Як держава пітримує бізнес у прифронтових регіонах та що реально потрібно робити

Часто спілкуючись під час відряджень з бізнесами у різних куточках країни, я чую скарги на ті проблеми, які суттєво ускладнюють ведення підприємницької діяльності (і це не про ставки податків). Вони типові для заходу та сходу, для півночі та півдня.

Однак масштаби цих схожих проблем збільшуються у рази, чим ближче ти перебуваєш до лінії фронту.

Тут важче налагодити та підтримувати виробничі процеси, бо майже весь робочий день — це одна велика неоголошена повітряна тривога. Тут складно дістатись до роботи через обстріли та пошкодження транспорту. Тут більші перебої з енерго- та водопостачанням, бо ворог постійно у щось поцілює.

Тут потрібно частіше, ніж у тилу, підвозити сировину та вивозити готову продукцію, бо «зайвий» день чи декілька годин на складі можуть просто обнулити їх. Тут складніше прокредитуватись, бо будь-яка застава може кожної миті перетворитись на попіл, успішний бізнес із гарною кредитною історією — у руїни, а позичальник — піти у засвіти. Не всі готові укладати контракти та авансувати замовлення з виробником, який працює фактично біля лінії фронту.

Держава протягом тривалого часу робила вигляд, що не помічає різниці між регіонами, де до ворога — один гарматний постріл, та регіонами у глибокому тилу (туди теж, звісно, прилітає, немає у нас абсолютно безпечних територій, але рідше, ніж у прифронтових).

І вона через запущені різноманітні програми підтримки не поспішає, з огляду на ризики, підставляти плече та активніше допомагати прифронтовим регіонам.

Далі коротко, мовою цифр

«Доступні кредити 5−7−9%». Від початку повномасштабного вторгнення регіони в зоні високого воєнного ризику станом на 1 липня отримали фінансування на 37 млрд грн. Це усього 11,5% від загальних обсягів фінансування (324,0 млрд грн), а якщо ранжирувати серед напрямів спрямування коштів — передостанній з семи (менше виділено тільки на кредити для енергосервісу — 2,7 млрд грн). Динаміка за червень місяць — +2,1 млрд грн.

Гранти «Власна справа». Від старту програми регіони з високим ступенем безпекового ризику (Сумська, Харківська, Луганська, Донецька, Дніпропетровська, Запорізька, Миколаївська, Херсонська області) отримали майже 4,5 тис. грантів на загальну суму 1,2 млрд грн (це 16,6% від усієї кількості укладених угод та 19,1% від їх суми загалом). Динаміка за місяць — +304 гранти на 130,6 млн грн.

Програма «єОселя» спрямована на вирішення дуже гострої житлової проблеми (нагадаю, що житло — № 1 за масштабами руйнування; за оцінками Світового банку, знищене оцінюється у понад $60 млрд). Кількість оформлених кредитів нарешті перевалила за тисячу і склала 1 009 договорів на загальну суму 1,3 млрд грн (якщо порівнювати із загальноукраїнськими показниками, то питома частка — 5,7% за кількістю договорів і 4,4% — за сумою). Динаміка за червень — +28 договорів (із яких 18 — у Дніпропетровській області, ще 10 — у Харківській (6), Сумській (3) та Миколаївській (1) областях разом, у решті — 0).

Зрозуміло, що цього вкрай недостатньо.

Що не так із новими програмами для прифронтових регіонів

Останнім часом уряд почав врешті-решті робити певні поліпшення для прифронтових регіонів (наприклад, подовжив строк застосування мінімальної відсоткової ставки, до рівня якої здійснюється компенсація кредиту).

І навіть почав запроваджувати нові програми, орієнтовані на постраждалі регіони, — минулого тижня ухвалено рішення про виділення грантів на відновлення переробним підприємствам, чиє майно було знищене або пошкоджене внаслідок російської агресії.
Однак знову ж таки, якщо приміряти умови цієї програми на прифронтові території, то теж не все вписується в реалії.

По-перше, підприємець має знайти 20% співфінансування (якщо йдеться про грант на 10 млн грн від держави, то це 2,5 млн грн власного внеску, чи позиченого, що майже нереально, адже якщо майно вже знищено, то з чого сформувати заставу — не в усіх бізнесів є зціліле майно в інших локаціях).

По-друге, максимальний грант — 16 млн грн (або близько $380 тис.). Це небагато, як для переробного підприємства.

А, по-третє, під нову програму не передбачили додаткового фінансування. На неї, як і раніше, планують виділяти кошти із загального бюджетного кошику 1201350 «Надання грантів для створення або розвитку бізнесу» (у якому на весь рік закладено усього 1,37 млрд грн), коштів Фонду соцстраху на випадок безробіття (там є подібний рядок із фінансуванням 6,75 млрд грн) та добровільних внесків та пожертв.

Це насправді мізерні суми, особливо якщо порівняти, що тільки прямі збитки будівлям та інфраструктурі лише у Донецькій, Харківській, Луганській, Запорізькій та Херсонській областях оцінюються у $116 млрд, або 2/3 від загальних у країні.

Вочевидь, що діючі загальнодержавні програми (і запущені раніше, і нові) у нинішньому вигляді не здатні ані за умовами, ані за покриттям забезпечити необхідну підтримку прифронтових регіонів.

Для них необхідний особливий фокус, лояльніші та триваліші за строками умови підтримки, більше покриття ризиків як для позикодавця, так і для позичальника.

Тому продовжуватиму серію зустрічей з представниками місцевої влади, бізнесу у регіонах із високим ступенем безпекового ризику, щоб запропонувати такі рішення, які стануть дієвими та результативними, з огляду на місцеву специфіку та виклики.