6. Покинутий рай Борії

Поява союзника завжди означає появу нової залежності один від одного. Новим союзником борійської людини стала природа-годувальниця і засвоююча мікрофлора. У такий спосіб борійська раса отримала доступ до потужного джерела енергії, але водночас потрапила у критичну залежність від нового союзника. Він виявився нестабільним, адже сам залежав від кліматичних змін.

Приблизно 30 тисячоліть тому, після багатотисячолітньої війни, неоантропи ліквідували свого головного еволюційного конкурента – расу неандертальців. Художнім спогадом про війну людей і людиноподібних тварин є фільм «Володар перснів», в якому люди воюють з орками (розумними тваринами).

Приблизно з цього ж часу почався перехід неоантропів з праноїдства на рослинну їжу. Це привело до формування культу природи-годувальниці – Великої Матері, який остаточно оформився 25 тисячоліть тому. Так з’явилася харчова залежність.

Внаслідок переходу на їжу людина втратила первинну самодостатність і знизила інтенсивність життя. По-суті, вона добровільно залишила райський стан з його яскравістю, ігровими пригодами, великими небезпеками і великими перемогами. Вона ще не усвідомлювала, що Рай – це Гра, і саме Гра є ідеальним станом людини.

Але гра – це завжди радість і напруження, людина ж шукала легшого життя – радості без напруження. З цього почалося велике падіння, а з ним – багато тисячоліть пізнання добра і зла. Райське яблуко – це символ переходу на харчування плодами.

Пошук легшого життя – це нормальна властивість будь-якої живої системи, адже вона завжди прагне до мінімізації енергозатрат. Це системний принцип. Та чи справді після виходу з ігрового Раю життя неоантропів стало легшим? Доволі швидко з’ясувалося, що це була велика ілюзія – подібно до безкоштовного сиру в мишоловці.

Замість «важкої» енергетичної самодостатності неоантропи отримали «легку» залежність від навколишнього світу. Фактично, вони проміняли волю на їжу. Але ми вже знаємо: хто міняє волю на їжу, той залишається і без волі, і без їжі. Добровільна відмова від енергетичної самодостатності — оце і є тим, що називається «первородним гріхом». А все тому, що залежність від їжі передається від батьків до дітей – і генетично, і культурно.

Це нагадує нинішню ситуацію з неймовірно доступними кредитами і дешевими іноземними товарами. На початку все виглядає дуже привабливо, народ в ейфорії. Проте згодом виясняється, що за кредити треба віддавати житло, а після ліквідації власного виробництва іноземні товари стають і зовсім не дешевими, і взагалі не такими як треба.

Борійська раса (атланти), що сформувалася з середовища енергетично самодостатніх неоантропів, після переходу на зовнішнє джерело живлення отримала тимчасову перевагу перед своїми «консервативними» предками. Новий союзник – матінка-природа – справно забезпечувала людей харчами, і чим краще вона це робила, тим більше люди втрачали здатність до автономного живлення праною і повітрям.

Ейфорія і демобілізація, як це зазвичай буває, призвели до загнивання і цивілізаційної кризи. Німим свідком такої кризи можна вважати храмовий комплекс в Гобеклі-тепе: його побудували у 10 тис. до н.е., а у 8 тис. до н.е. з невідомих причин засипали землею. Криза поглиблювалася на тлі різких кліматичних змін, що почалися з 10 тис. до н.е. (початок Голоцену – післяльодовикового періоду). Відбулась дестабілізація усталеної екологічної ніші, від якої людина вже перебувала в повній залежності. Настав час «віддавати борги».

Як бачимо, борійці змінили свою фізіологію, адже перейшли на інше джерело живлення. На перший погляд, це виглядає дивовижно. Насправді ж механізм такого переходу доволі простий. Річ у тім, що від самого початку існування людського роду в організмі людини живе три типи симбіотичної мікрофлори: синтезуюча, засвоююча і утилізуюча.

Нагадаємо, що вся ця мікрофлора має вагу близько 2 кг, складає 90% від загальної кількості клітин організму людини і 99% за кількістю його сумарного генокоду. Наукою встановлено, що «в кишкової мікрофлори різко підвищена частка генів, що мають відношення до метаболізму полісахаридів рослинного походження, деяких амінокислот і вітамінів, а також до метаногенезу». Досвід праноїдів дозволяє стверджувати, що мікрофлора здатна синтезувати все, що потрібно організму для повноцінного життя. Тобто значення мікрофлори величезне. Більше того: тип функціонування людини визначається типом домінуючої мікрофлори.

Ця мікрофлора синтезує ВСІ необхідні речовини з повітря. Очевидно, що для виконання цієї роботи потрібна енергія. Вона захоплюється мікрофлорою з ефірних потоків, які рухаються строго вертикально – згори донизу. Чим концентрованіший потік, тим активніша і чисельніша синтезуюча мікрофлора.

Концентрація потоку тим вища, чим вища ефірна проникність людини (чим нижчий її ефірний опір). Ефірна проникність будь-якої системи визначається її впорядкованістю: чим гармонійніша і чистіша система, тим легше через неї рухатися ефіру, тому його концентрація збільшується. Саме тому здатність до праноїдства доступна тільки достатньо гармонійним людям.

Отже, для активізації синтезуючої мікрофлори треба освячуватися. Найпотужнішим засобом для психічного очищення і концентрації ефірного потоку є технологія Живе Слово. Його дія посилюється, якщо здійснювати групове читання (виникає резонанс). Дія буде ще сильнішою, якщо робити колективні практики в «місцях сили» – серед гармонійної природи (наприклад, під столітніми дубами) або в «намолених» місцях – освячених тривалим читанням Живого Слова. Додатковим чинником збільшення ефірної проникності є використання дрібних орнаментів в одязі і побуті: краса – це сила в буквальному розумінні.

Строго кажучи, вона також синтезує життєво необхідні речовини (принаймні їх частину), проте її вхідною сировиною є не повітря, а їжа з уже наявним набором білків, амінокислот, вітамінів, жирів, вуглеводнів, мікроелементів. Ця мікрофлора допомагає людині засвоїти спожиті продукти. Найкращою їжею для мікроорганізмів цього типу є жива рослинна клітковина, тобто фрукти, ягоди, овочі, горіхи, злаки. При доброму стані засвоюючої мікрофлори людина може харчуватися хоч травою.

Завданням цього типу мікрофлори є очищення організму від неперетравлених решток та іншого сміття. Мікроорганізмів, що належать до цього типу, ще називають «могильниками». Вони не продукують для людини нічого корисного, адже їх завдання інше – евакуація непотрібу. Оскільки утилізуюча мікрофлора має справу зі сміттям, то її робота супроводжується виділенням токсинів. Чим більше в організмі неперетравлених залишків, тим більша кількість цієї мікрофлори, і тим більше виділяється токсинів – продуктів життєдіяльності «могильників». Вони живляться тільки мертвою їжею, жива їжа ними не сприймається.

Неоантропи, як досконалі істоти, мали у своєму тілі всі три типи мікрофлори. Домінувала синтезуюча мікрофлора, проте залишалося місце і для двох інших, адже доводилось вживати вологу з розжованих плодів (пожива для засвоюючої мікрофлори), а неперетравлена їжа підтримувала діяльність утилізаторів.

Перехід на рослинну їжу, а пізніше і тваринну (впольована звірина) привів до домінуючої ролі засвоюючої мікрофлори. Вона добряче потіснила синтезуючу мікрофлору, адже в обмеженому просторі, тобто в людському організмі, зростання одного виду неминуче веде до скорочення іншого.

Отже, в людей борійської раси домінувала засвоююча мікрофлора, а також помітно зросла частка утилізуючої мікрофлори. Додамо, що роль утилізаторів чимраз зростала по мірі збільшення в раціоні м’яса, риби, термічно обробленої, неякісної та шкідливої їжі.

Поява союзника завжди означає появу нової залежності один від одного. Новим союзником борійської людини стала природа-годувальниця і засвоююча мікрофлора.

У такий спосіб борійська раса отримала доступ до потужного джерела енергії, але водночас потрапила у критичну залежність від нового союзника. Він виявився нестабільним, адже сам залежав від кліматичних змін. Перед людиною постала проблема пошуку надійнішої харчової бази.

Джерело