Директорка видавництва Vivat: Не хочемо, щоб люди відклали книжку зі словами «ну, банальщина»

Чи вдалося харківському Vivat повністю відновитися, як воно привчає читачів до української книжки, робить із російської макулатури зброю і знаходить геніальних авторів, «Мінфіну» розповіла генеральна директорка видавництва Vivat Юлія Орлова.

Рік після «прильоту»: чому видавництво залишається у Харкові

— 23 травня 2024 року росіяни обстріляли харківську друкарню «Фактор-друк» — одну з найбільших у Європі. Яких втрат тоді зазнав Vivat?

Мені б не хотілося зосереджуватися на цій темі, щоб не виглядало, ніби ми спекулюємо на трагедії. На сьогодні у Харкові, мабуть, немає жодного будинку чи підприємства, яке б не зазнало руйнувань. Але важливо пояснити різницю між видавництвом та друкарнею. Видавництво — це процес від ідеї до файлу, що подається до друку або виходить у цифровому форматі. Друкарня — окрема ланка, де створюється фізичний носій.

Друкарня, що належить до одного холдингу з Vivat, зазнала серйозних руйнувань: один із найбільших та найважливіших цехів було знищено пожежею на площі понад тисячу квадратних метрів. Там зберігалися напівфабрикати книжок. Друкарня втратила не лише обладнання та продукцію, а й людей: семеро загиблих, 22 поранених.

На сьогодні пройшов майже рік після трагедії, а друкарня відновилася приблизно на 30% і працює на 30%. Загальна сума пошкоджень — понад 220 мільйонів гривень. Для видавництва Vivat — понад 20 мільйонів гривень. Було знищено щонайменше 59 книжок (напівфабрикати), які ми готували для участі у Книжковому Арсеналі (травень 2024 року). Ми змушені були передруковувати їх, що, звісно, потребувало додаткових ресурсів.

— Попри це, ви залишилися в Харкові, не релокували бізнес (видавництво). Чому?

З трьох причин. По-перше, фізично неможливо релокувати друкарню — це великі площі, специфічні умови та висока вартість. Краще було б побудувати нову друкарню, ніж релокувати.

По-друге, люди. Кваліфіковані фахівці. Їх не так багато в нашій країні. І третє — емоційне: якщо всі виїдуть, хто залишиться у місті? Ми любимо Харків. Наш власник Сергій Політучий ухвалив важке рішення відновлювати друкарню саме тут у Харкові, попри всі ризики. Для нього це було принципово.

— Чи вдалося відновити втрачені книжки (рукописи)?

Так, ми надрукували їх в інших друкарнях і вже пів року продаємо. У цьому сенсі ситуація стабілізувалася.

Про російські книжки: звідки вони з'являються в Україні і як перетворюються на зброю проти рашистів

— Зараз ви не друкуєте книжки російською. Це рішення ухвалили після початку війни?

Ми припинили друкувати російськомовні книжки ще до початку повномасштабного вторгнення. Для нас це табу. Книга — це розмова з майбутнім. І я не хочу, щоб ця розмова велася мовою агресора.

Тим паче, в умовах, коли Президент підписав Закон про підтримку української книжки. Видавати зараз книжки російською — це не лише фінансова, а й ідеологічна помилка.

— Але на сьогодні в Україні на ринках все ще є російськомовна література. Звідки вона з'являється в нас?

Це для нас дуже болюча тема. По-перше, йдеться про контрафакт або контрабанду. Часто ці книжки надходять з Молдови, Литви чи Латвії — я бачила це у вихідних даних. Хоча, чесно кажучи, не впевнена, що вони справді їдуть звідти — але факт залишається фактом: із Молдови це точно може йти, і це величезна проблема для нашого книговидавничого ринку.

І я дуже сподіваюсь, що її вирішуватиме саме держава. Жодне видавництво не здатне самостійно протистояти контрабанді та контрафакту — це справа СБУ, бо йдеться про величезні суми: сотні мільйонів гривень. І ці гроші проходять повз державний бюджет та податки.

— Так, видавництво не може припинити контрабанду, але може змінювати ставлення читачів до російськомовної книги, а відтак, і попит на неї. У вас була ініціатива з обміну російськомовних книжок на знижки. Як це спрацювало?

Vivat реалізував цю ініціативу навесні минулого року у співпраці з благодійним фондом «Гуркіт». Акція тривала два місяці — і результати були вражаючі. Читачі принесли понад 110 тонн книжок. Уявіть собі цю кількість. Усі ці книги здавали до книгарень Vivat, далі фонд «Гуркіт» передавав їх на макулатуру. Завдяки цьому ми змогли зібрати 460 тисяч гривень.

На ці кошти закупили два пікапи для одного з бойових підрозділів ПП «Центр». Спершу планували купити лише один, але вдалося зібрати на два — це було дуже приємне і символічне досягнення. Російські книжки, які більше не несуть цінності, буквально перетворилися на реальні інструменти боротьби проти російських окупантів.

І це не єдина наша соціальна ініціатива. Наприклад, весь прибуток від продажу «Змієві вали. Антологія української фантастики ХІХ-ХХІ століть» Володимира Аренєва ми повністю передали на потреби ЗСУ. Бізнес сьогодні не має бути осторонь.

— Для багатьох читачів зараз фінансове питання принципове. Як вам вдається тримати ціну на якісну книгу в межах 400 гривень?

На сьогодні книжка в середньому коштує 360 гривень. У нашому видавництві ми формуємо ціну частково коштом нашого прибутку. Якщо поставимо вартість, яка в нас виходить у підсумку калькуляції, то просто перелякаємо своїх читачів і вони припинять купляти наші книжки.

Ми продаємо книжки, зокрема, через роздрібну мережу книгарень Vivat у різних містах України, не лише в Києві. Потрібно враховувати, що за межами столиці менше грошей — отже, нижча купівельна спроможність. Для людей 360 гривень — це дійсно витрата, яку вони обдумують. Думаю, з часом середня ціна таки сягне 400 гривень, але мені б хотілося, щоб не більше.

У нас є книжки по 700−800 гривень, але це великі подарункові видання, зазвичай на крейдованому папері.

Окрім того, видавництво Vivat друкує пейпербеки (книжки в м’якій обкладинці) — попит є, адже в нас досить великі тиражі, як для України, — 5−7 тисяч примірників.

Я вважаю, ми повинні колись стати на цей шлях. Я б хотіла, щоб українські читачі звикали до пейпербеків. У багатьох країнах, зокрема, у США та Великій Британії, пейпербеки справді стали базовим форматом — здебільшого завдяки величезним накладам. Там перші тиражі популярних книжок у м’якій обкладинці можуть сягати сотень тисяч примірників, що суттєво знижує собівартість і дозволяє видавати новинки відразу в доступному форматі.

В Україні ситуація інша. Якщо перший тираж і твердої, і м’якої обкладинки — близько 5 тисяч, то й собівартість у них буде майже однаковою. Тож ми у Vivat зазвичай видаємо пейпербек трохи пізніше — після продажу першого накладу у твердій. Це дозволяє одночасно задовольнити потреби тих, хто хоче книжку «на подарунок» або «в колекцію», і тих, кому важлива доступність і легкість формату.

— Нещодавно у соцмережах поширювалася інформація, що видавництво Vivat припинило співпрацю з редакторкою через використання російськомовного машинного перекладу, виявленого в одній із книжок. Як ви контролюєте якість перекладів і недопущення використання не тільки російськомовного, а, в принципі, машинного перекладу?

Насправді це не відповідає дійсності, і я вперше коментую цю ситуацію публічно, адже до цього свідомо утримувалася від коментарів. Чому? Тому що не хотіла підживлювати чутки, які виникли на основі припущень блогерки, а не фактів.

Поясню чітко: машинного перекладу в книжці не було. У нашій офіційній відповіді ми це зазначили. До того ж у нас немає жодних претензій до перекладача. Переклад був здійснений фахово, з оригіналу. У видавництві існує чітко вибудована система контролю якості перекладів: після перекладача текст перевіряє окрема людина, яка звіряє його з оригіналом. Якщо ми навіть припускаємо можливість використання машинного перекладу, відразу відмовляємось від такого матеріалу — це принципово.

Ми не приймаємо тексти, створені або частково оброблені програмами автоматичного перекладу, зокрема, на базі штучного інтелекту. У договорах із перекладачами та редакторами чітко прописано: використання ШІ для перекладу книжок заборонено. Це зафіксовано юридично, тому що ми несемо відповідальність — і фінансову, і репутаційну.

Справжня причина інциденту була іншою. У процесі фінальної редактури провідна редакторка, напевно, звіряла текст не з оригіналом, а з російським перекладом. Як результат — у фінальній версії книжки виявили дві фрази, що справді виглядали, як калька з російської мови. Ми перепросили перед читачами. Це неприйнятно, і ми це визнаємо. Водночас важливо: йдеться лише про дві фрази у всій книжці, і жодного машинного перекладу там не було.

На жаль, редакторка не змогла надати пояснень щодо своїх дій. Через це, а також через втрату довіри до її професійності, ми були змушені припинити співпрацю. Довіра — одна з ключових цінностей Vivat, і ми не можемо дозволити, щоб її підривали.

Також ми тимчасово призупинили випуск усіх книжок, над якими працювала ця редакторка, навіть тих, які вже були здані в друк. Усі ці тексти зараз повторно перечитуються для гарантії якості.

Цей випадок став для нас приводом ще більше посилити систему контролю: запроваджено додатковий етап — остаточна перевірка книжки після завершення всієї редакційної роботи, безпосередньо перед друком. Це буде ще один щабель контролю, покликаний гарантувати максимальну якість.

Однак я прошу не знецінювати роботу великої команди професіоналів, яка з повною відповідальністю підходить до створення кожної книжки. Один прикрий випадок — це не система, а виняток, який ми вже почали виправляти.

Як з'являються нові книжки

—А як ви взагалі вибираєте рукописи, ухвалюєте рішення брати в роботу чи ні?

Я системна людина. Якщо ви мені ставите запитання — я на нього відповідатиму структуровано. І тут у мене буде дві відповіді.

Перша — у нас є певна система критеріїв. Ми не вибираємо книжки, виходячи з того, чи подобається це мені особисто, як директорці, чи хотіла б я це прочитати. Наш фокус — читач. Для нас головне — думка людей, тренди, запити. Ми обираємо книжки, які об'єднують, а не роз'єднують. Якщо ми бачимо в тексті суперечливі речі — обговорюємо це з автором. Якщо компромісу немає — відмовляємося. Ми не боїмося контроверсійних тем, але розуміємо, що книжка — це не продукт на рік. Вона має довгий життєвий цикл, і ми хочемо бути впевненими, що навіть через три роки ми зможемо чесно відповісти, чому видали саме її.

У нашому підході важливі: актуальність теми — книжка має відповідати часу, експертність автора, яку ми ретельно перевіряємо, проукраїнська позиція автора — незалежно від того, де він живе, та потенціал стати бестселером або мати високі рейтинги. Vivat — це видавництво бестселерів.

Ми не хочемо, щоб люди після прочитання відклали книжку зі словами: «Ну, банальщина». Якщо вже витрачені гроші — має залишитися враження, користь, нове знання чи сильна емоція. Іноді це може бути ескапізм, іноді — відповідь на внутрішній запит. Але для нас важливо, щоб читач отримав щось справжнє.

Окрім того, під час вибору рукопису ми відчуваємо — що це правильно. Пояснити це неможливо.

— А як щодо поезії, ви видаєте такі книжки чи не працюєте з цим форматом?

Не зовсім. Ми справді не маємо окремо напрацьованої цільової аудиторії саме на поезію. Але поезію видаємо — наприклад, книжка Катерини Калитко «Відкритий перелом голосу», яка мала величезний попит у читача. Вже готуємо другий наклад. Коли це не графоманство, а справжня змістовна та сконцентрована думка — такі вірші мають величезну силу.

— А як щодо нових авторів — без імені, без резюме, чи має сенс їм вам писати?

Так, звісно. Але тут важливо два моменти. По-перше, автор має розуміти, з ким він іде «народжувати» свою книжку. Не просто «візьміть мене», а свідомий вибір. Подивитися, що видає наше видавництво: ми сильні в фентезі, сучасній прозі, історичній та психологічній літературі. І тільки після цього — звертатися.

По-друге — треба пройти стандартну процедуру. Рукопис читає наша команда. У відборі бере участь не менше 10 людей з різних відділів. Це не швидкий процес. Іноді ми відмовляємо не тому, що рукопис поганий, а тому, що він просто не наш — або вже є схожа тема. Але це не означає, що книжка не варта публікації — просто, можливо, їй не до нас.

— Як ви шукаєте (відкриваєте) нові таланти?

Наприклад, ми самі звернулися до блогерки Анастасії Забеллої, коли побачили попит на книжку про секс для підлітків. Книжка «Про секс та інші запитання, які цікавлять підлітка» вже розійшлася першим накладом, і ми чекаємо на наступний додрук.

Два роки тому ми запустили конкурс у категорії «філ гуд фікшн». Тоді наша мета була амбітною — знайти українських авторів, які працюють у цьому жанрі. Ми отримали чимало рукописів, уважно їх проаналізували та відібрали три романи-фіналісти. Усі три книжки вже побачили світ. Одна з них — «Якби міста вміли говорити» Тетяни Бондарчук — отримала теплі відгуки у читачів. Ми, до речі, зараз розглядаємо інші рукописи цих авторок.

Минулого року ми організували ще один конкурс — «Пиши», спільно з медіакомпанією Holywater. Шукали авторів романтичної літератури. Це наша сильна сторона, ми дуже впевнено почуваємося в цьому жанрі. Кількість рукописів, які надійшли, перевершила наші очікування. Це стало викликом: оцінювання потребувало більше часу, ніж планувалося. Але партнери вже оголосили переможців, і ми підписали контракти з декількома авторками. Книжки ще не анонсували, але робота триває.

— Скільки людей залучено до роботи над однією книжкою?

Робота над книжкою — це не одна людина. Це автор або перекладач, редактор, іноді — науковий редактор, літературний редактор, коректор, верстальник, художній редактор, дизайнер обкладинки, дизайнер форзаців, іноді зрізів. Далі — технічний редактор, який готує цифровий формат, інженер препресу, який контролює друк. І ще — люди, які займаються ціноутворенням, маркетингом, піаром. У нашому штаті — 212 людей, але насправді набагато більше спеціалістів залучаються на кожному етапі.

— Мобілізація та кадровий голод. Чи зіткнулися ви з цим?

Звісно, є мобілізовані працівники й їх чимало. Це затримує процеси. І знайти нових — дуже важко. Кадровий голод — реальність. Наприклад, знати англійську і бути літературним перекладачем — це дуже різні речі. Нам потрібні ті, хто вміє передати стиль і зміст. Коли ми перекладали книжку «Карма», правовласники навіть залучали людей, які знають українську, щоб перевірити точність перекладу.

— Чи є на сьогодні підтримка від держави?

Якщо коротко — держава не підтримує видавничу сферу. Єдиною реально ефективною програмою була «єПідтримка «тисяча за вакцинацію». У 2022-му вона врятувала багато видавництв. Це єдина програма за часів незалежності України, яка реально допомогла вижити у 2022 році видавничому бізнесу, зокрема, й нам. Зараз працюють дві державні програми, але дуже повільно.

Програма «Зимова підтримка», але там є комунальні послуги, і, звісно, люди витрачають кошти на сплату послуг. Лише близько 2% із цієї програми було витрачено на книги. Видавництва вона не підтримала.

Наприклад, програма «єКнига» для 18-річних українців, яким надавалася допомога від держави на купівлю книжок — 908 гривень 40 копійок —фактично не спрацювала. Навіть попри наші маркетингові зусилля. Напевно через те, що багато молоді цього віку виїхало.

Але я не згодна з тезою, що молодь не читає. Наші дослідження показують, що основна аудиторія (80%) — це люди віком від 20 до 35 років. Вони купують книжки, приходять на ярмарки, читають — і це тішить.

— Що сьогодні обирає молодь для читання?

Фентезі, романтика, книжки про психологію. Це закономірно: світ змінюється, і покоління шукає спосіб прожити цей досвід. Ескапізм — одна з форм захисту. Але водночас є великий інтерес до глибоких книжок — з психології та історії.

Одна з наших гордостей — книжка дитячої психологині Катерини Гольцберг «Я йду до психолога» для підлітків. Це важливо, бо наші діти бачили війну, і їм потрібно знати: ментальне здоров’я — не менш важливе, ніж фізичне.

Автор:

Редактор стрічки новин Анна Недогибченко

Пише на теми: Фінанси, банки, економіка, інвестиції