Денис Марчук: пропозицій на ринку землі небагато, бо всі розуміють, що ціна на неї зростатиме

Як за таких умов працюватимуть фермери та що зміниться для споживачів агропродукції, «Мінфін» запитав у заступника голови Всеукраїнської аграрної ради Дениса Марчука.

Чому аграрну Стратегію доведеться змінювати

Денисе, чому державну стратегію розвитку сільського господарства ухвалили саме зараз, у розпал війни?

— Для кожної держави є важливим питання продовольчої безпеки та розвитку сільського господарства. Україна, як не банально це звучить, — житниця світу; на те, що відбувається в нашій аграрній галузі, звертають увагу на міжнародному ринку.

Над ухваленою нещодавно стратегією в Україні починали працювати ще до повномасштабного вторгнення. Зараз лише доопрацювали в контексті вимог, які стоять перед країною, в тому числі в руслі євроінтеграції. Тому, з погляду національної безпеки й гарантій світу, сама поява цього документу — добрий знак. Ми засвідчили, що Україна продовжить цілеспрямовано рухатися в рамках європейських вимог, а наш агросектор залишиться зрозумілим світові і прогнозованим.

Але, насправді, якщо відверто, нова стратегія — насамперед рамковий документ. І говорити про те, що там чітко визначена поетапність реформ, не доводиться.

До того ж зараз такі часи, що багато що змінюється, в тому числі в аграрці. Не виключено, що й стратегію доведеться з часом коригувати.

Що саме може змінитися?

— У самому ЄС ми бачимо неготовність продовжувати курс, який започаткували 10−15 років тому в рамках єдиної агрополітики.

Це можна побачити на прикладі змін настроїв та результатів виборів в окремих країнах Євросоюзу. Місцевий електорат все частіше надає перевагу вже не «прозеленим» партіям, як раніше. Бачимо тенденцію прихильності до правих сил, які виступають фактично проти обмежень в рамках «зеленої» політики, і налаштовані зробити все для того, щоб фермери могли використовувати ті технології, які потрібні для збільшення виробництва, а вони не завжди «зелені».

Такі настрої впливатимуть і на політику Брюсселю. Думаю, що вибори в Німеччині в лютому цього року можуть стати одним із каталізаторів змін у підходах до єдиної аграрної політики ЄС.

Чому саме вибори в Німеччині дадуть такий ефект?

Праві сили, які збирають чималий електорат у Німеччині, притримуються зовсім не тих поглядів, які сьогодні лежать в основі європейської агрополітики. Німеччина, яка виділяє багато грошей на фінансування аграріїв у всій Європі, зможе диктувати свої правила — як тепер треба вести сільське господарство.

І тут зʼявляємося ми зі своєю стратегією, написаною чітко під нинішні вимоги ЄС, які вже завтра можуть стати «старими».

Тож, може статися так, що в самому ЄС агросектор реформуватиметься, а ми почнемо сліпо виконувати попередні нормативи, які вже закладені до нашої стратегії. І тим самим створимо для себе дуже небезпечні тенденції.

Які ризики це створює для нашого агросектору?

Виконання прописаних у стратегії норм є вельми затратним, тож може вдарити по конкурентоспроможності нашої аграрної продукції. Тому нам потрібно враховувати ризики і бути готовими до змін, але з огляду на власні інтереси.

Читайте також: Тарифні війни у розпалі: як свої інтереси має відстоювати Україна

«Зелена» аграрка — дороге задоволення: як Україні захистити свої інтереси

Як це може виглядати на практиці?

— Наприклад, можна прописати два варіанти проходження євроінтеграції для наших аграріїв. Перший — для тих, хто свідомо погоджується виконувати всі норми єдиної агрополітики ЄС (щодо безпечності продуктів, засобів захисту рослин, добрив, благополуччя тварин тощо). Для них має активно відкриватися європейський ринок, в тому числі доступ до субсидій і дотацій, які є на сьогодні в єврозоні.

Другий — для тих, хто не орієнтується на європейський ринок (скажімо, хоче працювати виключно на внутрішньому ринку чи інших ринках поза ЄС). Для них усі європейські норми теж мають бути обовʼязковими, але не відразу, а протягом, скажімо, 20 років після вступу України до ЄС.

Бо, якщо відразу почати тотально перелаштовувати наше сільське господарство під європейські критерії, то наш агробізнес просто зникне, навіть в рамках внутрішнього ринку, не говорячи вже про експортний потенціал. Бо закладені до стратегії норми є досить витратними, та ще й без жодних компенсацій.

Скільки може коштувати виконання нових норм?

— Звичайно, в рамках конкретного господарства все індивідуально. Але, однозначно, це дуже дорого. Для Європи аграрка — це не тільки й не зовсім бізнес, це — соціальний проєкт, підтримка розвитку територій. У нас же агросектор — повноцінний бізнес, який функціонує фактично без дотацій і державної підтримки, і є великим платником податків на місцях.

Тому, наприклад, якщо доведеться слідувати усім нормам, що прописані в стратегії щодо добрив, засобів захисту рослин тощо, і ніхто нічого фермерам не компенсуватиме, то вони просто стануть неконкурентними зі своєю продукцією. Зокрема, порівнюючи з такими великими постачальниками аграрної сировини, як Аргентина, Бразилія чи росія.

Середньоєвропейські витрати на гектар угідь — 300−500 євро. Тобто нам потрібно 10−12 млрд євро на рік. Чи погодиться Європа давати нам такі кошти найближчим часом — невідомо. До того ж є ризики створення додаткового конфлікту з місцевими фермерами, які вже й так мають купу претензій до наших аграріїв. Потенційно таке велике фінансування для України може спровокувати справжню аграрну кризу у самій Європі.

Що зміниться для українських споживачів

Що змінить виконання нової стратегії для українських споживачів? Адже в документі прописані жорсткіші вимоги до якості харчової продукції.

— Насправді, багато з цих вимог ми вже виконали, бо почали реформувати галузь ще з 2014 року. Процеси відстежуваності продуктів харчування активно реалізуються. Програма «Від лану — до столу» вже зараз дозволяє контролювати якість продукції і всі дії виробників.

До того ж багато компаній хочуть повноцінно працювати на світовому ринку, а в багатьох країнах вимоги щодо походження і якості продукції не менш жорсткі, ніж у ЕС. Скажімо, в Китаї вимоги навіть суворіші, ніж у Європі. Тому і в зерновому, і в тваринницькому напрямку багато сучасних норм і вимог уже реалізовані, причому бізнес сам запроваджує стандарти, сертифікує переробку тощо.

Але все ж таки, із новою стратегією українці можуть розраховувати, що їжа стане якіснішою?

— А у нас вона хіба неякісна? Українські харчові продукти не менш якісні, ніж у ЄС. Звісно, бувають нюанси, все залежить від виробника, ціни, але система контролю у нас досить серйозна. Серед переробних підприємств вже напевно немає таких, що не мають програм відстежуваності продукції. Ми навіть випереджаємо в цьому плані багато країн світу.

Про поточні проблеми агросектору

У Стратегії перераховано декілька проблем в агросекторі, спровокованих війною. Наскільки ці складнощі є вагомими для аграрного бізнесу?

— Насправді, зараз проблема номер один для аграріїв — це бронювання. В стратегії про нього нічого не пишуть, але війна триває, а людей не вистачає. І всі ці зміни, які час від часу вносяться до правил бронювання, дуже сильно б'ють по ринку. А з огляду на те, що працівники агросектору, жителі сіл, одними з перших потрапили під мобілізацію, можемо констатувати, що в нас склалася критична кадрова ситуація.

От зараз встановилася тепла погода, і на півдні вже розпочалися польові роботи, а працювати в багатьох господарствах немає кому.

Але ж зараз є можливість забронювати співробітників, в тому числі і в аграрному секторі…

Влада сформувала критерії для бронювання, але вони фактично не вирішують проблему.

Наприклад, для малих підприємств зарплатна планка в 20 тис. грн на місяць — просто непідйомна. Визначена кількість робочих місць для господарства зі 100 гектарами угідь. Але фермеру, що працює на такій площі, не потрібно 20 робітників. І всі ці господарства просто «злітають» з бронювання.

Для господарств, які мають в обробітку понад 500 гектарів, бронювання проводять не на рівні обласних адміністрацій, а через профільне міністерство. Але таких господарств у нас тисячі, і всі вони зараз закидають листами міністерство, де й так не вистачає людей. Ці листи треба обробити в ручному режимі, йдуть затримки, а тим часом людей мобілізують.

В Стратегії також згадується проблема розмінування. Чи можна це робити вже зараз?

Звісно, є й проблема з розмінуванням. Питання швидко не вирішується, бо все впирається у фінансування. Згадаємо 2024 рік, коли фінансування частково зняли, перекинувши кошти на інші програми, і багато хто грошей так і не отримав. Із 3 млрд, які були передбачені на розмінування, витрачено за призначенням усього біля 500 млн.

На цей рік у бюджеті передбачено лише біля мільярду гривень. При цьому розмінування гектару землі може коштувати від 4 до 10 тис. доларів, залежно від складності робіт. Ми розуміємо, що з обіцяними державою грошима мало що вдасться зробити.

Аграрії Херсонщини, Харківщини, Миколаївщини розміновують землі власними силами, але їм теж дуже не вистачає фінансування. Тут важливо, щоб діяли програми кредитування, спеціальні умови фінансування тощо.

Чи можуть тут допомогти банки?

Тут історія інша. На контрольовані Україною території переїхало багато аграріїв із тимчасово окупованих територій, і банки вимагають з них сплати кредитів, які бралися до повномасштабного вторгнення.

Люди залишилися без нічого, повернулися на контрольовані території, а тут їх «дотискають» банки. За кредитами власники бізнесу виступали поручителями. І зараз у них забирають усе, що є. Це велика біда, бо таких випадків багато. А паралельно ці підприємці спілкуються з тими, хто залишився на окупованих територіях, дізнаються, що ворог створює умови, дає паливо, добрива. Тобто ми фактично штовхаємо людей на те, щоб вони поверталися на окуповані території.

Який вихід бачите?

Ми ініціювали законопроєкт, який перед Новим роком пройшов перше читання, і яким заморожується виплати за кредитами і лізингом для прифронтових, фронтових і окупованих територій.

Зараз йде погодження, сподіваємося найближчим часом документ винесуть на друге читання, і людей припинять тероризувати.

Про прибутковість бізнесу під час війни, блокування кордонів і нові правила від ЄС

Із початку війни аграрії скаржилися на збитковість свого бізнесу. Але минулого року ситуація різко змінилася. Чому?

— Дійсно, 2022 і 2023 рік — то були суцільні втрати, частково витягували з мінусів лише олійні культури, а от зернова група була збитковою. Багато хто були змушені перекредитовуватися на наступні сезони, а були й такі, що просто закрилися.

У 2024 році по зернових маємо певний прибуток, хоча й не в усіх регіонах. Південні і північні області через посуху багато втратили. Скажімо, втрати по кукурудзі сягають до 10 млн тонн, це дуже багато. Але загалом ситуація з рентабельністю є набагато кращою, ніж попередніми роками.

Головна причина — зростання закупівельних цін. Якщо у 2023 році господарства продавали пшеницю за 120 доларів за тонну, то минулого року — вже за понад 190, а якщо самі привозили в порти, то й за 200−220 доларів.

Ціни підвищилися за рахунок збільшення попиту на світовому ринку. Крім того, покращилася логістика, вона вже не дає таких великих втрат, як раніше, бо працює морський коридор.

Тому, попри зменшення врожаю у 2024 році, Україна заробила на експорті 24,7 млрд, проти 22,5 млрд у 2023 році.

Як найближчим часом можуть змінитися умови для українського агроекспорту в ЄС?

— Зараз ідуть перемовини щодо продовження для України безмитного експорту агротоварів до Європи. В ЄС хочуть дещо змінити умови, адаптувати їх під програму нашої євроінтеграції. Очікується, що буде більше контролю, зокрема, за постачанням продукції, яка є критичною для місцевих фермерів (цукор, яйця, курятина тощо). Але, як виглядатимуть умови експорту в остаточному варіанті, поки що сказати важко.

Чи загрожують нашим експортерам нові блокування кордонів і погіршення ситуації з логістикою?

— Уряд Польщі намагається унеможливити нові блокування, визнавши прикордонні пункти пропуску обʼєктами критичної інфраструктури, де не можна проводити акції протесту. Якщо ці правила порушуватимуть, протестувальники вже матимуть справу з поліцією. Як це працюватиме на практиці — побачимо.

Чи можуть наші аграрії перестрахуватися від «сюрпризів» у Європі, та працювати активніше на інших ринках?

— Вони так і роблять. Закрили європейський ринок для нашого цукру, то експортери почали працювати на інших ринках і загалом експортували понад 700 тис. тонн в Азію, Африку. Китайський ринок, який через логістичні проблеми з початку великої війни був частково обмежений для нашої продукції, знову активізувався. Туди, зокрема, почали постачати український мед. Тобто, якщо закриваються одні двері, аграрії стукають в інші.

В новій Стратегії прописаний перехід агросектору на «зелену» концепцію. В його рамках, наприклад, передбачено збільшення виробництва біогазу. Для бізнесу це цікаво?

— Так, це вигідний напрямок, і компанії вже ним займаються. Є можливість прямих поставок у ЄС. Але такий бізнес освоюють передусім великі підприємства.

Про ринкову ціну української землі

Минулого року різко зріс продаж сільскогосподарських земель. Чим це пояснюється?

— Активно зріс — це, радше, про динаміку. Бо в цифрах продажі досить невеликі, особливо, якщо враховувати, що в Україні 32,5 млн гектарів угідь, а продається декілька сотень тисяч.

Ажіотажу немає. Пропозицій на ринку не так багато, бо всі розуміють, що земля — це капітал, ціна зростатиме, а конкуренція між агровиробниками за угіддя провокує зростання орендних ставок.

Попит на землю є, у тому числі з боку релокованих підприємств. Але, звісно ж, ті цифри, про які розповідають в Аграрному фонді — 40 тис. річної плати за гектар державної землі — то, радше, виняток. Економіки тут немає, напевно, господарства просто перестраховуються, бажаючи убезпечити себе від появи конкурентів по сусідству, й тому готові платити навіть у збиток.

Бізнес може потягнути оренду не більше 12−14% від нормативно-грошової оцінки землі, яка на сьогодні становить 35 тис. грн за гектар.

Читайте також: Ціна оренди землі злітає: скільки коштує наділ і як зміниться його вартість найближчі 5 років

Чи можна вже прогнозувати, який урожай на нас очікує в 2025 році?

— Через незвичне потепління активізувалися вегетаційні процеси. Доки не похолодало, жодних ризиків це не несе. Але, якщо вдарять морози до 10 градусів і більше, й не будет снігового покрову, можемо мати значні втрати по рослинництву й ягодам.

Довідка «Мінфіну»

Стратегія розвитку сільського господарства та сільських територій на період до 2030 року передбачає чимало нововведень.

Ключові норми такі:

• Помʼякшення наслідків зміни клімату (зрошення земель, кліматично орієнтоване сільське господарство).
• Обмеження субсидіювання тарифів на водопостачання у сільськогосподарському виробництві.
• Посилення відповідальності водокористувачів.
• Активізація органічного виробництва.
• Застосування європейських норм щодо насіння, добрив, засобів захисту рослин.
• Впровадження «зелених» виробництв, стимулювання переробки відходів.
• Запобігання розповсюдженню насіння з ГМО, яке не входить до офіційних реєстрів ЄС.
• Боротьба з контрафактними добривами, пестицидами, агрохімікатами.
• Цифровізація, в тому числі застосування інформаційно-аналітичних систем для державного контролю.
• Реєстрація тварин у єдиному державному реєстрі.
• Посилення контролю у тваринництві щодо якості продукції.
• Розбудова інфраструктури.
• Зменшення вмісту небезпечних речовин у продукції, відповідно до технічних регламентів ЄС.
• Відстеження транзакцій з земельними ділянками за ціною договорів і відображення показників моніторингу ринку землі на сайті Держгеокадастру.
• Масова оцінка вартості землі та ринкове оподаткування.
• Ефективне використання землі.
• Покращення умов для прямих іноземних інвестицій.
• Посилення антимонопольного законодавства в агросфері.

Автор:

Кореспондент Людмила Каплун

Пише на теми: Компанії та ринки