Ігор Уманський: Без допомоги МВФ петляти вийде тільки за рахунок емісії

Про реальну ситуацію в макроекономіці і державних фінансах «Мінфіну» розповів двічі міністр фінансів, колишній радник Голови Офісу президента Ігор Уманський.

Якою ціною наповнюється бюджет і чому через це зростають ціни

Ігор Іванович, за інформацією Мінфіну, січень-лютий загальний фонд держбюджету закритий з дефіцитом в 28,3 млрд грн. Але вже в лютому розпис держбюджету виконано на 101,9%. Що ж насправді відбувається з наповненням скарбниці, ситуація дійсно покращується?

Помісячні плани виконуються, навіть з невеликим «плюсом». Але потрібно розуміти просту річ: у нас занадто низька база порівняння. Поточний бюджет верстався, виходячи з параметрів бюджету минулого року. А у 2020-му бюджет був секвестрований на 120 млрд грн. Тобто мало того, що спочатку база була низькою, вона ще згодом була зменшена.

Поки що проблем з виконанням дохідної частини немає. Тим паче, у нас активізувалися інфляційні процеси, трохи підріс курс долара, у порівнянні з минулим роком, що завжди дає «плюс» до доходів бюджету.

У тому числі цим пояснюються і успіхи податкової, яка забезпечила перевиконання податкових надходжень у лютому приблизно на 3%?

За податковою ситуація не зовсім така красива, як хотілося б. Статистика за минулий рік показує збільшення зборів за ПДВ, у порівнянні з 2019-м роком, близько 50 мільярдів. Питання — за рахунок чого це відбулося, якщо економіка скорочувалася?

Можна було б пояснити цей «плюс», якщо б податкова дійсно ліквідувала «скрут» (схема зі зменшення зобов'язання зі сплати ПДВ — ред.), як заявила. Насправді «скрут», навпаки, збільшився в обсягах.

Поспілкувавшись і з податківцями, і з бізнесом, я з'ясував, що причина хороших показників — в масовому блокуванні «білого» ПДВ. Не чіпають хіба що учасників ЄБА та великий бізнес, крім того, який зав'язаний у схематозі. Збіг чи ні, але загалом, за підрахунками податкових експертів ця сума оцінюється в ті ж 50 мільярдів.

Що це означає?

У вас є ПДВ до сплати, але податковий кредит від ваших контрагентів вам зареєструвати не дають. Відповідно, збільшується податкова база. 50 мільярдів за рік — це майже 9 мільярдів за 2 місяці. Якщо відняти цю суму від загального обсягу зібраних податків у січні-лютому, то ми побачимо, що податкові надходження в перші місяці цього року навіть просіли.

Читайте також: Аукціон Мінфіну, відшкодування ПДВ та нерезиденти: чому на валютному ринку в ці дні все непросто

Але якщо блокується «білий» ПДВ, підприємства можуть довести своє право на податковий кредит, в тому числі і через суд.

Дійсно, підприємства можуть звернутися до суду. Але, для цього доведеться ще раз пройти через податкові перевірки. А на перевірки минулого року у нас діяв мораторій.

У будь-якому випадку, податкова просто закриває проблеми поточного моменту. — Це політика, яку зараз проповідують фіскальні та фінансові органи. — Перекладають проблему на майбутні періоди, а що буде через півроку-рік, нікого не хвилює. Швидше за все, керуються логікою, що ці проблеми вирішуватиме вже хтось інший.

По суті, своїми діями податкова позбавляє підприємства обігових коштів. А як це позначається на кінцевих споживачах?

У більшості бізнесів зараз не така велика маржа. Відповідно всю цю історію вони закладають в ціну. І це звичайно ж позначається на споживачі. Але і бізнес зазнає збитків.

Цього року митниця вийшла на виконання плану (100,7% за лютий). Хоча ще наприкінці минулого року голова Держмитниці Павло Рябікін написав до бюджетного комітету ВР, що у 2021 році виконати план надходжень буде неможливо. Що змінилося?

По-перше, перші місяці року, з точки зору виконання плану, завжди найлегші. По-друге, податкова і митниця могли б виконати і перевиконати план надходжень загалом по року. Але для цього потрібно наступити на горло власній пісні і закрити схеми.

За рік при цьому уряді закриття схем не відбулося. Більш того, якщо подивитися на аналітику з СМКОР (система моніторингу критеріїв оцінки ризиків — ред.), по місяцю вийшли вже більш ніж на 7 млрд.

Які ризики в принципі закладені в бюджет-2021?

Бюджет 2021 — це якраз одна з причин, за якими зараз призупинено співробітництво з МВФ. Наші перемовники не змогли пояснити кредитору, як виконуватиметься заявлений обсяг дохідної частини.

Завищена макроекономічна база, на основі якої верстався бюджет. Є питання за окремими статтями, наприклад, доходами від Нацбанку. Мінфін разом з парламентом домалювали за цією статтею ще близько 8 мільярдів, яких НБУ не бачить.

Хто знає, як збираються голоси під прийняття бюджету, розуміє, що піднадули повітря під чиїсь забаганки. Беремо внутрішній ПДВ — збільшення за цим роком близько 60 мільярдів. Якщо працювати по-старому, не закриваючи схем, цей показник теж виглядає нереальним.

І, безумовно, величезний ризик — це дефіцит держбюджету.

Так, але минулого року касовий розрив теж був величезним.

Минулого року кредитори погодилися з досить великим дефіцитом, тому що ми входили в пандемію, і не було зрозуміло, якими будуть витрати. І коли я закладав 124 млрд на створення Ковідного фонду, МВФ розумів, що ми не можемо не піти на ці витрати зараз.

Більш того, весь світ збільшував витрати на медицину і компенсації бізнесу, який закривався на період локдауна. Але і тут ми пішли своїм шляхом. Ковідний фонд здебільшого був закатаний в асфальт.

Цього року логіку такого великого дефіциту пояснити складно.

Якщо дивитися на світові тенденції, то і в нинішньому році національні бюджети переважної кількості країн залишаються глибоко дефіцитними.

Тут питання не тільки в розмірі дефіциту, а в здатності суверена його профінансувати. У нас цієї можливості немає. За першими двома місяцями року у нас близько 28 мільярдів дефіциту. Хоча перші місяці зазвичай дуже часто є профіцитними.

І як же уряд виходить з цієї ситуації зараз?

Якщо подивитися на баланс запозичень і погашень боргу за січень-лютий, то у близько 15 мільярдів немає джерела фінансування. Це означає просту річ — Мінфін заліз в ЄКР. Єдиний казначейський рахунок обслуговує ж не тільки держбюджет, там, наприклад, ще розміщені гроші місцевих бюджетів. В середньому за минулий рік у них були залишки 71−73 мільярди.

Плюс гроші на ПДВ-рахунках підприємств, в середньому це близько 15−16 мільярдів гривень, плюс залишки на митних депозитах — це ще 10−12 мільярдів. Там же розміщені гроші інших клієнтів (інститутів, медичних закладів тощо), в середньому, близько 5 мільярдів.

На початок місяця на ЄКР було близько 30 мільярдів, тобто начебто чимало. Але, де тоді гроші інших клієнтів? Ми розуміємо, що грошей уряду на рахунках — «мінус».

Вже у січні-лютому Мінфін залазить в гроші інших клієнтів, щоб профінансувати дефіцит. Тому що інших джерел у нього не знайшлося.

Про боргову залежність і як від неї позбавлятися

Профінансувати бюджет можна і за рахунок нових боргів. Але план за запозиченнями за січень-лютий виконано лише на 68,6%. Це при тому, що на зовнішніх ринках ліквідності більш ніж достатньо. В чому проблема?

У нас досить великий дефіцит бюджету, крім того потрібно погашати попередні запозичення. Якщо пам'ятаєте, в грудні минулого року Мінфін запозичив більше, ніж за попередні 11 місяців. І це були саме «короткі» запозичення, які зараз вже потрібно закривати. Діяли за принципом «нам би ніч простояти та день протриматися».

Звичайно, завжди можна вийти на зовнішні боргові ринки. Але потрібно розуміти, що для України ставки надзвичайно високі. Це при тому, що для благонадійних суверенів борговий ринок коливається в районі нульової позначки. У валюті на зовнішньому ринку ми запозичуємо приблизно вдвічі дорожче, ніж у валюті на внутрішньому ринку.

Ми довели наш бюджетний процес до боргової наркотичної залежності і продовжуємо йти в роздуття боргової бульбашки.

Минулого року міністр фінансів заявив про плани скоротити цього року рівень держборгу…

Багато років у нас був первинний профіцит держбюджету. Уже другий рік поспіль фіксується і первинний дефіцит. Це означає, що для погашення попередніх позик і витрат на обслуговування, тобто самого боргу і високих відсоткових ставок, ми робимо нові запозичення. Боргова бульбашка роздувається, і рано чи пізно вона лусне. І тоді мало не здасться всім.

Якщо центробанки розвинених країн проводять емісію, щоб гроші йшли на розвиток економіки, ми робимо додаткову емісію в борг. Схема наступна: банк отримує рефінансування від НБУ під 6,5% річних під заставу ОВДП, придбаває на аукціоні у Мінфіну папери під 11% річних.

Для банків — приголомшлива ситуація. Вони мають близько 4−5% річних безризикового доходу. Питання — навіщо в цьому випадку кредитувати економіку?

Наступна ітерація — банк знову закладає ОВДП під 6,5%, потім знову йде і віддає Мінфіну під 11%. І так повторюється знову і знову.

Але за цей банкет платить держбюджет через подальше розкручування боргової спіралі.

Як можна вийти з цієї боргової піраміди, доки не пізно?

Насправді, боргова проблема набагато серйозніша. Адже крім внутрішнього, зовнішнього та гарантованого у нас є ще й прихований внутрішній борг, про який ми говорили.

Потрібно усвідомлювати, що рано чи пізно ця бульбашка лусне, і прорахувати наслідки неможливо. Це буде ефект вибуху, і потім паніка.

Давайте запитаємо себе, ми здатні на сьогоднішній день профінансувати існуючий дефіцит бюджету без МВФ, Світового Банку, Єврокомісії та прямої підтримки західних країн? — Скоріше за все, ні.

Що робити далі? Перший варіант — перекладати проблеми на майбутнє, чим зараз і займається уряд. Причому перекладають під шалені відсотки, які в 2,5 рази перевищують інфляцію. Другий — визнати, що наявний розмір боргу і, найголовніше, вартість його обслуговування, ми довго не потягнемо.

А раз так, ми, як відповідальний позичальник, повинні запропонувати інвесторам змінити до нас підхід: дати нам зараз перепочинок, щоб ми могли підтримати економіку, тобто ту піч, яка і генерує доходи для обслуговування і погашення держборгу.

Звичайно, таке прохання повинно бути обгрунтованим. Ми повинні показати кредиторам і свою економічну програму, і наше бачення нового графіка обслуговування держборгу.

Які шанси, що кредитори прислухаються до нашої пропозиції навіть при наявності таких аргументів?

Минулого року і G7, і G20 давали рекомендації бідним і країнам, що розвиваються, йти в реструктуризацію боргу. Формально, за критеріями ООН, Україна не належить до категорії найбідніших країн. Але в Європі Україна — найбідніша країна.

Більше того, моє спілкування з інвесторами на той період показало — вони очікували від нас відповідних пропозицій. І те, що ми на це не йшли, їх лякало. Тому що це неадекватна поведінка позичальника.

Ми на цей крок не зважилися.

Як ви думаєте, чому?

Цей уряд і цей міністр фінансів рік переконували всіх, що у нас є тільки план «А», що ми разом з МВФ будемо робити все, щоб задовольнити наших кредиторів і забезпечити їм супердохідність. Раптом ці ж люди перевзуються в повітрі і прийдуть до інвесторів розповідати про щось інше?

Щоб переговорний процес про реструктуризацію наших боргів був дійсно успішним, потрібно змінювати перемовників і склад уряду. Тому що переконати інвесторів, що з завтрашнього дня всі будуть жити інакше, не вийде.

Звичайно, на якісь домовленості можна буде вийти, але приблизно, як у 2015-му році, коли вартість запозичень після реструктуризації стала вищою.

Що ми робитимемо без грошей МВФ

Співпраця з МВФ знову поставлена на паузу. У чому головна причина цього разу?

Не можна виділити якийсь один фактор. На сьогоднішній день у МВФ є великий перелік питань, які Україна не зняла: робота антикорупційних органів, судова реформа, ціна на газ і незрозуміла логіка надання знижок. Головна проблема в тому, що наша сторона не пояснює кредитору логіку прийняття подібних рішень. Відповідно, у фонду виникає логічне запитання: а що вони вчудять далі?

Далі, як я вже говорив, це питання до наповнення дохідної частини бюджету, аудит ковідного фонду. Хлопці, зробіть аудит.

Мені свого часу були потрібно колосальні зусилля, щоб переконати МВФ в необхідності великого дефіциту бюджету і створення ковідного фонду як інструменту швидкого реагування на виклики, пов'язані з пандемією.

І який результат? — Ми ці кошти просто закатали в асфальт. Більш того, вартість кілометра на деяких ділянках, у порівнянні з 18-м — 19-м роками, зросла в чотири рази. — Мені дуже хочеться подивитися, як тепер пояснюватимуть результати аудиту.

Читайте також: Марченко: Серед невиконаних вимог МВФ — покарання за недостовірне декларування

Чи зможемо ми впоратися цього року з обслуговуванням боргу без грошей МВФ?

З огляду на те, що 66% бюджету — це запозичення, а довіри до України немає, без допомоги МВФ петляти вийде виключно за рахунок емісійних джерел.

Поки що той же НБУ готовий рефінансувати під заставу ОВДП, якийсь час вони можуть з цим протриматися. Залежить від персоналій, від їх здатності керувати процесом в ручному режимі.

Але з урахуванням високої вартості нашого боргу, великого розміру дефіциту і вже накопичених проблем навіть в середньостроковій перспективі ця стратегія вже критично небезпечна. Більше трьох років не протягнемо. Хоча я вважаю, що і трьох років у нас немає.

Тому приймайте рішення, змінюйте учасників забігу і відправляйте на переговори з кредиторами. Тому що інакше колапс, який точно не потрібен ні владі, ні бізнесу, ні населенню.

Чи означає це, що вже дуже скоро нас очікує суттєве зростання інфляції?

У короткому проміжку часу цю ліквідність можна зв'язувати. Але знову ж таки, ліквідність йде в ті ж ОВДП і далі — на фінансування витрат держбюджету. Якби велика частина цих витрат була інвестиційною, то ризики були б взагалі мінімальними.

Але більша частина грошей іде якраз на споживання. Тому ризики є. І НБУ далі буде через монетарні інструменти прибирати цю ліквідність з ринку.

Ви маєте на увазі подальше підвищення ключової ставки?

Інфляційні процеси вже активізувалися: якщо за 11 місяців минулого року інфляція була близько 2%, то в січні ми вийшли на 6-відсотковий рівень в річному вимірі. І це на тлі заморожування ділової активності. НБУ вже відреагував, підвищивши облікову ставку з 6% до 6,5%.

Але такий інструмент може бути використаний тільки на короткому проміжку часу. Використовувати його як середньострокову стратегію категорично неприйнятно.

Що буде з дешевою іпотекою та економічними паспортами українців

Нещодавно президент розповів про нову ініціативу — так званий економічний паспорт українців. За ним всі народжені в Україні діти до настання 18 років зможуть отримати кошти від використання і видобутку надр. Гроші накопичуватимуться на їх персональному депозитному рахунку в банку. І після досягнення повноліття зможуть бути витрачені на здобуття вищої освіти в Україні. Чи реально втілити в життя цю ідею?

Тут є декілька аспектів. Почнемо з того, що це негативно позначиться на балансі бюджету, адже плата за користування надрами буде потрапляти не до бюджету, а в якийсь фонд.

Є багато питань до ініціативи і з точки зору соціальної справедливості. Якщо ми говоримо про те, що надра належать народу України, то чому вони повинні стати власністю того народу, який народиться, умовно кажучи, завтра або через п'ять років? А де тоді соціальна справедливість до вас, до мене, до наших батьків?

Наступне питання — де накопичуватимуться ці кошти, хто буде ними керувати? В Україні понад 10 років ніяк не можуть перейти до другого, накопичувального етапу пенсійної системи. Тому що не можуть вирішити, хто і як керуватиме пенсійними накопиченнями, в які інструменти їх можна буде вкладати і як убезпечити ці гроші від зловживань.

В історії з економічним паспортом ті ж проблеми.

Для мене поки що все це виглядає, як політична піар-акція. Швидше за все, цей інструмент не буде затверджений законодавчо. Або це зроблять, умовно, за півроку до виборів без практичного механізму реалізації.

Ініціатива, яка вже втілюється в життя — дешева іпотека. Чи зможе стати ця програма масовою і виконати всі заявлені цілі — пожвавити ринок житла, вирішити соціальні проблеми?

Підтримка іпотечного кредитування — ідея дуже правильна. З економічної точки зору, вона корисніша, ніж те ж велике будівництво. Не тому, звичайно, що нам не потрібні дороги. Але мультиплікатор, тобто задіяння інших галузей, в дорожньому будівництві — найнижчий з усіх видів будівництва. А додана вартість в дорогах, де 80% собівартості — це матеріали і зарплата, мінімальна.

У житловому будівництві, особливо житла економ-класу, мультиплікатор в рази більший. Стимулювання цієї галузі підтягує інші — металургію, деревообробку (меблі, вікна) тощо. З точки зору економічного ефекту, це дуже правильно. Плюс — ми вирішуємо соціальну проблему, оскільки для багатьох сімей житлова проблема дуже актуальна.

Читайте також: Плануєте брати іпотеку — дізнайтеся, як виглядає ідеальний позичальник

Що ж може завадити проекту «злетіти»?

Питання в тому, як зробити державну підтримку ефективною? У нас є базова вартість ресурсу — відсоткова ставка запозичень суверена. Всі інші ставки — це «суверен+». Виняток, якщо тим, хто забезпечує кредит, виступає суверен з вищим рейтингом, наприклад, Єврокомісія.

Якщо суверен, тобто Україна, зараз позичає під 11% річних, то ринкова ставка, в тому числі і за іпотекою, — «11% плюс». Різницю між заявленими 7% і ринковою ставкою повинен на себе хтось взяти.

Нові обличчя думають, що вони придумали велосипед. Але історію з компенсацією відсоткових ставок з держбюджету ми проходили вже багато разів, в тому числі і з молодіжним кредитуванням. Небезпека полягає у відсутності гарантій, що відповідні витрати передбачатимуться і в бюджетах наступних років. Іпотечний кредит береться мінімум років на 10. У перший рік ви отримаєте компенсацію, а що далі — невідомо. Влада змінюється, а разом з нею — і державні пріоритети. Ця схема не працює.

Як вийти з цієї ситуації?

Зробити розумний нормальний прозорий інструмент, як це було свого часу, коли ми створювали іпотечну установу. Тоді вартість була на рівні суверен плюс 2%. (2005−07 рр.)

Банки виступали агентами, були уніфіковані вимоги до позичальника і уніфікований іпотечний договір. Банк, як гастроном, цей пиріжок продавав на своїй полиці. Ставка 9,5% в гривні давалася на весь період життя кредиту. І позичальники, і банки почували себе комфортно.

Майбутнє держбанків

Які шанси, що ЄБРР увійде в капітал Ощаду ще цього року, як заявляють в банку?

Жодних. Це неможливо, навіть якщо б і в Україні, і в ЄБРР почали активно бігти в цьому напрямку. Під це потрібно прийняти відповідні закони, пройти величезну кількість бюрократичних процедур з обох сторін. Зазвичай на це йде півтора-два роки. Це якщо дуже швидко. МФК входить в капітал Укргазбанку вже років шість. І перспектив, коли вони туди все ж таки увійдуть, поки що не видно.

Читайте також: Велика четвірка: хто купить українські держбанки

МФК не почала відразу купувати частку в Укргазбанку, як раніше планували. А замість цього дала кредит, який можна конвертувати в частку в капіталі. Як ви вважаєте, чи скористається МФК цим правом і чи увійде в капітал Укргазу?

Це залежатиме від багатьох факторів, в тому числі загального інвестиційного клімату і ситуації з урядом і виконанням тих зобов'язань, які вона на себе брала. Украгаз для цього робив все. І тим не менше.

Потрібно ще розуміти, що в Укргазі найнижчий відсоток NPL. Як тільки відбуваються якісь судові розгляди, виїмки документів, переговорний процес відкочується назад. З урахуванням розміру проблеми ця ситуація буде перманентною, доки не очиститься баланс.

Ваші прогнози щодо перспектив продажу інших держбанків.

Питання в стратегії. У мене зараз немає розуміння, що у Мінфіну, як основного політмейкера, є якась стратегія.

У моєму розумінні в банках держсектора ситуація парадоксальна — банки конкурують між собою, на одних і тих же сегментах. Це абсолютно неприйнятна історія.

Звідси, треба перше — для держави визначити, в якому сегменті який банк працює, щоб не буцалися між собою, а конкурували з комерційними банками.

І друге — який сенс мати більше половини банківської системи в державному секторі? Є речі, які держава повинна використовувати як інструменти держполітики. Це, в першу чергу, стосується Укрексімбанку та інструментів, пов'язаних з підтримкою експорту. Тут, безумовно, інструментарій держбанку необхідний. І то, не факт, що в майбутньому необхідно залишати всі 100%. До 49% — можна йти в приватизацію або докапіталізацію через залучення інвесторів.

Укргаз і Приват, як мінімум, повинні бути приватизовані. Але тут треба розуміти, що держава в нього влила 155 млрд. І потім ще докапіталізувала. Якщо не помиляюся, на сьогоднішній день це близько 170 млрд.

Завтра, наприклад, уряд приймає рішення про приватизацію. Зрозуміло, що держава не отримає шуканих 170 млрд при приватизації. Відповідно, необхідно буде зафіксувати збиток в держбюджеті і віднести це до дефіциту, тому що іншого джерела покриття цього збитку не існує.

Читайте також: Держбанки зменшили портфелі непрацюючих кредитів на 87 мільярдів

Чи наважиться на це уряд? Чи наважаться Прем'єр і міністр фінансів під цим підписатися, коли усвідомлюють всі наслідки цього рішення? — Тому я особливо не бачу перспектив приватизації цих банків, якщо окремо законодавчо не врегулювати це питання і зняти відповідальність з підписантів.

Єдиний шлях, який зараз можливий, це той, яким пішов Укргаз — залучення інвесторів в докапіталізацію. Поступове збільшення свого прибутку і вихід в інший параметр цифр, коли через інфляційні процеси розмір вкладення буде з плином років коригуватись.