Мінфін - Курси валют України

Встановити
sabadaha
Ігор Сабадаха Український абзац
Зарегистрирован:
29 грудня 2010

Последний раз был на сайте:
28 листопада 2023 о 15:10
Подписчики (51):
044blog
044blog
36 лет, Киев
pysarev
Олексій Писарев
IvanOlar
Ivan Olar
70059242
Дмитрий Кожух
Pacient
Борец с мошенниками
Сумы
Humbert
Humbert
24 года, Киев
Marinagavrilyuk
Marinagavrilyuk
andreysiryk
Андрей Сирык
39 лет, Сумы, Украина
forexite
Сергей Александров
45 лет, www.FOREXITE.com - БЕЗОПАСНЫЙ ФОРЕКС
romava
romava
Luda777
Luda777
dmytro1
дмитрий дмитренко
44 года
все подписчики
Ігор Сабадаха — Український абзац
4 жовтня 2021, 9:33

ПРАВО НА ЗАБУТТЯ В УКРАЇНСЬКОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ: ОРІЄНТИРИ ТА ПЕРСПЕКТИВИ

Швидкоплинні зміни в суспільстві, пов’язані зі стрімким розвитком інформаційно-комунікаційних технологій, потребують швидкої реакції з боку урядів держав для формування правового поля нових суспільних відносин. Швидкість, з якою сьогодні розповсюджується інформація, масштаби проникнення всесвітньої мережі Інтернет в життя людей (і в першу чергу в особисте життя), технологічні можливості пошуку і обробки даних, які стали доступні переважній більшості населення планети – все це дуже гостро ставить питання про те, яким чином захистити право людини бути непомітною в цій глобальній інформаційній системі, бути відсутнім в ній або ж право бути забутим.

Дискурс щодо права на забуття з`явився задовго до появи Інтернету і проникнення його в усі куточки соціуму. Ще у 1890 році питання про «право залишитись наодинці» було підняте американським юристом, а в майбутньому суддею Верховного суду США Луї Брандейсом в Гарвардському юридичному огляді [1]. Але найбільший поштовх дискусія щодо права на забуття отримала у зв’язку зі справою Маріо Костехи Гонсалеза 2014 року і прийнятим Судом Європейського Союзу рішенням по цій справі [2]. Згідно з постановою Суду ЄС в деяких випадках користувачі мають право вимагати від пошукової системи, такої як Google, видалити результати пошуку за своїм ім’ям. Пошукова система зобов'язана виконати запит, якщо вказані посилання ведуть на сторінки з недостовірною, неактуальною або такою, що втратила актуальність, або надлишковою інформацією, за умови, що ця інформація не представляє інтересу для суспільства і відправник не відіграє важливої ролі в суспільному житті. Оператор пошукової системи виключає такі URL з результатів пошуку у всіх європейських країнах і обмежує доступ до них для користувачів з країни відправника запиту, визначаючи її за даними геолокації. Станом на 28.08.2021 року з 4462633 URL, які користувачі вимагали видалити, Google видалив 2015286 URL [3].

На сьогодні законодавством Європейського Союзу достатньо чітко визначені права громадян щодо видалення їх персональних даних або видалення посилань на ресурси, які містять певні персональні дані. Критерії, які застосовуються операторами пошукових систем при прийнятті рішень щодо видалення даних, достатньо чітко були прописані в Регламенті Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, який прийшов на заміну Директиві 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24 жовтня 1995 року [5].

Проте в українському законодавчому полі на сьогодні відсутні не тільки норми, що регулюють відносини, які виникають з можливості реалізації права на забуття, але й саме поняття такого права людини. І хоча на рівні Основного Закону нашої держави декларується заборона на інформаційне втручання в приватне життя, що випливає з норми статті 32 Конституції України, відповідно до якої не може бути зібрана, використана та поширена конфіденційна інформація про особу без її згоди, правореалізація такої заборони на практиці обмежена через відсутність відповідних законодавчих норм. Закон України «Про захист персональних даних» [6], покликаний створити можливості для контролю над інформацією про особу, лише декларує право на захист своїх персональних даних від незаконної обробки та випадкової втрати, знищення, пошкодження у зв'язку з умисним приховуванням, ненаданням чи несвоєчасним їх наданням, а також на захист від надання відомостей, що є недостовірними чи ганьблять честь, гідність та ділову репутацію фізичної особи. Але, як свідчить практика, переважна більшість запитів на видалення інформації про особу стосується не баз даних державних органів чи підприємств, а інформаційних ресурсів – ЗМІ, сайтів новин, соціальних мереж тощо [3]. Наявне українське законодавство не адаптоване до сучасних умов розвитку інформаційно-комунікаційних технологій, процедура та критерії щодо видалення посилань на інформацію про особу в мережі Інтернет в Україні на даний час не прописані в жодному законодавчому акті.

Процес рекодифікації цивільного законодавства, який стартував в 2019 році з моменту утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства,дає надію на можливість імплементації норм щодо права на забуття, які вже діють на території Європейського Союзу, в законодавство України, оскільки одним із завдань робочої групи, відповідно до Положення, є пошук найоптимальніших правових норм, а саме європейських та універсальних міжнародних документів для врегулювання необхідних сфер приватноправових відносин в Україні [7].

Отже, українське правове поле потребує чіткого законодавчого визначення критеріїв публічної інформації, яка підлягає видаленню операторами збереження або обробки такої інформації. Право на забуття у всесвітній мережі Інтернет стоїть на одній сходинці із загальновизнаним правом на свободу вираження поглядів та правом на доступ до інформації. Досягнення балансу у забезпеченні та захисті цифрових прав особи є необхідним для запобігання порушенням вже звичних прав в офлайн середовищі, які у сьогоднішніх реаліях є невід’ємними одні від одних.

Використані джерела:

  1. Harvard Law Review, Vol. 4, No. 5. (Dec. 15, 1890), pp. 193-220. URL : links.jstor.org/sici?sici=0017-811X%2818901215%294%3A5%3C193%3ATRTP%3E2.0.CO%3B2-C(дата звернення: 26.08.2021)
  2. Court of Justice of the European Union.PRESS RELEASE No 70/14. URL : curia.europa.eu/jcms/upload/docs/application/pdf/2014-05/cp140070en.pdf (дата звернення: 26.08.2021).
  3. Звіт Googleпро доступність сервісів і даних. URL : transparencyreport.google.com/eu-privacy/overview (дата звернення: 26.08.2021).
  4. Регламент Європейського Парламенту і Ради (ЄС) 2016/679 від 27 квітня 2016 року про захист фізичних осіб у зв'язку з опрацюванням персональних даних і про вільний рух таких даних, та про скасування Директиви 95/46/ЄС (Загальний регламент про захист даних). URL : zakon.rada.gov.ua/laws/show/984_008-16 (дата звернення: 26.08.2021).
  5. Директива 95/46/ЄС Європейського Парламенту і Ради «Про захист фізичних осіб при обробці персональних даних і про вільне переміщення таких даних» від 24 жовтня 1995 року. URL: zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_242 (дата звернення: 26.08.2021).
  6. Закон України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 р. № 2297-VI. URL : zakon.rada.gov.ua/laws/show/2297-17 (дата звернення: 26.08.2021).
  7. Постанова Кабінету Міністрів України від 17 липня 2019 р. № 650 «Про утворення робочої групи щодо рекодифікації (оновлення) цивільного законодавства України». URL : zakon.rada.gov.ua/laws/show/650-2019-%D0%BF
Просмотров: 956, сегодня — 0
Следить за новыми комментариями

Коментарі

Щоб залишити коментар, потрібно увійти або зареєструватися