Адміністрація Байдена просуває глобальну податкову революцію. Міністри фінансів G7 вже узгодили позиції, справа за G20 у липні, решті світу доведеться прийняти нові правила гри. В чому суть і які наслідки будуть для України — розмірковував на своїй сторінці у Фейсбуку старший економіст Центру економічної стратегії Юрій Гайдай. «Мінфін» вибрав головне.
Скільки транснаціональні цифрові гіганти сплатять податків в Україні
Податки перетікають в гавані
У існуючій глобальній системі компанії платять податки там, де у них активи і хед-офіси.
В 1975-му році компанії S&P500 мали всього 17% нематеріальних активів (патенти, бренди, софт) і 83% — матеріальних (заводи, земля і т. д). В 2005 році доля нематеріальних активів була уже 80%, у 2020 — 90%! І то слід враховувати, що до 10% матеріальних активів відносять і трильйони кешу, накопичених техгігантами.
Компаніям, що генерують доходи з нематеріальних активів, як технологічні гіганти, легко загнати ці активи у низькоподаткові юрисдикції і платити там. Один Гугл через ірландські патентні ящики наекономив десятки мільярдів доларів. Податкове навантаження умовного епла і умовної тойоти може відрізнятися на 50%.
Решту податків великі корпорації платять за місцем знаходження хед-офісів, тобто у багатих країнах Заходу та Азії, що гарантують верховенство права.
На додачу, історично у нерезидентів були дуже обмежені можливості надавати послуги фізособам інших країн, тому цими операціями нехтували при побудові податкової системи. Але потім з'явилися електронні послуги і їх об'єм постійно росте. І росте їх частка у структурі витрат споживачів. Стрімінг, хмарні сервіси, you name it.
Варіантів два — покладати функції податкового агента на фізосіб (слабо собі уявляю), або міняти податкове законодавство так, щоб техгіганти платили податки з продажів електронних послуг за місцем їх надання.
Тому ряд країн за останні роки уже запровадили Digital services tax, інші зважують. Але кожна країна по різному бачить і базу оподаткування (продажі медіасервісів, реклами, цифрових інтерфейсів, користувацьких даних і т. д), і мінімальні ліміти операцій в країні, з яких діє оподаткування; та й ставки гуляють від 1,5% в Польщі до 7,5% в Туреччині та Угорщині.
Читайте також: Байден представив новий план: у кого візьмуть і кому дадуть гроші
Що просуває адміністрація Байдена
Для компаній з річним доходом понад 20 млрд $ і маржинальністю більше 10% передбачається перерозподіл 20% прибутку зверху оцих 10% з оподаткуванням в країнах, де здійснюється діяльність. Також глобальний мінімальний податок на корпоративний прибуток має бути не менше 15%.
В обмін на це країни мають скасувати свої податки на цифрові послуги (США вважає, що вони дискримінують американські компанії, а країни ЄС дуже неохоче погоджуються).
Для Байдена це важлива передумова, щоб підняти внутрішні ставки корпоративного податку з 21% до 28%, тому мотивація сильна. Офіційно комунікується, що такі зміни мають зупинити «гонку до дна» ставок корпоративних продатків і стимулювати неподаткову конкуренцію за великий цифровий бізнес (умови ведення бізнесу, освіта і наука і т.д.)
Часовий горизонт імплементації оцього всього — до чотирьох років.
Читайте також: Як новий податок від G7 вплине на гігантів бізнесу
Хто виграє
Найбільше від податкової революції виграють великі багаті країни, чиї громадяни споживають багато електронних послуг, гроші від яких раніше сифонилися у низькоподаткові юрисдикції.
Дрібні, відверті офшори типу BVI та Кайманів будуть у жорстокому прольоті, а країни, що дозволяють структурувати і вписуватися у 7−9% ефективних ставок, такі як Ірландія, зараз б’ються до останнього, щоб врятувати хоч якийсь простір для маневру, але їхні можливі втрати оцінюють у кілька відсотків від бюджетних надходжень.
Бідні країни виграють, але небагато, і то за умови, що мають офіси глобальних компаній і відносно сильний внутрішній ринок електронних послуг. Гадаю, Україна потрапляє саме в цю категорію «бідних, які виграють, але не багато».
Бідні країни без розвиненого внутрішнього ринку та без ІТ-аутсорсу додадуть в кращому разі 1% до податкових надходжень, за оцінками експертів.
Справа ще й у тому, що країни за межами G20 та EU майже не мають доступу до робочих груп, мають малу вагу голосу і впливу на процес узгодження змін та деталей. Очікувати на благодійність з боку великих і багатих, які маневрують між власною соціалкою і тиском корпоративних гігантів, мабуть, не варто.
Читайте також: Чи змусить Байден Україну позбутися «спрощенців»
Коментарі