Економіка Китаю сповільнюється: чого чекати українським експортерам

Мінімальне за 10 років зростання ВВП, падіння продажів автомобілів і ринку цінних паперів стали індикаторами уповільнення темпів економічного росту Китаю. Свій вклад також внесли торгові війни з США. Голова Ради НБУ Богдан Данилишин у своєму блозі не Facebook розмірковує, які наслідки ця ситуація  може мати для українських експортерів агропродукції. «Мінфін» публікує скорочений варіант блогу.

Президент США Дональд Трамп проголосив виправлення торгового балансу США одним з пріоритетів своєї економічної політики. З цією метою США почали торгові війни з Китаєм. Але результати для США не блискучі — якщо в 2017 році середньомісячний дефіцит США по торгівлі з Китаєм становив $31 млрд, то у жовтні 2018 року — вже $37,5 млрд.

В економіці Китая ситуація не краща. Однак схоже, що причини не тільки в торговельній війні з США.

Компанія Apple 2 січня опублікувала лист для акціонерів, у якому переглянуті очікувані доходи за І квартал 2019 року. Це пов'язано з уповільненням економічного зростання в Китаї, адже ця країна — важливий ринок для продажів iPhone, Mac і iPad. А за тиждень стало відомо, що у 2018 році в Китаї продано на 6% менше автомобілів, ніж у 2017 році. Зменшення продажів авто в КНР зафіксовано вперше за 20 років. Представники Китайської асоціації автовиробників дали зрозуміти, що падіння продажів відбулося через уповільнення темпів економічного зростання в країні і «міжнародних причин», маючи на увазі торгову війну між США і КНР. Зауважте, що гальмування економічного зростання на першому місці.

Економічні показники КНР в 2018 році не були настільки вражаючими, як раніше. Згідно з офіційною статистикою, темпи зростання ВВП за підсумками третього кварталу склали 6,7%, що є найнижчим рівнем з моменту світової економічної кризи 2008 року. Якщо припустити, що на китайську економічну статистику впливає політика, реальна ситуація може бути ще складнішою. До того ж минулого року відзначено рекордне падіння китайського фондового ринку: вперше з 2002 року капіталізація компаній КНР впала на $2,4 трлн. Нинішнє падіння китайського ринку цінних паперів, нехай воно і рекордне, стоїть в ланцюжку подій — перше різке зниження індексів було в кінці літа 2015 року, друге в січні-лютому 2016 року.

На початку січня ставка 10-річних держоблігацій Китаю опустилася до мінімального за останні два роки рівня. Це ознака того, що учасники ринку очікують подальших заходів монетарної влади щодо ослаблення грошово-кредитної політики для боротьби з уповільненням економічного зростання. У цю же логіку вписується рішення Народного банку Китаю знизити нормативи резервних вимог для банків: таке зниження відбувається п'ятий раз поспіль.

Колишній головний економіст МВФ Р. Раджан в книзі «Лінії зламу» розглядає історію аналогічного гальмування економік Японії і Південної Кореї. Раджан переконливо показує — якщо динамічна експортно-орієнтована економіка не встигає вчасно розвернутися в бік внутрішнього попиту, її чекають серйозні проблеми.

Допускаю, що Китай вичерпав модель зростання економіки, яка приносила йому запаморочливі результати — відновлювальне економічне зростання закінчилося, при цьому з'явилися «погані борги» в банківському секторі. Інвестиційний попит, який призвів до побудови надлишкової інфраструктури, поступово спадає. Плюс інсорсинг виробництва з КНР в США.

Китай хоче стати технологічною державою з ендогенними інноваціями. Не візьмуся передбачити, чи чекає Китай успіх на цьому полі, однак перехідний період буде непростим і буде супроводжуватися подальшим поступовим гальмуванням китайської економіки.

Ось тут і виникнуть проблеми у периферійних країн, до яких належить і Україна, розвиток яких був пов'язаний з розвитком економіки Китаю. Якщо вони не будуть готові до такого розвороту подій, на них чекатиме примітивізація національної промисловості через припинення діяльності підприємств. Що, в свою чергу, призведе до бюджетних проблем і зростання рівня безробіття.

Вірогідно, що для згладжування економічних проблем і недопущення соціальної дестабілізації Китай вживатиме заходів зі стимулювання внутрішнього виробництва, у тому числі сільськогосподарського. І тоді експорт кукурудзи в Китай, результатами якого так пишалися українські аграрії в 2017 і 2018 роках, ризикує серйозно скоротитися. Швидше всього аналогічна ситуація очікує експорт українських пшениці і ячменю в КНР, а також соняшникової олії та продукції птахівництва. Чи буде взагалі потрібно Китаю стільки тієї ж кукурудзи в майбутньому? Чи не станеться падіння цін в світовому сільському господарстві, як це раніше вже відбулося у виробництві продукції з чорних металів?

Більше того, в процесі американо-китайських переговорів представники Китаю пообіцяли «істотно збільшити» закупівлі американських товарів. Йдеться про промислову і, увага, сільськогосподарську та мінеральну продукції.

За січень-вересень 2018 року Україна експортувала в КНР товарів на $1,32 млрд. Основу товарного експорту з України в Китай становить агросектор, на який припадає більше половини всього обсягу. Мінеральні продукти, а це в основному продукція з низькою часткою доданої вартості — руди та шлак, займають одну третину. Машини та обладнання — 10%, деревина — 4%. Очевидно, що нам треба готуватися до витіснення української продукції з китайського ринку місцевими та американськими товарами.

Схоже, нас чекають ще складніші часи. Потрібно відійти від переможних реляцій про мільйони тон ячменю або кукурудзи, проданих в Китай. Пора чітко усвідомити — в новітній історії не було держав, економічна міць яких зберігалася тривалий час і при цьому базувалася на сільському господарстві. У нинішніх умовах активна промислова політика — ключовий засіб збереження держави на економічному і політичному картах світу. Це стосується всіх держав, Україна — не виняток.