Непрацюючі кредити та як з ними боротися

Як вирішити проблему непрацюючих кредитів розповів у колонці на «НВ» голова Наглядової ради ПриватБанку Енгін Акчакоча. «Мінфін» публікує скорочену версію.

Особливу увагу фахівців та експертів викликає ситуація з проблемною заборгованістю в державних банках. Минулого тижня Нацбанк вже провів перше засідання Комітету, на якому було ухвалено рішення розробити загальні принципи з врегулювання NPL для банків, що перебувають у державній власності.

У структурі кредитного портфеля держбанків головною складовою є корпоративна заборгованість – на неї припадає до 70%. Основні боржники – великі холдингові компанії. І ці борги не продаються, адже немає ефективного та прозорого механізму їхнього продажу. Якість кредитів погіршується — частково їх вдається реструктурувати, але про успішність таких операцій можна буде говорити не раніше, ніж за три роки. І то за умови, що платежі здійснюватимуться вчасно.

Що перешкоджає стягненню

В першу чергу це проблеми в судовій системі та недостатній рівень захисту прав кредитора. Не додає впевненості ринку й нестача якісних професійних рішень для іпотечних і корпоративних кредитів. Одним з найбільш вдалих варіантів наразі вбачається створення спеціальних агентств, які б супроводжували «погані» кредити вздовж усього ланцюжка роботи з ними.

До призначення на посаду Голови Наглядової ради ПриватБанку я працював консультантом міжнародних фінансових інституцій в Україні. І тоді рекомендував використовувати державну структуру з управління проблемними активами — існуючу або новостворену, яка б діяла згідно з кращими міжнародними принципами управління. Таке агентство відповідало б за купівлю проблемних активів за ринковою ціною лише у державних банків.

Саме державна, а не приватна форма власності такої структури здатна забезпечити ефективне вирішення проблеми з непрацюючими кредитами, гарантуючи інституційну підтримку з боку уряду.

Деталі роботи з поганими портфелями державних банків мають бути виписані в окремому законі. Враховуючи надмірну заполітизованість фінансового сектору в Україні, правила гри на ринку мають бути дуже чітко окреслені. Подальше зміцнення захисту прав кредитора та створення спеціалізованих агентств допоможе істотно зменшити обсяг проблемної заборгованості у банківській системі.

Про інвестпривабливість NPL-портфелів поки не доводиться говорити ще й тому, що не проводиться вдумлива робота з мотивування потенційних покупців. Кредитне фінансування купівлі NPL теж відсутнє. Регулятор повинен мотивувати банки позбутися проблемних боргів.

Про роль НБУ

Разом із тим варто зазначити, що саме реформа банківської системи є однією з найуспішніших реформ в Україні за останні 4,5 роки. Якщо з 2014 року НБУ вивів з ринку приблизно 100 «хворих» банків, то у січні–червні цього року жоден банк не було визнано неплатоспроможним. Це сталося вперше з початку кризи 2014 року. Отже, на сьогодні очищення банківського сектора завершено, стартував процес відновлення та розвитку.

Регулятор спрямовував зусилля на приведення банківської системи до визнаних на міжнародному рівні правил та принципів, включно з управлінням ризиками, адекватністю капіталу, правилами позичання – зокрема тих, що стосуються позичальників. Усі ці кроки зроблені в правильному напрямку.

На початку липня 2018 року Верховна Рада ухвалила законопроект 6027-д про захист прав кредиторів. Він регулює відповідальність боржників перед банками та закриває поширені «шпаринки», якими користувалися недобросовісні позичальники, щоб не сплачувати за кредитами. Ухвалення цього закону беззаперечно сприятиме відновленню кредитування в Україні.

На жаль, документ досі не набув чинності – він очікує на підпис Президента України. Хоча на важливості його ухвалення акцентує увагу Світовий банк, прямо пов’язуючи подальше реформування фінансового сектора з наданням Україні кредитних гарантій, що відкриють шлях зовнішньому фінансуванню нашої країни з інших джерел.

Місцеві політики полюбляють згадувати про кредитування як про ознаку зміцнення економіки. Але кредитування не може зростати за будь-яку ціну. І владі потрібно розуміти, що не можна збільшувати кредитування суто заради збільшення. Цей процес має бути безпечним, виваженим і, що найважливіше, повинен супроводжуватися законодавчим посиленням прав кредиторів.