Євро або гривня: чим небезпечний поспіх з входом в єврозону

Вступ до ЄС та запровадження євро

Коли Україна вступить до ЄС, вона матиме зобов’язання приєднатися до єврозони, тобто запровадити євро як власну валюту. Однак є одне важливе «але». Після набуття членства ми отримаємо статус країни-члена з дерогацією (тимчасовим відступом від норм ЄС) щодо запровадження євро.

Це означає, що впровадження євро буде відкладено на перехідний період, принаймні до виконання необхідних критеріїв. Серед них: цінова стабільність, здорові державні фінанси (дотримання критеріїв боргу та дефіциту державного бюджету), стабільність довгострокових процентних ставок та обмінного курсу гривні до євро.

Приміром, із 11 країн Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), що долучилися до ЄС після 2004 року, на євро перейшли лише сім (включно з Болгарією, яка зробила це з початку 2026 року). Натомість найбільші економіки ЦСЄ досі не планують входити до зони євро. Якщо Румунія має проблеми з фіскальною дисципліною, то для Польщі, Чехії і Угорщини це насамперед свідомий вибір.

Як ці країни змогли зберегти власні валюти, попри формальне виконання низки критеріїв приєднання до зони євро в окремі періоди, наприклад у 2016 році? Є один важливий аспект: щоб запровадити євро, країна повинна принаймні два роки перебувати в Механізмі обмінних курсів (ERM II) без значних відхилень курсу національної валюти від євро. Оскільки вступ до ERM II є добровільним, країна може сама обирати час подання заявки на участь у цьому механізмі.

Можливим є також екстремальний сценарій запровадження євро за прикладом Чорногорії, яка лишається кандидатом на вступ до ЄС. Це одностороння євроізація, тобто використання євро як законного платіжного засобу в країні, яка не є членом ЄС та, відповідно, єврозони. Однак у такому випадку країна не має власної монетарної політики та водночас не має права голосу під час ухвалення рішень Європейським центральним банком (ЄЦБ), а також не отримує свою частку доходів від емісії євро.

Це може бути оптимальним рішенням для Чорногорії, яка не мала власної валюти і до того (використовувався югославський динар, а згодом — німецька марка). Однак Європейська комісія та ЄЦБ неодноразово висловлювали своє незадоволення одностороннім використанням євро в Чорногорії. І це явно не той шлях, яким має йти Україна

Чому деякі країни ЦСЄ не поспішають переходити на євро

Просте пояснення, чому деякі країни ЦСЄ не поспішають переходити на євро — це позиція більшості населення, яке хоче користуватися власною валютою. Це підтверджують соціологічні опитування: серед поляків і чехів домінує бажання зберегти власну національну валюту.

Але є і суто прагматичні макроекономічні аспекти: бажання зберегти незалежну монетарну політику і плаваючий обмінний курс як механізм протидії економічним шокам, що особливо важливо в умовах конвергенції (про це детальніше далі). Так, із приєднанням до зони євро країна фактично передає на аутсорс ЄЦБ свою монетарну політику, займаючи місце за столом перемовин щодо подальшої долі євро.

Реакція на шоки. Неочікувані та/або потужні події, які впливають на економіку, у макроекономіці називають шоками.

Теоретично у межах ЄС економічні цикли мають бути синхронізовані, а шоки повинні впливати на країни більш-менш однаково. Для цього, власне, й існують критерії приєднання до зони євро. Відповідно реакція спільної монетарної політики ЄЦБ також має задовольняти потреби всіх країн-членів.

Проте на практиці це не завжди так. Хоча інтеграція країн ЦСЄ в європейські ланцюги постачання посприяла синхронізації їхніх економічних циклів із єврозоною, спільні шоки зазвичай менше впливають на ВВП та інфляцію країн ЦСЄ. Відповідно для них доцільно проводити власну незалежну монетарну політику:

• більш жорстку, ніж у ЄЦБ, коли через шок інфляція стає надмірно високою, що загрожує закріпленням інфляційних очікувань на підвищених рівнях, а це призводить до тривалого збереження процентних ставок на високому рівні, що шкодить кредитуванню;
• більш м’якої, якщо шок зменшує тиск на ціни і пригнічує зростання економіки, відповідно вона потребує підтримки з боку центробанку.

Тож для країн ЦСЄ поза єврозоною, які вже значною мірою інтегровані в її ланцюги постачання і торгівлю, додаткові переваги від переходу на євро видаються обмеженими, а от ризики — суттєвими.

Для України цей баланс наразі ще більше зміщений у бік ризиків. Наша економіка постійно зазнає дуже специфічних воєнних шоків, пов'язаних, зокрема, з обстрілами, енергодефіцитами та суттєвими змінами врожаїв.

Конвергенція. Вступ країн до ЄС зазвичай супроводжується зростанням продуктивності завдяки більшим можливостям для експорту та залучення капіталу, а також реформам, що поліпшують бізнес-клімат. Це призводить до підвищення ВВП на одну особу до рівня провідних економік ЄС.

Зазвичай це відбувається за рахунок як зростання реального ВВП, так і цін, виражених в євро. Останнє може бути результатом як зміцнення курсу національних валют до євро, так і вищої інфляції в середині країни.

Якщо передчасно перейти на євро, то вища інфляція стане єдиним способом конвергенції (зростання цін до середньоєвропейського рівня) замість зміцнення обмінного курсу. Оскільки потенціал конвергенції в ЦСЄ зберігається, зокрема завдяки швидшому зростанню продуктивності, інфляція може на тривалий час залишатися високою. Крім того, це може створювати надмірні коливання економічної активності: циклічних підйомів та спадів.

Для України на етапі відновлення прискорене зростання продуктивності може спричинити ще потужніші процеси конвергенції, ніж ті, що наразі спостерігаються в економіках інших країн ЦСЄ. Адже наша економіка зростатиме з низьких рівнів, які є наслідком війни.

Отримати значне зростання інфляції в цьому сценарії, яке з'їдатиме частину доходів, навряд чи буде оптимальним вибором. Збереження національної валюти та незалежної монетарної політики дасть змогу цього уникнути.

Альтернативні механізми протидії шокам. Теоретично є інші механізми адаптації економіки до шоків, крім гнучкого курсу, наприклад, бюджетна політика. Змінюючи обсяги бюджетних видатків у відповідь на нові обставини, можна досягти «внутрішньої» девальвації або ревальвації і в такий спосіб дати економіці пристосуватися до зміни зовнішніх умов.

Але на практиці цього досягати важко, оскільки бюджетна політика не має належних можливостей, щоб реагувати оперативно. Зміни в бюджетній політиці — це складний процес, який потребує політичного консенсусу та тривалого узгодження рішення багатьма сторонами.

Для України можливість покладатися на бюджетну політику для згладжування шоків є ще більш обмеженою, адже через війну ми маємо значні рівні боргу, широкі дефіцити та обмежений простір для фіскальної консолідації.

Роль євро в українській економіці

Роль євро в українській економіці й надалі зростатиме. Так, за валютою оплати імпорту товарів євро і долар вже досягли паритету, навіть з урахуванням значної частки енергоносіїв, які оплачуються в доларах. Зростає роль євро і в оплаті імпорту послуг. Серед валюти, яку населення купує для заощаджень та вкладає на депозити, роль євро теж посилюється.

Таке зростання частки євро в торговельних та фінансових операціях може частково знизити трансакційні витрати та витрати на хеджування валютного ризику. Це може посприяти зростанню торгівлі та інвестицій з подальшим наближенням України до ЄС.

Водночас дискусія щодо ризиків приєднання України до єврозони наразі є передчасною. Нам потрібно робити свою домашню роботу: продовжувати євроінтеграційні реформи і забезпечувати макрофінансову стабільність. Це наближуватиме перспективи вступу до зони євро, коли така дискусія дійсно стане актуальною.

Автор:

Заступник Голови Національного банку України Лепушинський Володимир

Національний банк України