роздивитись у мікроскоп кремлівську молекулу неможливо. Цікаво буде на те подивитись, який знайдуть спосіб фільтрувати.

У будь-якому разі, санкції працюють, бо не від хорошого життя поїхала та нафта та пальне у Китай, Індію, за 15000 км до Бразиліі, саудів тощо. Все це свято логіста за рахунок окупанта.

Для посилення тиску Заходу треба переходити від слів до справ — почати контролювати виконання власних санкцій, а не погрожувати новими, які без контролю знов не запрацюють. Треба фізично гальмувати «тіньовий» флот, що ходить по європейським морям без страхування, техоглядів тощо.

Читайте також: ОПЕК+ продовжить збільшувати видобуток нафти для відновлення частки ринку

Ми настільки малі в плані споживання, що від нас мало що глобально залежить. Але ми вже стали драйвером таких змін планетарного масштабу, які навіть важко було уявити. Тому, як то кажуть, крок за кроком!