«Ведмежа послуга» трудових мігрантів

Про те, чому трудова міграція виручає статистику з безробіття України, але не працює на економіку країни розповів член Українського товариства фінансових аналітиків Віталій Шапран.

Виїзд на роботу за кордон зменшує кількість працездатного населення України. Дійсно, якби громадяни працювали на місцевий бізнес, вони могли б зробити більший внесок у ВВП, однак самі заробляли би менше. Не люблять тему трудової міграції фіскальні органи і органи соціального забезпечення, адже трудові мігранти платять податки в тій країні, де працюють, а не в Україні.

Однак я пропоную подивитися на аномально високий рівень зайнятості українців за кордоном з іншого боку. Яка альтернатива заробітчанству для українців: поповнити ряди безробітних або піти на низькі зарплати і вічно вакантні місця в бюджетний сектор?

Протягом 2014-2015 років Україна за різними оцінками втратила приблизно чверть економіки. Якщо в 2014 році на одного українця припадало 4040 доларів США номінального ВВП, то в 2016 році — тільки 2186 доларів США.

Тому безвіз став в нагоді українцям: ніж бідувати або байдикувати в Україні, економічно активному населенню дали можливість заробити за кордоном.

Це відразу ж позначилося в статистиці по безробіттю. Так, за підсумками першого кварталу 2018 року рівень безробіття склав 9,7%, за підсумками першого півріччя — 8,9%, а за підсумками 9 місяців 2018 року — вже 8,6%. Економіка зростала, хтось знаходив роботу, а хтось їхав за кордон.

Безвіз дозволив Україні уникнути важких соціально-економічних наслідків при катастрофічному падінні масштабів економіки у 2014-2015 рр. Однак у такої «віддушини» можуть бути свої підступні наслідки.

Емігранти продовжують пересилати в Україну частину своїх заробітків, поки тут знаходяться їхні родини, або ж якщо вони працюють за кордоном вахтовим методом. Як тільки рівень доходів або отримання офіційного статусу дозволять заробітчанам перевезти свою сім'ю ближче до місця роботи, грошовий потік в нашу країну почне вичерпуватися.

І причин для занепокоєння тут чимало. Наприклад, Угорщина, Румунія і Болгарія досить активно роздають громадянство за національною ознакою, в Польщі, Чехії і країнах Прибалтики не так вже й складно отримати офіційний дозвіл на проживання. Так що ефект соціальної подушки може тривати ще п'ять-сім років, після чого грошові потоки від економічно активних громадян, які працюють за межами України, підуть на спад.

Порівняно високий рівень оплати праці в ЄС вабить туди українців. У порівнянні з Польщею, Угорщиною чи Чехією жодна з країн СНД не в змозі запропонувати Українцям вищий рівень оплати праці.

Наприклад, сьогодні професор в державному польському ВУЗі отримує оклад в сумі близько 2000 євро на місяць (більше 60 000 грн), оклад же професора державного ВНЗ в Україні становить приблизно 300-400 євро. Але питання не тільки в різниці окладів, але ще і в розмірі навчального навантаження. Польського професора навантажують окладом приблизно за 300 годин на рік, в Україні професору потрібно відпрацювати вдвічі більше — 600 годин. У підсумку ми отримуємо різницю по оплаті між Польщею та Україною приблизно в 10 разів.

Якщо проаналізувати різницю в оплаті праці в Польщі та в Україні в розрізі найбільш популярних спеціальностей, то найменшою така різниця буде в професіях, які не вимагають великої кваліфікації. А ось найбільша різниця в оплаті праці буде спостерігатися там, де потрібні спеціальні знання, навички та (або) тривале навчання.

Тому, з одного боку добре те, що на ринку праці України стало менше мулярів, кахельників, зварювальників, теслярів або водіїв. Держава дала цим людям можливість заробити за кордоном, і коли наша економіка буде готова, ці люди зможуть повернутися.

Однак справжня трагедія, коли з країни відбувається «еміграція мізків». Чи замислювався коли-небудь читач, скільки коштує підготовка авіаційного експерта з військовим нахилом, професора зі спеціалізацією на соціально-суспільних науках, лікаря хірурга або фармацевта? Ці витрати об'єктивно непорівнянні з вартістю підготовки фахівців робочих спеціальностей.

Експертне середовище зараз активно обговорює концепцію «згладжування зарплат». Дійсно, міграція некваліфікованих кадрів до Польщі призвела до того, що в 2017-2018 рр. навіть офіційні середні з/п підтяглися до болгарських і польських, і зростали досить пристойними темпами. Скажімо, якщо робітник на будівництві в Кракові отримує 20-25 тис. грн. в місяць, а такий же хлопець в Харкові близько 15 тис. грн, то особливого сенсу їхати за злотим до Кракова немає.

Міграція також має свою ціну. Заробітчанину потрібно десь жити, у нього підвищені транспортні витрати, його витрати на харчування можуть бути більше, ніж в Україні тощо. Зрештою, розставання з родиною — також важливий фактор.

Нову хвилю міграції робочої сили з України може зараз відкрити тільки Німеччина, де зарплати приблизно в 2 рази більше польських, але й мовний бар'єр там вище. А ось за кваліфікованими кадрами, на жаль, «згладжування зарплат» поки що не працює і «мізки» повільно, але впевнено продовжують витікати з України, хоча офіційна статистика цього і не показує.

У найближчі 3-4 роки Україна досягне своєї межі вигод від трудових мігрантів. По-перше, через 5-7 років нинішні заробітчани з України можуть стати громадянами цих країн і втратять необхідність здійснювати перекази в Україну.

По-друге, економіки наших країн-сусідів з ЄС не можуть зростати вічно. МВФ вже знизив прогноз зростання економіки ЄС на 2019 рік з 1,8% до 1,6%. Більш того, наші найближчі сусіди по Євросоюзу в Східній Європі залежні від субсидій з бюджету ЄС, а це значить, що зростання їх економік в деякій мірі залежить від відносин їх національних урядів з Брюсселем.

Крім «стелі вигод» є ще два чутливих моменти для уряду. Оподаткувати доходи заробітчан в Україні буде дуже складно. Майже з усіма країнами-сусідами в України вже є угода про уникнення подвійного оподаткування, а оскільки ставки в тій же Польщі не нижчі за українські, то вітчизняний бюджет не зможе отримати ніякої вигоди від грошей мігрантів.

Інша справа — зміна системи соціального захисту. Україна, як виявилося, ще живе поняттями епохи «розвинутого соціалізму». У країні можуть претендувати на соціальні виплати люди, які й дня не платили внески до Пенсійного фонду (наприклад).

Швидше за все, вже після виборів 2019 року ми побачимо спробу влади реформувати систему соціального забезпечення, більш строго пов'язавши обсяги майбутніх виплат з обсягами сплачених внесків. Такий підхід значно розвантажить ПФУ та Соцстрах, але і, ймовірно, не сподобається виборцям.

У сухому залишку, я не вважаю, що заробітчани — це ганебне явище для України. Виїзд громадян на заробітки на законних підставах і фінансові потоки від них в Україну — це не благо, але альтернатива авральному безробіттю та соціальній напрузі. Інша справа, що довго так тривати не може, і в України є 5-7 років, щоб зайняти працездатне населення всередині країни. 20-25 тис. грн для різноробочого в Польщі і 50-60 тис. грн в Німеччині — це, на жаль, не межа конкурентних зарплат з боку країн ЄС. Кваліфікованій робочій силі пропонують і будуть пропонувати більше.

І якщо зарплати для некваліфікованих працівників ще можна вирівняти, то «витік мізків» є для України викликом найближчого десятиліття.

Автор:

Регіна Дацюк