Сергій Будкін: ПриватБанк потрібно розділити

Він також брав участь у процесі входження на український ринок більшості іноземних банків.

В ексклюзивному інтерв'ю порталу «Мінфін» Сергій Будкін дав оцінку розвитку фінансового сектору України, розповів про своє бачення майбутнього державних та іноземних банків і «дочок» російських держбанків, а також про умови, за яких монополізація фінансового ринку державою могла б стати плюсом для економіки.

— На Вашу думку, на чому сьгодні можна заробити в Україні, і наскільки довгостроковим є цей заробіток?

— Я спробую відповісти як абстрактний по відношенню до України інвестор, який приходить і дивиться на якісь інвестиційні можливості.

Простіше відповісти на питання про те, на чому в Україні не можна заробити. Перш за все, скажу, що заробити неможливо на поганих боргах. Так, на цій категорії активів в світі робляться реально дуже великі гроші, особливо в країнах, де ситуація подібна до тієї, що склалася в Україні (країна, яка оговталась від різкого падіння економіки і проявляє перші ознаки економічного зростання). Але в нашій країні робота з такими активами не передбачає участі зовнішніх інвесторів, тому що, як правило, вона часто вимагає значної частки неформальних домовленостей. Цим Україна відрізняється від інших країн, в яких стягнення поганих боргів — це функція, в значній мірі відокремлена від держави, як на рівні однорідних мас споживчих кредитів, так і на рівні дефолтних великих корпоративних кредитів.

У нас же робота з поганими боргами вимагає наявності здібностей і зв'язків, які є далеко не у всіх. Це в достатній мірі суб'ективірованний бізнес.

— Про які саме зв'язки і здібності йдеться? Що потрібно вміти, щоб займатися боргами в Україні?

— Щоб стягнути борг в Польщі, потрібно пройти процедуру стягнення, яка є повністю механізованим процесом. Під час його проходження ви практично не стикаєтеся з будь-яким суб'єктивізмом на жодному етапі. Навіть глибоко прострочені борги в Польщі — стягуються, і мають високу наповнюваність з точки зору кеша.

В наших умовах борги не мають дуже серйозного наповнення через заплутаність судової системи, обмежень по можливостях стягнення, і через те, що наше законодавство перебуває в даний момент в стані трансформації з пост-радянського - в якесь майбутнє законодавство. В Україні ці борги не є засобом заробітку.

— Зараз ряд компаний відкріває такий вид бізнесу: заходять в капітал підприємств, які не платять за боргами, потім реанімують цею бізнес, а потім — перепродають...

— Проекти такого роду теоретично можуть приносити високий прибуток. На практиці складнощі виникають через необхідність домовитися відразу «на вході». Ситуація, яка можлива на Заході, коли ви викупили кредиторську заборгованість підприємства та стали фактично його економічним власником, в Україні дуже рідка. Якщо підприємство разом з вами буде писати в банки пояснення про причини неплатежів, ходити по судах, і так далі, то в теорії така ситуація звичайно можлива. Але при цьому у вас немає плану «Б», до якого можна звернутися в тому випадку, якщо відносини з власником акцій підприємства в процесі такої реструктуризації не складуться.

Тобто ви викуповуєте кредиторську заборгованість, домовившись з бізнесменом-власником акцій підприємства. Потім цей бізнесмен вас на половині шляху «кидає», тому що гроші свої ви вже вклали, і йому від вас ніякої користі немає. І в Україні майже немає варіантів, щоб примусити його виконувати домовленість. Це головний комерційний ризик ведення такого роду бізнесу в Україні.

— А як це працює в інших країнах? 

— У всіх країнах з розвиненими юридичними базами відносин між кредиторами і боржниками є законодавство про банкрутство, яке дозволяє укладати угоду кредитора з боржником. Дозволяє конвертувати заборгованість в частину акціонерного капіталу, рекапіталізувати підприємство, захиститися від комерційних ризиків з боку кредиторів, поки підприємство розробляє програму рекапіталізації і спілкується з власними кредиторами.

Якщо я на Заході підписав угоду про work out, і мій позичальник цю угоду порушив посеред процесу, то я піду в суд, і суд позбавить позичальника захисту від кредиторів, змусить його виконати договор. У західному праві є поняття «примушення до виконання договору». Коли ви говорите про те, що ви взяли на себе зобов'язання виконати певні пункти. Вам це може не подобатися, але раз ви підписалися — то будьте ласкаві, виконуйте.

— Влітку 2014 року Валерія Гонтарєва обіцяла, що ось-ось буде прийнято законодавство про захист прав кредиторів. Але навіть при тому, що в Україні дуже сильне банківське лобі, особливого поліпшення в цьому питанні досі немає. Чому?

— Банківське лобі сильне, але ступінь парламентської дезорганізації набагато вищий. На Раду неможливо вплинути навіть в тому, щоб люди хоча б ходили на засідання. На прийняття закону, важливого для всіх, витрачається величезна кількість сил і часу. Необхідно домовлятися, балансувати різні центри інтересів. І це все — заради одного голосування. Це дуже неправильний підхід.

— На чому ще сьогодні неможливо заробити?

— На цінних паперах. В фондовий ринок України я зараз не вірю. Думаю, ми втратили можливість його розвитку дуже давно, і ми навряд чи її повернемо. Український фондовий ринок створювався американцями як якийсь карго-культ. Всі ознаки фондового ринку у нас були: реєстратори, біржі, випуски акцій, і інша інфраструктура з формальними ознаками фондового ринку. Але самого фондового ринку не було ніколи.

Наприклад, в Росії фондовий ринок відбувся, тому що у них приватизаційний сертифікат був знеособленим, його можна було продати. У Польщі фондовий ринок відбувся, тому що була величезна частина суспільства, зацікавлена в його роботі.

В Україні ж все було сильно ускладнено, і ці складності виправдовувалися соціальною справедливістю: щоб, мовляв, ніхто не продав за пляшку горілки свій сертифікат, ми зробимо його іменним. Тоді одержувач інвестиційного сертифіката вкладе його в якусь частку держвласності, що приватизується. Призвело це до того, що у нас не з'явилося ні інфраструктури, ні людей, які б створили ринок. 90% правил були написані зовнішніми консультантами, які поняття не мали про те, що відбувається в країні. В результаті вони виявилися неробочими.

— Що Ви скажете про такий інструмент для інвестицій, як державні цінні папери, які сьогодні наповнюють портфелі багатьох банків?

— Якщо не враховувати Фонд гарантування вкладів, 54% активів банківської системи сьогодні контролюються державою. З урахуванням ФГВ — держава контролює близько трьох чвертей банківського ринку. У цій ситуації  ринку державних цінних паперів в принципі немає. Основним покупцем цих паперів виступають банки. Поки самі банки є державними, ринку не буде.

— Тому що фактично держава купує у держави? 

— Це не питання того, хто і що у кого купує. Ринку немає, якщо на ринку домінує одна сила, як би вона не називалася — державою або могутнім Джорджем Соросом.

Мій знайомий успішно скуповував цінні папери Албанії, і в якийсь момент він став власником 65% емітованих приватизаційних паперів Албанії. Він виявився заручником створеної ним же ситуації. Контрагентів не було, і він зіткнувся з ризиком, що йому в якийсь момент у Фонді держмайна сказали: «ми поміняли правила, і замість того, щоб давати одну стомільйонну частина державної власності на один ваучер, будемо давати одну стомільярдну». Він був занадто успішним, і створив монополію на рівному місці.

У нас така ж ситуація. Ступінь потенційного спотворення ринку дуже велика, тому що держава, як не крути, буде впливати на цей ринок.

— Тоді на чому ж заробляти в Україні? 

— На прямих інвестиціях. Люди заробляють на новій економіці, на різного роду стартапах. Цьому сектору притаманні дуже високі ризики. Рівень «дитячої смертності» високий, рівень непрофесіоналізму — найвищий. Це рулетка, де вгадують не з 36 чисел, а з 3600. Але якщо ви вгадуєте, то вгадуєте повністю.

Є люди, які заробляють на цьому досить професійно. Наприклад, Вікторія Тігіпко управляє вкрай професійно організованим фондом інвестицій в нову економіку, інвестуючи не тільки в країну, а й за межі країни. Наскільки я розумію, вона організувала процес таким чином, що при високому ступені диверсифікації, як по галузях, так і за кількістю компаній, змогла домогтися успіху і отримати істотний позитивний результат.

— Сьогодні модно говорити про фінтех. Багато банків хочуть йти в фінтех. З іншого боку, мобільні оператори розвивають свої платіжні технології. Але, по суті, є один гаманець споживача, за який всі конкурують. Як ви оцінюєте перспективи розвитку цього напрямку?

— Про фінтех було модно говорити 3 роки тому. Зараз всі розуміють, що недостатньо просто називатися фінтех — потрібно заробляти гроші. Наприклад, ринок розрахунків і платіжних систем давно став дуже комодітізированим, на ньому особливо не заробляють. Якщо згадати еволюцію банківського бізнесу, то все починалося з того, що брали якусь плату за РКО, припустимо, 2 гривні. Потім розвивався клієнт-банк, і клієнтові говорили: за паперову квитанцію ви платите 4 гривні, а через клієнт-банк це коштує лише 1 гривню.

Потім всі зрозуміли, що клієнт-банк звільняє багато робочих рук і прив'язує клієнта до банку. Я не здивуюся, якщо в недалекому майбутньому за те, що ви користуєтеся послугою якоїсь розрахункової системи, вам стануть ще й доплачувати. Вся логіка процесу йде до цього.

— Яка Ваша думка про Bitcoin?

— Джей Пі Морган почав розпродавати свої акції залізниць, коли чистильник черевиків почав говорити про те, що акції залізниць почали зростати в ціні, і в них потрібно вкладатися, і коли таксист почав говорити те ж саме. Я розумію, що на Bitcoin багато людей заробили багато грошей. Це високоспекулятивний інструмент, про який стільки говорять, що, схоже, зараз саме час, щоб сталася якась корекція.

— Які сценарії майбутнього «дочок» російських державних банків в Україні Ви вважаєте найбільш реалістичними, і чому?

— Класичний банківський бізнес в Україні буде ще довго переживати кризу. Під класичним бізнесом я маю на увазі торгівлю грошима, — коли зібрали гроші на депозити лівою рукою, і видали їх правою рукою, заробивши на цьому якусь маржу. Ліквідності в банківській системі багато, але попит на неї обмежений. Одна з причин в тому, що весь корпоративний сектор сильно перекредитований, весь капітал корпоратів внаслідок падіння економіки «з'їдений». Якщо підприємство має на балансі стільки ж кредитів, скільки воно мало в 2013 році, то відношення обсягу продажів до розміру цього кредитного портфеля, відношення капіталу підприємства до розміру цього кредитного портфеля, і будь-які інші показники, які враховують банки, вкрай високі. Мільйон гривень умовного підприємства в 2013 році умовно становив 5 показників EBITDA. Зараз, через те що вся економіка сильно скоротилася, це буде вже не 5, а, наприклад, 15 EBITDA. Очевидно, що кредитний комітет будь-якого банку заверне кредитування такого підприємства.

В таких умовах вижити зможуть банки, у яких горизонт планування вище, ніж 3-5 років. Тому що в якийсь момент ситуація зміниться. Або корпоративний сектор почне заробляти гроші, капіталізуючи прибуток, і прийде до позитивного результату, відтворивши втрачений капітал. Або почнуть приходити зовнішні інвестиції, або з'являться можливості мобілізації внутрішніх інвестицій. Або буде комбінація всіх цих факторів одночасно, і ступінь закредитованості підприємств зменшиться. Тоді банки зможуть знову давати кредити підприємствам, не побоюючись за безпеку власних грошей.

У російських банків горизонт планування набагато коротший, ніж 2-3 роки. Через те, що це російські банки. Через те, що НБУ декларував, що вони не бачать майбутнього російських банків в Україні.

— Чи є плюси від того, що держава є монополістом на банківському ринку, і від того, що пройшло сильне знецінення грошей?

— Вони могли би бути, якби була розроблена і підтримана зовнішніми кредиторами програма будь-якого фінансування державної економіки України. Якийсь план Маршалла, в якому є програма централізованого постачання економіки інвестиційними грошима. Так як за багатьма метриками ступінь довіри до країни дуже низький, то і узгодити цю програму вкрай важко. Але якби такий план був погоджений, то він вимагав би наявності великого інституту перерозподілу фінансування. Тобто, фактично, великого державного банку.

В цьому випадку довелося б, в тому числі, поставити державні банки під контроль міжнародних кредиторів, а рівень політичної прийнятності цього зараз нульовий.

— Як вийшло, що такі країни як Польща або Мексика, наприклад, отримують десятки мільярдів доларів, і ці величезні вливання стають тією кров'ю, яка живить справжні перетворення в цих державах. А Україна торгується за $1-2 мільярда, і навіть близько не змогла підійти до цих успішних прикладів?

— Тому що наша історія освоєння цих $1-2 мільярдів за останні двадцять з гаком років дуже сумна. Подивіться, де стоять Мексика і Польща у міжнародних рейтингах ведення бізнесу.

Чому пакет допомоги Японії виявився дієвим? Тому що японці повністю усвідомили, як вони відстають від зовнішнього світу, і почали копіювати все західні норми. Всі чиновники почали носити британські костюми, з японською ретельністю копіювалися всі процедури державного устрою. Спочатку ці інститути виглядали карго-культами, а потім виявилися діючими і ефективними.

— В уряді регулярно озвучують плани з продажу часток у держбанках — Укргазбанку, Ощадбанку. Наскільки реалістичні такі плани?

— Держава повинна вирішити, скільки банків вона хоче мати. Якби Україна мала можливість отримати якийсь значущий пакет міжнародної допомоги, на кілька десятків мільярдів доларів, то тоді потрібно було б узгоджувати режим функціонування держбанків із зовнішніми кредиторами. А також, цілком можливо, не зменшувати, а збільшувати частку держави в банківській системі. Тому що поява приватних банків в цьому процесі вела би до дуже істотних корупційних ризиків.

Якщо припустити, що якась група «ельфів» буде самовіддано реконструювати державу, то їм і країні обов'язково потрібен державний банк, який буде дуже великим. Просто тому, що всі, хто не є «ельфами», будуть прагнути заробити на цьому процесі відновлення країни.

Інакше держбанки потрібні тільки при наявності державної стратегії розвитку банківського сектора. Поки що такого детально відпрацьованого плану немає.

—Що має відбуватися з ПриватБанком, на вашу думку?

— Я не можу детально коментувати поточний стан ПриватБанку в зв'язку з тим, що ми є частиною консорціуму з переговорів з колишніми акціонерами ПриватБанку. Разом з тим, на рівні здорового глузду, ситуація з банком не змінилася за останні три роки, коли я вперше публічно намагався захистити тезу про те, що Приват — це конгломерат, сума вартостей складових якого вище, ніж єдине ціле. Я говорив це, коли ПриватБанк був приватним, і кажу це тепер, коли він став державним. Я вважаю, що банк потрібно ділити. Перш за все, розділити роздрібний блок і блок реструктуризованих зобов'язань попередніх акціонерів.

—На українському ринку залишилося не так багато банків з іноземним капіталом. Вони більше не заявляють відкрито про намір піти з України, але явно були б раді скористатися будь-якою можливістю, щоб вийти з нашого ринку. Як Ви вважаєте, чи з'явиться у них шанс найближчим часом? У кого з іноземців найбільше шансів вийти звідси з найменшими втратами?

— Всі, хто хотів вийти з ринку, це вже зробили. Якоїсь зміни нашого банківського ландшафту з точки зору західних банків вже не буде. Тут залишилися ті, хто планує довгостроково працювати на ринку України. Значущих подій і потрясінь з точки зору виходу когось із іноземних банків я не бачу.

Спілкувалася Маргарита Ормоцадзе