Стратегія не спрацювала
В той час як Європа готується до потенційної торговельної війни, яка може розпочатися після вступу на посаду Трампа, у двох країнах з найбільшою економікою серйозні проблеми. Німеччина готується завершити вже другий рік поспіль із нульовим зростанням економіки, а у Франції темп зростання, згідно з прогнозами, становитиме менше ніж 1% у 2025 році.
Економічна стагнація Європи стала результатом нестачі кейнсіанських стимулів, або ж винна роздута й окостеніла соціальна держава? У будь-якому разі зрозуміло, що ті, хто вважає, ніби простими заходами — збільшення бюджетного дефіциту або зниження відсоткових ставок — можна вирішити проблеми Європи, відірвані від реальності.
Політика активного стимулювання у Франції вже підвищила дефіцит бюджету до 6% ВВП, а співвідношення боргу до ВВП підскочило до 112% (2015 року було 95%). У 2023 році рішення президента Еммануеля Макрона підвищити пенсійний вік з 62 до 64 років викликало масові протести. Але цей крок, хоч і значущий, абсолютно не допомагає вирішити бюджетні проблеми країни. Президент Європейського центрального банку Крістін Лагард нещодавно попередила, що бюджетна траєкторія Франції буде нестійкою, якщо не провести серйозні реформи.
Багато американських і британських прогресивних політиків захоплюються французькою моделлю «великого уряду» і мріють, щоб їхні країни проводили таку саму політику. Але ринки облігацій нещодавно раптом усвідомили масштаби ризиків, що виникають через швидке зростання боргу Франції. Французький уряд тепер платить вищу премію за ризик, ніж іспанський.
Оскільки реальні відсоткові ставки за держборгом розвинених країн, як очікується, залишатимуться підвищеними (якщо не станеться рецесії), Франція просто не зможе вирішити свої боргові та пенсійні проблеми за рахунок зростання економіки. Можна не сумніватися, що важкий борговий тягар псуватиме довгострокові економічні перспективи країни.
Важкий борговий тягар гальмує зростання ВВП, бо скорочує можливості влади реагувати на сповільнення економіки та рецесію. У Німеччині, де співвідношення боргу до ВВП дорівнює лише 63%, є достатньо бюджетного простору для відновлення інфраструктури, що розвалюється, і поліпшення недостатньо якісної системи освіти. Такі інвестиції (за наявності ефективного управління) могли б стимулювати стільки довгострокового зростання економіки, скільки буде достатньо для компенсації витрат. Утім, бюджетний простір виявляється цінним лише тоді, коли ним мудро користуються. На практиці німецьке «боргове гальмо», що обмежує дефіцит бюджету на рівні 0,35% ВВП на рік, повністю позбавлене гнучкості, і тому наступному уряду доведеться шукати способи обходу цього обмеження.
Збільшення держвитрат не забезпечить стійке зростання економіки, якщо не провести змістовні реформи. Зокрема, Німеччина повинна відновити ключові елементи реформ Харца, що проводилися колишнім канцлером Герхардом Шредером на початку 2000-х років. Завдяки цим заходам ринок праці в Німеччині став значно гнучкішим, ніж французький, і вони відіграли ключову роль у перетворенні «хворої людини Європи» на країну з динамічною економікою. Однак лівий поворот в економічній політиці фактично звів нанівець багато з цих досягнень, а хвалена німецька ефективність сильно знизилася. Зокрема, помітно зменшилася здатність країни будувати таку необхідну інфраструктуру. Яскравим прикладом став аеропорт Бранденбург у Берліні — він нарешті відкрився 2020 року, на 10 років пізніше запланованого терміну і з втричі вищою вартістю, ніж в проекті.
Шольц повторює помилку Байдена
Рано чи пізно Німеччина впорається з нинішньою хворобою, але ключове питання, скільки часу це займе. На початку листопада канцлер Олаф Шольц звільнив міністра фінансів Крістіана Лінднера, що призвело до краху його хиткого коаліційного уряду. Вибори заплановані на 23 лютого, і позбавлений харизми Шольц тепер має відійти вбік, дозволивши стати біля керма іншому соціал-демократу, інакше він ризикує зруйнувати свою партію.
Шольц поки що чинить опір закликам відмовитися від спроби переобратися, що знижує шанси його партії залишитися при владі. Опір Шольца схожий на поведінку президента США Джо Байдена, який надто довго відкладав передачу естафети молодшій кандидатці. Ця помилка, безсумнівно, сприяла її розгрому на виборах.
На тлі всієї цієї політичної турбулентності на Німеччину навалилася маса проблем, які ставлять під загрозу її статус економічного лідера Європи. Триває війна в Україні, що підриває впевненість інвесторів; промислова база країни ніяк не відновиться після втрати дешевих енергоресурсів, які імпортувалися з Росії; автопрому важко з переходом від бензинових машин до електромобілів, відстаючи від світових конкурентів; експорт до Китаю, де економіка теж сповільнюється, різко скоротився.
З цими проблемами, найімовірніше, можна буде впоратися, якщо більш консервативний, ринково-орієнтований уряд прийде до влади наступного року. Однак повернути Німеччину на правильний шлях буде дуже непросто, оскільки в суспільстві зберігається низький рівень підтримки структурних реформ. А без радикальних змін німецькій економіці буде важко знову набути динамізму і гнучкості, необхідних, щоб витримати удар тарифних воєн Трампа, що насуваються.
Більшість інших європейських країн стикаються з аналогічними проблемами, але ситуація в Італії виглядає трохи кращою завдяки прем'єр-міністерці Джорджі Мелоні — ймовірно, це найефективніший лідер на континенті. Іспанія та країни з меншою економікою (особливо Польща) можуть заповнити частину вакууму, залишеного Німеччиною та Францією. Але вони не зможуть повністю компенсувати слабкості двох економічних важковаговиків ЄС.
Читайте також: Ілон Маск: що від перемоги Трампа отримають акціонери Tesla та він особисто
Економічні перспективи були б набагато похмурішими, якби не постійна привабливість Європи як туристичного напрямку, особливо серед американських мандрівників, чиї сильні долари підтримують цю галузь. І все ж прогноз на 2025 рік залишається тьмяним. Економіка європейських країн ще може відновитися, але кейнсіанських стимулів буде недостатньо для підтримки впевненого економічного зростання.