Андрій Оленчик: є імовірність, що коло наших «клієнтів» може розширитись

— Андрій Ярославович, як Ви вважаєте, чи збільшиться кількість банків під опікою Фонду цього року? Чи можуть опинитись серед «новачків» великі фінустанови? І якщо так, чи готовий Фонд до нових великих виплат?

— Завжди є імовірність, що коло наших «клієнтів» може розширитись. Але ми сподіваємось, що з більш-менш крупними гравцями ми не матимемо справи цього року. Щодо менших банків, то тут є вірогідність, що хтось не впорається з капіталізацією чи іншими ризиками. Але якщо до нас і перейде якась кількість невеликих банків, то ні в операційному, ні в фінансовому плані вони погоди нам уже не зроблять.

— Найбільшу увагу зараз, мабуть, привертають українські «доньки» російських держбанків, до яких було застосовано санкції. Які ваші прогнози? Ви слідкуєте за ситуацією в цих банках?

Коли я говорю, що ми не очікуємо, що в Фонд потраплять більш-менш крупні гравці, то мова йде про економічну сторону питання. Тобто про банки, які в силу тих чи інших фінансових факторів мають шанси стати неплатоспроможними. Одночасно існують і певні політичні ризики, зокрема щодо «доньок» російських банків. Але як можна прогнозувати такі політичні рішення? Ми готуємось до будь-якого сценарію. Після того, через що ми пройшли за останні 4 роки – масовий вихід з ринку банків плюс націоналізація Привата — нас мало чим можна здивувати. Я не думаю, що приймаючі політичні рішення, Фонд будуть питати. Як нас не питали щодо Дельти або Привату. Тим не менше, ми сподіваємося уникнути в 2018 році масштабних виплат і навіть почати скорочувати той борговий зашморг, який ми були змушені затягнути у себе на шиї через масові виплати 2014-2016 років.

— Ви маєте на увазі кредити, які Фонд отримав від НБУ та Мінфіну?

— Так. Нацбанку ми вже віддали значну частину коштів, залишок за кредитом зараз становить близько 5 млрд грн і їх плануємо віддати НБУ ще в цьому році. Плюс, хотіли б починати скорочувати наш борг перед Міністерством фінансів. Цього року Фонд готовий повернути в бюджет близько 10 млрд грн з 60 млрд грн., які заборгував. Але з Мінфіном досить складна ситуація, бо вони випускали ОВДП, які мають свій цикл обігу. І в міністерстві кажуть, що дострокове погашення не буде співпадати з тими строками ОВДП, за якими має зобов’язання Мінфін. Ми ведемо перемови щодо цього питання ще з минулого року. Зараз до процесу долучилися наші колеги з МВФ, Світового банку та US Treasury, які виконують функцію медіаторів. Тому ми сподіваємось на якийсь прорив. Питання про дострокове погашення критично важливо через ті умови, на яких Фонду було надано кредити. На 60 мільярдів гривень, що ми запозичили в держави, ми повинні виплатити до 2031 року проценти на суму 85 млрд грн. Це абсурд. В ідеалі держава мала б надати Фонду безповоротну фінансову допомогу або безпроцентні запозичення.

— А як це роблять в інших країнах?

— Ні один страховик депозитів у світі не акумулює свій фінансовий резерв в обсязі, який потрібен для того, щоб діяти в умовах форс-мажора. В Україні, згідно закону, співвідношення акумульованих Фондом ресурсів до вкладів фізосіб повинно складати 2,5%. В країнах Європи та СШАцей показник коливається від 1 до 1,5%. В звичайній ситуації цього резерву вистачає. Так свого часу було і в Україні. З 2001 по 2012 рік Фонд виплатив компенсації вкладникам 32 банків, які ліквідувались, на загальну суму 4,4 млрд грн. І за цей період тільки в 2009-2010 рр., коли був пік кризи, ФГВФО отримав 2 млрд грн. допомоги, щоб провести виплати без затримки. За останні ж 4 роки ми виплатили вкладникам майже 90 млрд грн.

Коли мова йде про велику кількість банків, які виводяться з ринку в дуже стислі строки, ні одна система страхування вкладів у світі не застосовує стандартні механізми. В такій ситуації йде пошук комплексних рішень – на рівні держави, включаючи і механізми зовнішніх запозичень. Але в Україні це питання проблемою держави не стало. Тому Фонд був вимушений прийняти допомогу на дуже жорстких умовах.

— І яка перспектива?

— Найближчі два роки – 2018-2019 — ми ще будемо розпродавати активи, задовольняючи вимоги кредиторів. Наскільки нам вистачить грошей. Але що далі? Не пізніше 2020 року виникне проблема розриву в наших надходженнях і наших зобов’язаннях. І тоді доведеться або списувати борги Фонда, або застосовувати спеціальний збір для банків, щоб наповнювати Фонд. Не виключено, що це станеться вже в 2020 році.

— Що це за спеціальний збір?

— Згідно з законом, він може бути застосований у розмірі регулярного збору, який сплачувався за попередній рік. Наприклад, якщо відрахування банків за 2019 рік складуть 4 млрд грн., то в 2020 році їм доведеться сплатити вже не 4 мільярди, а 8 – регулярний збір плюс спеціальний. Для розуміння: нещодавно ми запровадили систему диференційованих зборів для банків. Сума внеску в ФГВФО для різних фінустанов тепер буде відрізнятися залежно від ступеню ризиковості політики, яку вони проводять. Запровадження такої системи, за прогнозами, збільшить відрахування банків в Фонд на 400 млн грн в рік. І багато з них було дуже незадоволено цим фактом. Що ж станеться, якщо через 2 роки ми застосуємо спецзбір?

Тому дуже важливо, щоб нам дали можливість прямо зараз скорочувати суму зобов’язань перед Мінфіном. Це автоматично буде зменшувати проценти, які зараз складають біля 6 млрд грн. щороку. Підкреслю, ці гроші ми сплачуємо в бюджет за рахунок кредиторів.

— В Фонді неодноразово заявляли про доцільність підвищення суми гарантованої виплати, яка зараз становить 200 000 грн. Якою, на вашу думку, має бути оптимальна сума? Що заважає підвищити існуючий ліміт вже зараз?

— План діяльності Фонду на 2018 рік передбачає розділ щодо можливості і доцільності підвищення гарантованої суми. Але це не станеться швидко. Зараз ми тільки починаємо аналізувати цю проблему. Після цього має відбутися серйозна дискусія щодо цього питання з Мінфіном, Нацбанком та нашими міжнародними партнерами. Бо за умови реалізації несприятливого сценарію розвитку банківської системи, таке рішення може мати дуже серйозні макроекономічні наслідки.

Питання – чи буде гарантована сума збільшена саме в 2018 році і на скільки – ще відкрите. Це залежить не тільки від нашого бажання. Важливим фактором, який впливатиме на прийняття цього рішення, буде можливість скорочення наших боргових зобов’язань. Інше важливе питання – наскільки нам вдасться скоротити зобов’язання банків перед Фондом як кредитором третьої черги.

— Чи є якісь оцінки, на скільки потрібно підвищити гарантовану «стелю» за виплатами вкладникам?

— Зрозуміло, що суму гарантій потрібно піднімати в рази. Бо в підвищенні її на 20-30% немає економічного сенсу. Справедливим виглядає спроба компенсувати втрати тим людям, які внаслідок девальвації гривні втратили можливість повернути гроші, бо вони опинилися за рамками гарантованої суми. Наприклад, які мали вклад $25 000, що за курсом 8 грн/$ було еквівалентно гарантованій сумі в 200 000 грн. Але потім, через знецінення національної валюти вони миттєво перейшли до категорії вкладників «200 000 +». Ми кожен день спілкуємося з такими людьми і прекрасно розуміємо, що за всіма цими цифрами — конкретні люди з конкретними життєвими історіями. Онкохворі, які не змогли вчасно отримати лікування; старі люди, які відкладали гроші, щоб гідно провести остаток життя; батьки, які сподівалися дати гарну освіту дитині. Свого часу було допущено ситуацію, коли левова частка заощаджень фізичних осіб робилася і зберігалася у валюті. Тому треба було б компенсувати такі втрати, якщо не повною, то значною мірою.

— Тобто гарантовану суму треба помножити на 3,5?

— Я не впевнений, що це вдасться зробити в 2018 році. Але настрой у нас такий є.

— А за ким останнє слово щодо підвищення гарантій? Хто приймає рішення?

— В діючій редакції Закону «Про систему гарантування вкладів» вказана планка, менше якої гарантована сума бути не може. Це 200 000 грн. Але закон передбачає, що ця сума може бути збільшена рішенням Адміністративної ради ФГВФЛ. Тобто після того, як буде проведено дискусію щодо цієї проблеми, виконавча дирекція Фонду може ініціювати питання про підвищення гарантованої суми перед Адміністративною радою. Але до цього потрібно зробити дуже багато роботи, щоб довести, що прийшов час і що ми можемо дозволити збільшити фінансове навантаження на Фонд. Багато залежатиме і від того, як швидко Україна буде рухатисьв плані імплементації євродиректив і що ми будемо робити в цьому напрямку. Наприклад 49-та євродиректива передбачає, що держава повинна також гарантувати рахунки і депозити певних класів юридичних осіб. Цей фактор також потрібно враховувати як такий, що потенційно може збільшити фінансове навантаження на Фонд.

— Свого часу велися розмови, що одночасно з підвищенням гарантованої суми Фонд може запровадити деякі обмеження щодо її отримання. Наприклад, один вкладник зможе отримати виплату не частіше 1 разу в два-три роки…Чи розглядається така можливість зараз?

— А який в цьому сенс? Давайте заборонимо тоді людям розміщати гроші в банках частіше, ніж раз в два роки. Ми ж гарантуємо кошти в банках, а не наказуємо громадян за те, що вони довіряють банківській системі. Навпаки, ми зацікавлені у тому, щоб люди вкладали в банки більше грошей.

— В Фонді часто кажуть, що в гарантовану суму «вписується» 98% від загальної кількості вкладів в українських банках. Чи змінилася ця цифра після останньої кризи?

— Якщо брати кількість рахунків фізосіб, ситуація майже не змінилася і показник залишається приблизно на такому ж рівні. Але ця цифра досить ілюзорна. Бо якщо подивитися не на кількість, а на суми вкладів, то ми побачимо, що великі депозити — більше 200 000 грн — формують більше половини депозитного портфелю фізосіб. Від поведінки і настрою цієї категорії людей залежить дуже багато. У тому числі, і можливості банків кредитувати. Вклади фізосіб завжди мали дуже серйозну питому вагу в формуванні ресурсної бази банків.

Але зараз ситуація дуже складна. У кредиторів четвертої черги (вкладники 200 тис +) переважної кількості банків, які збанкрутували, нуль шансів повернути гроші, тому що власники, менеджери та великі позичальники вже вкрали з цих банків все що можна. Зараз, якщо банк визнають неплатоспроможним, то в 90% випадків це можна розцінювати так: з грошима (більше 200 000 грн) можна попрощатись. Ми маємо або не допускати банкрутство банка, або, якщо все ж – таки виникають проблеми, він повинен максимально рано переходити під контроль Фонду гарантування. Поки з нього ще не вивели активи. А якщо власникам все ж вдалося щось поцупити, їх потрібно доганяти, і або саджати в тюрму, якщо є ознаки злочину, або залишати без улюблених яхт і Ролс-ройсів. Поки система так не працює, говорити про те, що вона оздоровилася і довіра до банків повернулася, дуже рано.

— Чи є банки, які змогли повністю розрахуватися з кредиторами 4 черги?

— Так, є. Це здебільшого невеликісхемні банки, в які ми приходили по «фінмону». В таких установах про класичний банківський бізнес мова не йшла, тому і кредитори там — достатньо умовне поняття. Є і невелика група банків, де все більш-менш спрацювало по класиці і їх нам передали ще з активами. Наприклад, на даний момент ми фактично закрили третю чергу по Форуму, і сподіваємося, що ті активи, що зараз будуть продаватися, підуть на погашення зобов’язань перед кредиторами четвертої черги. По Діамантбанку все також відбулося в цивілізований спосіб. Зараз 4 черга кредиторів вже отримала 15% і є надія, що вкладникам вдасться повернути більш-менш значні суми. Але в більшості крупних і середніх банків людям зовсім нічого не «світить».

— Запровадження гарантій за вкладами юросіб – це реально в Україні?

— Це мусить бути реальним. Є дві євродирективи, які мають відношення до нашого мандату – 49 і 59. Перша з них напряму передбачає введення таких гарантій.Друга – стосується раннього втручання в проблемні банки і виведення їх з ринку. Інша справа, що Україна не зобов’язана все це імплементувати в повному обсязі і негайно. Ми маємо проаналізувати, що з цих євро директив ми можемо імплементувати, з якими особливостями, а що нам запроваджувати недоцільно. До речі, 59-та євродиректива суттєво зачіпає не тільки нас, але й Нацбанк.

— Що вона змінює?

— Змінює модель раннього втручання і виведення неплатоспроможних банків з ринку. Нинішнямодель формувалася під впливом американського досвіду. Вона дуже відрізняється від тої, що закладена у 59 євродирективі. Остання надає страховикові депозитів набагато більше повноважень і можливостей для маневру, ніж зараз має Фонд.

— Мабуть в Нацбанку цього не схвалять. Ви не заважатимете один одному?

— Не повинні. В країнах ЄС, де ця модель вже працює, центробанк і страховик депозитів один одному не заважають. Бо завдання у них різні, навіть якщо вони аналізують ту ж саму інформацію і беруть участь у якихось процесах одночасно. Завдання пруденційного регулятора – зробити все, щоб банк не досяг стану неплатоспроможності. Задача Фонду — бути готовим до будь-якого повороту подій, щоб адекватно діяти. І якщо Фонд аналізує якусь інформацію, це робиться, щоб зрозуміти – які шанси, що в банку виникнуть проблеми, але зовсім не для того, щоб впливати на банк. Тому що це – задача НБУ. І тільки якщо банк доходить до того етапу, коли в ситуацію має втрутитись страховик депозитів, ми з Нацбанком міняємося місцями. Вони нам допомагають, але в процес не втручаються.

Авжеж, тут є серйозна проблема, в тому числі – ментальна. Я пам’ятаю, коли готувався закон про систему гарантування вкладів, діалог йшов дуже складний, і не тільки з НБУ. Але ми це пережили. Тепер нам потрібно буде пережити і цей крок.

— За минулі декілька років Фонд подав тисячі судових позовів до екс-власників та менеджерів банків-банкрутів. Чи вдалося когось притягнути до відповідальності?

Потрібно розуміти, що це дуже тривалі процеси, які займають не один рік. Тому очікувати негайних результатів не варто. Але маю визнати: за кримінальними провадженнями, які були подані на суму 190 млрд грн., «вихлоп» був нульовий. Також ми не досягли жодного результату, подаючи в суди цивільні позови. Але ми продовжимо працювати і з кримінальними провадженнями, оперуючи статтею 218 прім – «доведення банку до неплатоспроможності». І з цивільними позовами до власників істотної участі банків. В нас було 7 таких позовів ще в 2014-2015 рр, але справи закінчились не в нашу користь. Ми зараз вже пробуємо працювати з юридичними компаніями, які будуть допомагати нам доганяти власників збанкрутілих банків в іноземних юрисдикціях, а для формування доказової бази здійснюється комплексний аналіз неплатоспроможних банків – forensic audit.

І останнє ноу-хау наших юристів – подання колективних позовів до всіх пов’язаних з банками-банкрутами осіб. Ми вже подали 8 таких позовів. Мені важко судити, який це матимеефект. Але думаю, що найближчі пару місяців покажуть.

— Чому не спрацювали цивільні позови? Немає достатньо доказів? Неможливо довести, що банк було доведено до банкрутства цілеспрямовано?

— По-перше, треба довести суму збитків, яка була нанесена діями цих осіб. Але часто ніякої доказової бази в банках просто не існує. Коли ми зайшли в Михайлівський, там не було ні серверів, ні первинних документів. І все це зникло за лічені дні. 19 травня з банку все «зникло», 22 травня — його передали Фонду. По-друге, дуже часто в суді вимагають, щоб було доведено причинно-наслідковий зв'язок. Що саме ці чи інші дії власника істотної участі стали причиною банкрутства фінустанови. Це зовсім нелегко. Ну і третє, у іншої сторони завжди більше шансів «мотивувати» суди, ніж у нас.