Як західний капітал колонізував Східну Європу

Але в Східній Європі популісти на підйомі. Якщо в Угорщині в кріслі прем'єра вже давно влаштувався євроскептик Віктор Орбан, то в Польщі популісти прийшли до влади порівняно недавно, але вже встигли «наробити шум». Чехія — ще одна країна, в якій до влади незабаром можуть прийти популісти. Але побоюватися розпаду ЄС не варто, щоб не говорили ці політики. Адже Східна Європа сильно залежить від своїх західних сусідів. Про це пише колумніст Леонід Бершидський в Bloomberg View. «Мінфін» перевів.

Леонід Бершидський

Як західний капітал колонізував Східну Європу

Незабаром ще одна країна Східної Європи може отримати популістський, антиеміграційний, євроскептичний уряд: партія ANO мільярдера Андрія Бабіса лідирує в передвиборних опитуваннях в парламент Чеської Республіки. Якщо вона переможе, то Чехія приєднається до своїх сусідів, в яких вже керують популістські партії: Польщі, Угорщини та Словаччини. Це може звучати зловісно, але в цьому регіоні є, принаймні, одна «цитадель» проти екстремізму популістів — капітал країн Західної Європи.

Насправді західні інвестиції відіграють дуже важливу роль в економіках усіх цих країн, в яких націоналістичні політики виставляють свої держави у вигляді колоній, а не партнерів в грандіозному інтеграційному проекті під назвою ЄС.

У недавньому дослідженні Філіп Новокмет, Томак Пікетт та Габріель Цуцман, прямо заявили, що країни Східної Європи «належать іноземним державам».

«Справжні власники, як правило, знаходяться в країнах ЄС (зокрема в Німеччині)», — пишуть ці аналітики. «Таким чином, в певному сенсі вони не зовсім відрізняються від периферії, що належить центральним регіонам у великих федеральних країнах». Для Пікетт та його партнерів такий висновок неприємний, тому що спотворює обчислення нерівності: значна частина капіталу й прибутку відходить іноземним акціонерам, які не потрапляють в 1% місцевих багатіїв. Це згладжує проблему нерівності в країні. Але це також має й більш широкі наслідки.

Країни Східної Європи мають найбільшу негативну чисту інвестиційну позицію відносно ВВП серед всього ЄС. З ними можуть «позмагатися» Ірландія, Греція, Кіпр, Португалія та Іспанія. Але в цих країнах негативна позиція сформувалася внаслідок отримання великої фінансової допомоги через недавню кризу.

На відміну від вищевказаних країн, держави Східної Європи формували свою інвестиційну позицію, послідовно залучаючи більше інвестицій, ніж відправляли самі. Співвідношення іноземних інвестицій до ВВП у цих країнах вище, ніж в середньому по розвинених країнах.

Зазвичай такий рівень інвестицій — предмет гордості для країн, що демонструють відкритість й щире бажання інтеграції з більш заможною частиною Європи. Але до останньої фінансової кризи в ЄС країни не усвідомлювали, що у такої ситуації є й своя ціна.

Під час фінансової кризи місцеві компанії виявили, що іноземні банки першими почали скорочувати кредитування. В інших секторах значна присутність іноземного капіталу створила загрозу безробіття, якщо країна раптово виявиться менш гостинною до іноземців. У Польщі та Чеській Республіці третина робочої сили працевлаштована в іноземних компаніях. І, як правило, це найбільші й самі економічно важливі компанії. У Польщі вони виробляють дві третини від усього експорту. У Чеській Республіці приносять 42% доданої вартості. Втрата хоча б декількох з цих компаній призвела б до жахливої зміни економічних тенденцій. Це добре розуміє бізнесмен й екс-міністр фінансів Бабіс.

Німеччина, Нідерланди й Франція — найбільші інвестори в економіки країн Східної Європи. Переваги для компаній цих країн очевидні: вони знижують вартість праці, і не переносять виробництво занадто далеко від своїх традиційних ринків та не відмовляються від правового захисту, який вони мають у себе вдома.

Популістські уряди можуть накладати на іноземні банки і супермаркети спеціальні податки, як це вже зробили угорський прем'єр Віктор Орбан, а також польський уряд. Бабіс, прийшовши до влади, швидше за все також піде цим шляхом. Але всі вони знають межу: заходиш занадто далеко, й іноземці залишать країну, і відправлять їх відносно невеликі економіки на звалище.

Угорський, польський та чеський уряди можуть протистояти директивам ЄС про переселення біженців й заявляти «Ми не будемо колоніями», як це вже зробили Орбан та лідер панівної партії Польщі Ярослав Качинський. Це, однак, не змінить їх де-факто статус економічних колоній заможного Заходу, якщо тільки популісти не зважаться на експропріацію іноземних компаній — шалений розвиток ситуації.

Популістський президент Чехії Мілош Земан недавно заявив, що його країна краще втратить субсидії ЄС, ніж погодиться прийняти мусульманських мігрантів. Але втрата допомоги — не справжня загроза, а сигнал іноземному бізнесу про зміну клімату всередині країни. Руйнування згуртованості ЄС, особливо ігнорування рішень судів, які підтримують політику блоку, може з часом зменшити правовий захист західноєвропейських інвесторів. Орбан, який був при владі довше, ніж його ідеологічні союзники в сусідніх країнах, добре розуміє цей принцип. Тому він не раз пом'якшував свою політику після рішень Європейського суду. Більш того, Орбан прямо не протистояв недавньому рішенню Європейського суду, за яким східноєвропейські країни також зобов'язані приймати біженців.

Риторика націоналістів може обдурити виборців та змусити думати, що їх лідери дійсно незалежні. У будь-якому випадку, політики країн Східної Європи стикаються з вибором: або вони задовольняються невеликим «повстанням», або підвищують ставки та ризикують втратити інвестиції, від яких залежить їх економіка.

Насправді це не вибір. Східна Європа повинна відстоювати свою інтеграцію так само, як й колись відстоювала членство в ЄС. На мою думку, в кінцевому підсумку не матиме значення, де буде знаходитися штаб-квартира європейської компанії, бо об'єднана Європа матиме загальний бюджет, а економічна згуртованість неминуча. Націоналізм мав свій шанс, але вже занадто пізно: країни Східної Європи занадто довго були відкриті інвесторам, й вони втратили занадто багато контролю над своїм економічним майбутнім, щоб зберегти контроль політичний.