Покинути Україну найближчим часом планує 1,3 млн українців. Незважаючи на офіційне зростання рівня життя та доходів населення, переломити тренд міграції держава не в силах.
Заробітчани: свої поїхали, запрошуйте чужих
Про те, чому не варто повертати українців з-за кордону та хто заповнить наш ринок праці, розповів ЕП власник міжнародної агенції з працевлаштування Gremi Personal Евген Кириченко.
Сильні економіки притягують до себе хвилі трудових мігрантів, як магніт. Однак причина міграції укарїнців до Польщі і в тому,, що поляки їдуть шукати щастя у Великобританії, Німеччині, Нідерландах.
Після приєднання Польщі до ЄС у 2004 році батьківщину залишило 2,5 млн поляків, особливо молодих. Тільки за 2013 рік виїхало близько 0,5 млн поляків. Влада Польщі намагається з цим боротися. З 1 серпня 2019 року для протидії імміграції скасований 18-відсотковий податок для фізичних осіб, які молодші 26 років й отримують менше 85,5 тис злотих на рік. Це означає, що при доходах до 7 127 злотих на місяць податок не стягуватимуть. Новація торкнеться 2 млн громадян.
Що з цього вийде — судити рано, але попередні кроки влади кардинально не змінили міграційні настрої.
Лише 15% поляків збираються повернутися на батьківщину, про що свідчить дослідження Нацбанку Польщі.
Боротьба за громадян, які вирішили поїхати на заробітки, не повинна нагадувати бій з вітряками, тому поляки не тільки підвищують соціальні стандарти всередині країни, а й роблять ставку на залучення трудової міграції з інших країн.
Для цього взято курс на оновлення «Міграційної політики Польщі», що діяла з 2012 року. Вона ґрунтується на трьох засадах: легальність працевлаштування іноземців, простота працевлаштування та контроль з боку держави.
Завдання — заповнити 2 млн робочих місць у найближчі десять років. Мета — не тільки підтримати міграцію, а й асимілювати іноземців в польське суспільство.
Таким чином офіційна Варшава навчилася управляти міграційними потоками і робити на цьому ефективну політику. У підсумку польська економіка зростає: на 4,8% у 2017 році і на 5% у 2018 році.
Утім, не Польщею єдиною.
Німеччина теж бореться за робочі руки. Хоча тут уже працюють 2,5 млн жителів ЄС, дефіцит становить 1,2 млн осіб. Після ухвалення нового міграційного закону, який діятиме з 2020 року, тут раді спеціалістам з інших країн включно з Україною.
Головні вимоги — підтверджена кваліфікація, тобто визнаний диплом, знання мови і здатність себе утримувати. Запустили навіть сайт одинадцятьма мовами, що допомагає визнати диплом і знайти роботу. На початковому етапі навіть не потрібен договір з роботодавцем, влаштуватися можна буде в перші пів року.
Умови німців настільки ласі, що багато економістів прогнозують: з Польщі до Німеччини можуть переміститися до півмільйона українців.
Україні було б корисно вчитися у сусідів, адже її громадяни точно не перестануть шукати роботу за кордоном.
Ще складніше переконати трудових мігрантів повернутися на батьківщину. Згідно з опитуванням Research & Branding Group, виїхати без повернення додому планують ще 1,3 млн українців. Загальний потенціал української міграції — 5 млн.
Міграційна подушка безпеки для економіки
Робота українців за кордоном створила «подушку безпеки» для економіки. Справа в рекордних 14 млрд дол переказів родичам за 2018 рік, що на 19% більше, ніж у 2017 році. Це тільки офіційні цифри, а багато хто з економістів каже про 20 млрд дол щороку. Ці гроші стабілізували курс гривні і відразу пішли на внутрішній ринок.
Завдяки роздрібній торгівлі ВВП у другому кварталі 2019 року зріс на 4,6%. Причому тренд в частині переказів у найближчі роки збережеться. Таким чином, завдяки в тому числі мігрантам Україна отримує шанс на розвиток. Чи скористається вона ним?
Уряд за п'ять років планує залучити 50 млрд дол іноземних інвестицій. Проте хто буде вкладати гроші в державу з такими проблемами на ринку праці? Тим часом без інвестицій не можна говорити про зростання економіки і соціальних стандартів, підвищення продуктивності праці та привабливість вакансій. Замкнуте коло.
Дві проблеми ринку праці
Очевидно, що держава і бізнес не розуміють ситуацію на ринку робочої сили.
Перша проблема. Невідомо, скільки у країні громадян. Останній перепис населення був у 2001 році, тоді як ООН радить проводити його кожні десять років.
Відсутність даних про громадян унеможливлює ефективне управління державою. Формування податкової політики та планування соціальних видатків неможливі без об'єктивної оцінки соціально-демографічного стану суспільства.
Друга проблема. Скільки працівників, якого фаху і кваліфікаційних навичок задіяно в галузях економіки? В Україні нема розуміння, у яких секторах кадровий голод, а в яких — неправильно побудований виробничий процес.
Це проблема не тільки держави, а й українського бізнесу. Підприємці звикли до дешевої робочої сили та її значної кількості. Коли ж цю робочу силу почали розумно переманювати інші країни, настав час серйозно замислитися.
Може, треба вкладати в оптимізацією виробництв і тоді не потрібно буде стільки працівників? До речі, така тенденція шириться в ЄС. Автоматизують не тільки виробництва, а й сферу послуг. Наприклад, торгові мережі почали зменшувати персонал касирів, замінюючи їх терміналами самообслуговування.
Відкрити двері для іммігрантів
Не зайвим буде глянути на ситуацію із зворотного боку. У далекому 2001 році Верховна Рада ухвалила закон «Про імміграцію», який запровадив квоти, тобто дозвіл на міграцію протягом одного календарного року.
Квоти — це розуміння державою, кого, якої якості та фаху не вистачає в економіці та відповідне залучення таких людей з інших країн. На квотах побудована міграційна політика США, Канади та більшості держав ЄС. Україна ж не вміє користуватися цим інструментом, бо не вивчає власний ринок робочої сили.
Щороку український уряд встановлює квоти. Наприклад, у 2019 році на всю країну встановлений поріг: лише 3 768 осіб з усього світу. Тимчасом чеська квота лише для українців становить 40 тис осіб. Не дивно, що Україну продовжують розглядати як транзитну державу в напрямку Євросоюзу.
Також неохоче порушується питання легального працевлаштування мігрантів українськими підприємцями. Попри кадровий голод, їм є чого побоюватися.
На відміну від Польщі, щоб працевлаштувати іноземця в Україні, підприємцеві треба пройти десять кіл бюрократичного пекла.
Так, підприємець може взяти на роботу іноземця тільки тоді, якщо його місячний оклад становитиме десять мінімальних зарплат — 41 730 грн. Цього вимагає законодавство.
Українська влада і бізнес не повинні зволікати, а навпаки — вже зараз розробляти і впроваджувати лояльні умови залучення трудової сили ззовні. Серед українців побутує міф, що мігрант з іншої країни — це неохайна людина, яка не знає мови, працює нелегально і може створювати проблеми місцевим жителям.
Схожі міфи існували у всіх країнах на початковому етапі відкриття власних ринків праці для іноземців. Проте зараз українці, які офіційно працюють в Польщі, комфортно живуть і знаходять спільну мову з роботодавцями та колегами.
Урядові України доведеться вирішувати трудове питання. Як показує досвід країн ЄС, правильною стратегію може стати вміння держави вивчати ринок праці і мати чітку стратегію розвитку, яка базується на аналізі, а не на політичному популізмі.
Коментарі - 33
у нас ищут продавцов и охранников в АТБ на 11-12 тысяч и судя по количеству листовочек , которыми все обклеили - не особо успешно
АТБ - это «базовый уровень». А если иметь специальность и не ленится искать работу - куча предложений и на 20-25 тысяч.
Проблему надо решать, а людей всеми усиляими оставлять в своих городах и сздавать условия для этого.
с таким же успехом россиянам проще поехать на вахту, да и у них голова достаточно промыта, что сюда не поедут уж точно, а вы говорите про норм зп в Киевах ваших, на периферии сложно найти работу с таким доходом, я бы даже сказал не реально, я окладом получаю примерно так как вы сказали, но я то работаю на Киевскую организацию… + бонусы все дела. Но где я сейчас снимаю жилье, тут ЗП ходовые 6-7к ГРН у большинства, не думаю что мигрантов заманишь сюда :D.
Да в статье часть он говорит правильо, что нужно провести перепись, узнать сколько «мертвых душ» иметь какое-то понимание чтобы делать планирование бюджета, но то что сюда кого-то переманить уж точно будет сложно, пока у нас нет средней зп, хотябы баксов в 700-800. Хотя средняя тоже такой себе показатель модальная когда приблизится к 600 bucks, возможна сюда миграция…
тоже пессимизм, но все вероятно, в хорошее время живем
да и ЗЕ пока не понял что невозможно окончить войну с тем кто этого не хочет, он выдвигает каждый раз еще раз и еще раз какие-то условия, а этот додик ведеться и все выполняет думая что ему встречать что-то даст.
Рецепт окончания конфликта прост — делать тут хорошо и все выедут оттуда, потому как не возможно вечно жить в мордоре, пенсионеры то понимают что им нет смысла никуда ездить, а вот молодежь может одумается еще, тот остаток который там еще обидает, да и не понятно зачем мы гоняемся? — инфраструктуры там не осталось — молодежь выезжает то в Украину то в РФ оттуда постепенно, зачем гнаться? прошло уже сколько времени, сами пусть идут, мое такое мнение.
П.С я родом из Луганской обл
Да я возможно намешал грешное с праведным.
Есть вариант Зеленского — с выборами под контролем боевиков,
ведь там же «такие люди как Зеленский».
Есть вариант националистов — с военно-гражданской администрацией на этой территории, отменой выборов минимум на 10 лет, ограничением передвижения, частичным поражением в правах в том числе и на досмотр личных вещей любым патрулём на улицах этих населённых пунктов.
И конечно же демографический учёт по всей Украине с обязательной регистрацией второго гражданства других стран, в том числе и российского.
Мы точно и однозначно должны знать — сколько в стране граждан Украины а сколько граждан других стран по-совместительству.
yarg
Там большенство уже тех, кто ненавидит нас, по разным причинам, в том числе есть люди пострадавшие (умерли, друзья, родственники и.т.п) пострадало имущество
уж они вас за своего точно не принимает. Учтите года идут + пропаганда.
Ведь на самом деле кто хотел - ведь выехали давно оттуда - остались либо старики, либо маргиналы, прошло почти 6 лет уже, у всех своя правда,к сожалению ...
А вот русские после смерти путлера и начала гражданской войны - толпами побегут.
Не скажите...
Например, не так давно в Киев приезжал главред радиостанции Эхо Москвы АлексеяйВенедиктов с намерением открыть в Украине бюро радиостанции.
Думаете эти ребята хотели чем-то помочь Украине - их интересовало открыть ещё один пропагандистский канал в сердце Украины - Киеве.
Ну и конечно часть сотрудников будет из Москвы а часть пророссийских ватников наберут в Киеве.
Пока у них ничего не сложилось, но эмиссары Кремля могут ездить каждый год с такими предложениями - возможно когда то и выстрелит.
А вот многие представители «восточных кровей» мечтают получить наше гражданство. Особенно раньше это была целая «отрасль» в миграционной службе.
Вот пример — https://vesti.ua/kiev/353692-spetsnaz-kord-zaderzhal-bandu-azerbajdzhantsev-ustroivshikh-derzkij-nalet-pod-kievom
«одна надежда на наших северо-восточных соседей, желательно непьющих)»
Если у вас есть хоть один ребёнок женского пола — я очень рад за вас и ваши надежды на россиян-осеменителей.
На оккупированном Донбассе они уже показали свои уникальные возможности в части изнасилования гражданского населения женского пола, ну а мамашам, которые сильно громко возмущались на предмет изнасилования их половозрелых дочерей обычно затыкали род ударом приклада автомата, а кто не успокаивался — просто обезглавливали.
Ну и додумались же до определения «непьющие» или «трезвые» россияне.
Кстати, трезвомыслящие россияне сами толпами валят на «Дикий Запад», кто на заработки а кто и на ПМЖ — зарплаты выше, социальная защищённость выше и даже отношение властей более лояльное чем в РФ.
За последние пять лет достаточно много россиян переехало на ПМЖ в украинский Крым
да на оккупированную часть украинского Донбасса тоже многие россияне ездят,
но сказать о них хоть одно хорошее слово — язык не поворачивается…
Возможно у нас просто разное понимание добра и зла…