Єкомегаполіс: фантастика чи реальність

Про захист довкілля, сталий розвиток та як легко підтримувати зелені ініціативи розповідаємо у партнерському матеріалі НВ — nv.ua. Без жодних сумнівів, там, де пульсує життя — сила прогресу, і саме міста виробляють 80% світового ВВП. Але щоб підтримувати такий пульсуючий механізм, потрібні ресурси. Важливо розуміти, що сьогодні мегаполіси займають лише близько 3% суходолу Землі, але споживають при цьому дві третини світової енергії та ресурсів — а це 75% викидів CO2, виробленого людством! Крім того, саме взимку з початком опалювального сезону зростає ризик смогу: вже восени 2021 року Київ увійшов до топ-10 міст світу із забруднення повітря — в усьому винні надмірні обсяги паленого листя в селах неподалік, а також дров та вугілля.

Питання палива для опалення взимку — вкрай делікатне і вирішується на рівні держави. Але в екопідходу до життя не може бути вихідних — навіть у сезон зимових свят та відпусток, адже сила змін у кількості: дії кожного мешканця міста важливі, а способів підтримати екотренд — безліч. Наприклад, щоб додатково не навантажувати екологію міста взимку, після закінчення свят (що зараз особливо актуально) важливо правильно утилізувати живу новорічну ялинку: не кидати на звалищі, адже дерево виділяє парниковий газ метан, а відвозити до спецпунктів для переробки на тріски. Ну, а штучні ялинки без гострої потреби краще не викидати, оскільки один із ключових підходів екофрендлі стилю життя — це багаторазове використання.

Як ще протидіяти руйнації екології та створювати оптимальні умови для життя в місті цілий рік — ось кілька простих рекомендацій та прикладів успішних проєктів у світі.

Дороги в центрі — пішоходам

ХХ століття — ера масового поширення автомобілів, які стали каталізатором забруднення повітря у містах. Під час спалювання палива виділяється метан і CO2, що прискорює глобальне потепління, а також небезпечний для здоров’я чадний газ: він має властивість накопичуватися в повітрі й випадати разом з опадами, потрапляти в ґрунт і «удобрювати» рослинність, яку ми потім і споживаємо в їжу. Але як вирішити цю проблему? У багатьох містах світу вже існують обмежувальні заходи щодо управління трафіком, діють зони з низьким рівнем викидів, куди дозволено в'їзд автомобілям, що відповідають екостандартам, а для власників старих моделей машин він стає платним.

Важко уявити, але в Амстердамі — зразку велосипедної інфраструктури — лише півстоліття тому парковки витісняли площі та канали, а задля транспортних розв’язок знищували цілі квартали. Сьогодні ж через центр міста фізично закрито проїзд для авто. Отже, влада стимулює жителів пересуватися громадським транспортом, рух якого оптимізований за часом та місцем, або користуватися велосипедом, електросамокатом чи іншими видами персонального транспорту.

До речі, про велосипеди, в Копенгагені їх уп’ятеро більше, ніж машин! Майже кожен другий мешканець данської столиці пересувається велосипедом. Владі міста вдалося досягти цього, розвиваючи велокультуру та швидкісні «веломагістралі», які передбачають комфорт та безпеку велосипедистів: починаючи від світлофорів і до можливостей підкачати колеса.

Ще одна нова стратегія, що дійсно обнадіює, реалізується зараз у Парижі: розвиток міста пішої доступності. Це означає, що у радіусі 15 хвилин від будинку людина може мати всі необхідні структури та заклади для життя, а також адаптовану розв’язку для громадського транспорту. Головна мета — зробити місто компактним та гнучким, щоб потреби пересуватися своїм авто майже не виникало. Такі рішення дають низку переваг: знижують обсяги вихлопів, суттєво розвантажують дороги, регулюють затори та прискорюють пересування містом. До того ж дають спокійно прогулюватися в історичному центрі міста і милуватися старовинними дахами, а не безупинно дивитися на світлофори. Але найважливіше, що кроки на шляху реалізації таких рішень можуть бути зроблені кожним жителем. Потрібно лише переглянути свої звичні маршрути та способи пересування містом, заради свого ж здоров’я та добробуту планети загалом.

Вийти сухим із води: як розумно споживати водні ресурси

Здавалося б, майже 70% території Землі займає вода. Чому ж тоді вчені прогнозують її гострий дефіцит найближчими десятиліттями й передбачають, що звичайна вода з крана прирівнюватиметься до розкоші? Річ у тім, що майже 96,5% водних запасів планети — солоні води Світового океану та льодовиків, 1% — підземні води, і лише 2,5% — це прісна вода, яка годиться для життя. Важливо розуміти, що через процеси глобального потепління, хімічних забруднень повітря та океану прісної води з кожним роком стає дедалі менше. І хоча ці 2,5% — відновлюваний ресурс, щоб вода зі стоку знову повернулася в кран, потрібен масив цінної енергії та ресурсів.

Бережливе ставлення до води є важливим показником сталого розвитку міста. Так, технології інтернету речей (IoT) все частіше використовуються для моніторингу систем водозабезпечення: як для визначення якості води, так і для відстеження поломок або витоків. На допомогу приходить ще й big data, що збирається IoT-пристроями. Зокрема, аналіз великих даних дозволяє прогнозувати попит та запобігати перевантаженню мереж. І в таких потужних галузях, як водозабезпечення, автоматизація процесів — ключ до благополуччя міста.

Унікальна ситуація з видобуванням водних ресурсів у Дубаї, де розташована одна з найбільших опріснювальних станцій Близького Сходу — Джебель-Алі. Через комплекс щодня проходить понад 2 мільярди літрів морської води (!), а технологія в основі — восьмиразова флеш-дистиляція — працює за принципом випаровування прісної води за допомогою теплової станції. І таке колись дике пустельне місто, оточене затокою, стало високотехнологічним буквально у всіх сенсах — і вкотре доводить, на які винаходи здатне людство.

Але щоб берегти воду в містах, наявність таких машин-гігантів не обов’язкова. Контролювати витрати води може кожен самостійно. Для цього достатньо дотримуватися простих правил:

• віддавати перевагу душу, а не ванні: один прийом ванни дорівнює 140л води!
• вимикати воду, коли чистите зуби, намилюєте руки тощо.
• прати одяг великими партіями й тільки коли він брудний, а не після кожного носіння;
• збирати витрачену воду від миття овочів і фруктів у ємність і використовувати в домашньому прибиранні, поливанні квітів;
• використовувати змішувач з аератором: за рахунок повітря він посилює струмінь і економить аж до 40% води;
• стежити за справністю крана: протягом місяця з крана, що капає, може поступово витекти більш як 160 літрів води!

Переробка відходів — гарант екологічного майбутнього

Згідно з дослідженням ізраїльського Інституту Вейцмана, у 2020 році стався переломний момент: вага всіх створених людиною об'єктів вперше перевищила масу флори та фауни на Землі! Важко уявити, але впродовж останніх п’яти років люди щорічно виробляють близько 30 млрд т різних матеріалів, серед яких вагома частина використовується у розбудові інфраструктури міст.

Циклічну економіку вже зараз активно впроваджують багато міст. Приміром, Лондон можна вважати піонером у цій сфері: ще з 2003 року містяни регулярно сортують побутові відходи, а рівень їх переробки з 2000 до 2013 зріс з 11% до 45%. В результаті такого відповідального ставлення за останні 10 років частка сміття, що вивозиться на полігони, скоротилася з 65% до 12%! Це наочний приклад, коли побутові звички кожного творять масштабні зміни для екології.

Будувати із «зеленим» підходом

Зелена архітектура — доказ розумного екоміста. Архітектори ще на етапі проєктування повинні враховувати не лише те, з чого будувати, а й як демонтувати будинки, а також їх подальшу переробку. Використання природних будматеріалів та екологічних альтернатив, обладнання будівель сонячними панелями, висадження більшої кількості дерев для природного охолодження, використання «розумних» систем кондиціювання — той інструментарій, який робить будинок справді «смарт».

Вже зараз на повний голос багато урбаністів і архітекторів говорять про можливу відмову від засклених хмарочосів через свою неекологічність — річ не лише в низькій зносостійкості скла, термін служби якого близько 40 років, а й у величезних витратах на кондиціювання, а отже — високу витрату ресурсів та виділення в атмосферу CO2. На додачу наразі відсутні технології з переробки такого скла.

Такі заходи боротьби зі зміною клімату, які до того ж спрямовані на здоров’я та благополуччя містян, вже працюють у Лондоні, Нью-Йорку та Сінгапурі. Зокрема, у Сінгапурі завдяки озелененню зупинок громадського транспорту та вирощуванню вертикальних садів середня температура на вулицях знизилася на 2 °C — а це вже немало. І якщо раніше його називали містом-садом, то сьогодні воно вже перетворилося на місто в саду. Ще одним із лідерів із «зеленого» будівництва називають Париж. Зокрема, там регулярно використовують спеціальні оздоблювальні матеріали, які «захоплюють» сонячне тепло і використовують його для опалення приміщень.

Розвивати міські ферми

Мегаполіси зміщують фокус із поняття «комфортне міське середовище», і тепер головне кредо — це здоров’я в місті (urban health) — як фізичне, так і ментальне — що логічно, адже без одного не буде іншого. І особливо ця тема стала актуальною в пандемію, яка підкреслила болючі для здоров’я точки — від хронічних хвороб серця та дихальної системи до психологічної напруги та втоми через постійне світло електрики, роботу за комп’ютером, невгамовні шуми та швидкість руху.

Але універсальний вихід є — і хто міг би подумати, що це город! Ще й вирощений прямо на дахах будинків. З одного боку, робота в садах та на городах відмінно розвантажує емоційно. З іншого — така ініціатива чудово компенсує у місті брак кисню, регулює температуру повітря та уповільнює глобальне потепління. Як? Річ у тому, що «острови тепла» в містах можуть настільки прогріватися і відчуватися сильніше, що влітку різниця температур між центром і передмістям може бути аж до 10 градусів! Це як ніби жити у різних широтах одночасно. Але саме рослинність, особливо дерева, здатні відновлювати кисень в атмосфері, поглинаючи тонни CO2 і борючись із глобальним потеплінням.

«Міське господарство» може набувати різних форм: і вертикальні сади, і «ферми на даху», і громадські сади. Ритейлери та ресторатори також придивляються до формату урбаністичних ферм, що дозволяє оптимізувати логістичні витрати на доставку товарів, а також пропонувати клієнтам свіжі місцеві продукти, в буквальному значенні прямо з грядки. Деякі міста вже беруть цю ідею на озброєння. Атланта навіть запустила спеціальну шкільну програму, у якій учнів навчають принципів міського фермерства. А у Нью-Йорку, наприклад, уже діють кілька сотень громадських садів.

Найбільш показовою є практика в Лондоні: протягом 10 років площа зелених дахів і стін збільшилася вдвічі — з 71,5 га до 151 га. І низка великих досліджень показала, що зелені кам’яні джунглі ще й розвивають економіку: кожен фунт, витрачений урядом на озеленення, компенсує £27 у вигляді нового бізнесу, сервісів та послуг для мешканців, а загалом населення економить на охороні здоров’я близько 1 млрд фунтів на рік (!) завдяки покращенню місцевої екології.

Зміцнювати міські спільноти

Місто складають його жителі — і без їх залучення позитивні зміни неможливі. Інвестиції у розвиток міських спільнот можуть набувати різних форм: від підтримки локальних ініціатив до переосмислення громадських місць, збільшення їх кількості та доступності. Наприклад, крім розширення інфраструктури, можна повторно використати наявні ресурси. Так, покинуті будинки можуть стати джерелом будівельних матеріалів для будівництва нової споруди. Або ж їх можна відреставрувати та застосовувати як нові комплекси. Наприклад, вчорашня покинута фабрика може перетворитися на освітній центр, як це сталося в Барселоні. Тепер будівля колишньої газової компанії — це міський центр екологічної освіти «La Fàbrica del Sol», яка, крім того, працює на енергії фотоелектричних панелей, геотермального насоса та дощової води для додаткової вентиляції.

Якоюсь мірою доречно говорити про міста як про вулики, де праця кожної бджоли рівнозначна і рівносильна. Це означає, що масові позитивні зміни у міській екосистемі можливі за участю кожного. Долучатися до «зелених» ініціатив готові й українці, говорить опитування, проведене Mastercard та Ukrsibbank

BNP Paribas Group. За його результатами, вже 3 із 4 українців готові сортувати сміття, кожен другий — висаджувати дерева, а також розумно та економно використовувати електроенергію. А більш як третина — підтримують активності щодо озеленення планети. Наприклад, всесвітню ініціативу Priceless Planet Coalition, яку запустила Mastercard разом із партнерами. Завдання проєкту — протягом п’яти років висадити сто мільйонів дерев у найважливіших світових лісових заповідниках. Як показують дослідження ЮНЕСКО, Інституту світових природних ресурсів та Міжнародної спілки охорони природи, щорічно ці території поглинають у середньому близько 190 млн т СО2! Що робить їх природним фільтром, допомагаючи зменшувати парниковий ефект і перешкоджати кліматичним катастрофам.

Також BNP Paribas — один зі значущих міжнародних банків та найбільший акціонер українського Ukrsibbank BNP Paribas Group — узяв зобов’язання узгоджувати свою діяльність, зокрема й кредитний портфель клієнтів, з цілями Паризької угоди, підписаної у 2015 році для протидії змінам клімату. Це означає, що банк будує стратегію свого розвитку так, щоб відповідати плану світової спільноти на шляху до «нульових викидів».

«Фінансуючи та обслуговуючи великі та малі компанії, підприємців, клієнтів, ми допомагаємо їм у реалізації проєктів, що формують та змінюють їхнє життя. При цьому ми дотримуємось інвестиційної політики відповідального соціального та екологічного фінансування, етичності бізнесу, підтримуємо різноманітність та інклюзію, перехід на чисту енергію, зменшення вуглецевого сліду. Ми шукаємо прості та зручні рішення для наших клієнтів, тим самим підтримуємо екокультуру суспільства, дбаємо про майбутнє нашої планети», — каже Яніна Ольховська, директорка з питань комунікації, КСВ та залучення Ukrsibbank BNP Paribas Group.