5 ризиків для держбанків

Уже через п'ять років, до 2022 року, вона повинна скоротитися — з нинішніх 55% до 24%. Вже зараз Укргазбанк, Ощадбанк і Приватбанк починають активно готувати до продажу.

Проте, існує ряд ризиків, які можуть поставити під удар реалізацію мінфінівського плану. Про них в своєму блозі на НВ написала заступник директора Центру економічної стратегії Марія Репко.

Держава повинна не просто зменшити власну присутність банківському ринку, а повністю продати власні банки. Незважаючи на в цілому правильно закладені стратегічні цілі, ми знаємо, що диявол часто криється в деталях, тому слідкуватимемо за такими напрямками імплементації цієї стратегії:

Формування Наглядових рад. Відповідний законопроект вже в Раді, важливо, щоб за результатами голосування ми отримали рамку для створення дійсно незалежних та компетентних рад, позбавлених від політичного впливу.

Дотримання термінів приватизації. Вони встановлені на досить віддалену перспективу – до 2022 року, важливо, щоби усі проміжні строки дотримувалися, бо буде спокуса затягнути процес. Також ми вважаємо, що приватизовані мають бути не лише Укргазбанк та ПриватБанк, а й Ощадбанк та Укрексімбанк.

Читайте також: Кабмін вирішив, коли продаватиме державні банки

«Розгрібання» проблемної заборгованості. У Приваті це 87% кредитного портфеля, у трьох інших державних банків в середньому 56%. Ці кредити не мають бути списані, передані в управління чи ще якимось чином зникнути з балансів банків до запуску процесу приватизації. Основним завданням менеджменту та наглядових рад має стати повернення проблемних кредитів. Управління ними має відбуватися всередині банку у прозорий та ефективний спосіб. Прозорість процесу збільшить ймовірність повернення коштів, особливо політично-пов’язаними особами. В стратегії держбанків зараз пропонується створити «незалежний комітет» як орган управління такими боргами, але тут є місце для скептицизму:

• по-перше, держава не показала себе ефективним централізованим управляючим майже у жодній сфері;
• по-друге, передача відповідальності за проблемні кредити з менеджменту банків на іншу установу змістить фокус із поганих та, можливо, недоброчесних, практик в самих банках, а це шкідливо для майбутнього сприйняття морального ризику у банківській системі, тобто банкіри знатимуть, що у випадку зловживань на них точно очікує покарання, а не «подарунок» від держави, коли кредити просто спишуть та забудуть;
• по-третє, створення такої надбудови – додаткові витрати на професійних високооплачуваних менеджерів, ймовірно, іноземців, які купуватимуть «квитки на війну» із недоброчесними позичальниками, у той час коли це могло би бути прямим зобов’язанням вже найнятих високооплачуваних менеджерів.

Докапіталізація банків. В стратегії ми не побачили, скільки іще коштів держава збирається влити в банки, і де той поріг, за яким вона скаже «Досить!». Проблема докапіталізації зазначена, але не виражена в цифрах, і це непокоїть. З 2014 року уряд докапіталізував державні банки через ОВДП вже майже на 207 млрд. грн. Це приблизно 4,9 тис. грн. додаткового державного боргу в розрахунку на одну людину, включаючи немовлят. Тож нас дуже цікавить: де межа?

Уникнення нових проблемних кредитів. Це питання не лише покращення корпоративного управління банків, яке перекриє кисень новим зловживанням, але й загальної реформи в напрямку захисту прав кредиторів. Незалежна асоціація банків України давно сформулювала перелік законів, які потрібно прийняти: їх підтримка та імплементація матимуть вплив і на успішність стратегій державних банків.