Чотириденний робочий тиждень: менше працюємо, краще живемо?

Один із найсвіжіших аргументів на користь такої моделі з’явився у 2025 році, коли журнал Nature Human Behaviour опублікував масштабне дослідження чотириденного робочого тижня без зниження зарплати. Його автори проаналізували дані 2 896 працівників у 141 організації в Австралії, Канаді, Ірландії, Новій Зеландії, Великій Британії та США, які перейшли на новий графік на пів року.

Після шестимісячного експерименту рівень вигорання в колективах суттєво знизився, а задоволеність роботою, психічний і фізичний стан працівників — покращилися. І що найцікавіше: скорочення годин не підірвало робочу спроможність, а навпаки підвищило стійкість до навантажень та якість праці. Побачивши реальний прибуток і зростання продуктивності, 90% бізнесів вирішили не повертатися до старого графіка та закріпили чотириденний тиждень назавжди.

Але це дослідження не унікальне й насправді лише підсумувало те, що в різних країнах уже давно перевіряли на практиці: чи справді менше годин на роботі може дати кращий результат.

Експеримент у держсекторі, що став національною нормою Ісландії

Піонером чотириденного тижня стала Ісландія. Ще у 2015 році там запустили цікавий пілотний проєкт, під час якого 2 500 держслужбовців з різних сфер — від офісних працівників до лікарів та вчителів — перейшли на скорочений тиждень без втрати доходу. До 2019 року результати показали, що рівень стресу та втоми знизився, задоволеність роботою зросла, а продуктивність і якість послуг у більшості випадків не погіршилися, а здебільшого покращилися.

Ці успіхи переконали профспілки включити скорочення годин у колективні договори, і зрештою більшість ісландських працівників отримали право на коротший робочий тиждень або інше зменшення робочого часу.

Важливо, що після ширшого переходу на коротший робочий тиждень Ісландія не зіткнулася з тим, чим зазвичай лякають противники таких змін, — економічним збоєм чи обвалом ринку праці. Міжнародна організація економічного співробітництва та розвитку OECD, яке регулярно оцінює стан економік, у 2023 році назвала ісландську економіку однією з найдинамічніших серед своїх членів, а у 2025-му схарактеризувала її як стійку, навіть попри уповільнення темпів зростання.

Звісно, було б перебільшенням приписувати економічне зростання лише коротшому робочому тижню. Але досвід Ісландії показав, що менша кількість робочих годин не обов’язково шкодить економіці чи ринку праці.

Державний пілот для приватних компаній у Португалії

Після Ісландії до ідеї коротшого робочого тижня почали придивлятися й інші країни. Один із найпомітніших прикладів — Португалія, де у 2023 році за підтримки уряду запустили добровільний пілот для приватних компаній. У дослідженні взяла участь 41 компанія, а понад тисяча працівників перейшли на скорочений графік без урізання зарплати. У середньому робочий час зменшили на 13,7% — приблизно з 39,3 до 34 годин на тиждень. Частина компаній запровадила один додатковий вихідний на тиждень, інші обрали формат дев’яти робочих днів на два тижні.

Згідно з результатами, 95% компаній оцінили експеримент позитивно. Власники бізнесів підтвердили, що скорочення годин не призвело до падіння доходів чи втрати клієнтів. Навпаки, адаптація внутрішніх процесів та вища концентрація працівників дозволили зберегти операційну ефективність на попередньому рівні та частково навіть покращити її.

Для самих працівників ефект виявився не менш значущим. Якщо до початку пілоту майже половина учасників скаржилася на труднощі в балансуванні між роботою та особистим життям, то після переходу на новий графік цей показник стрімко впав. Водночас послабилися й симптоми професійного виснаження: тривожність, втома та безсоння стали турбувати людей значно рідше.

Але важливо й те, що португальський кейс не подавався як чарівне рішення для всіх. Йшлося саме про добровільний експеримент, без примусу і без державних дотацій бізнесу — держава давала лише рамку та методичну підтримку. Найактивніше ж у пілот заходили компанії з консалтингу, науки та технологій, тобто сфери, де роботу легше перебудувати без втрати якості. Саме тому португальський досвід важливий не як доказ того, що чотириденка підходить усім без винятку, а як приклад того, що навіть у приватному секторі коротший тиждень може працювати не лише на добробут людей, а й на утримання кадрів та кращу організацію праці.

Бельгія: чотири дні на роботі, але не менше роботи

Часто серед країн, які вже запровадили чотириденний робочий тиждень, згадується Бельгія. Але насправді її модель значно стриманіша, ніж це інколи подають у медіа. З 2022 року працівники там справді отримали законне право перейти на чотири робочі дні без втрати зарплати, однак лише шляхом компресії графіка: тобто обовʼязкового відпрацювання 38−40 годин в інші дні. Тож фактично бельгійська модель — це додатковий вихідний в обмін на довші робочі зміни.

З одного боку, це дає більше свободи в організації життя і можливість отримати триденний вікенд без втрати доходу. З іншого — практика показала, що такий формат підходить далеко не всім. За даними аналітиків Acerta, лише близько 1% бельгійських працівників скористалися цим правом.

Відгуки тих, хто спробував «стислий» тиждень, часто зводяться до того, що 10-годинний робочий день виснажує сильніше, ніж очікувалося. Багато хто зазначає, що після такої інтенсивності додатковий вихідний витрачається не на активний відпочинок чи родину, а на елементарне відновлення сил. Окрім того, батьки малих дітей скаржаться, що такий графік практично неможливо поєднати з розкладом шкіл чи садочків.

Зрештою, бельгійський досвід добре показав, що справа не лише в кількості вихідних, а й у самій організації праці. Якщо навантаження не зменшується, а лише ущільнюється, виснаження нікуди не дівається.

Швеція й шестигодинний робочий день

Швеція пішла трохи іншим шляхом: там експериментували не стільки з чотириденним тижнем, скільки зі скороченим робочим днем. Найвідоміший кейс — будинок для літніх людей у Гетеборзі, де працівників перевели з восьмигодинних змін на шестигодинні зі збереженням ставки. Ідея була проста: перевірити, чи допоможе коротший день зменшити виснаження і водночас покращити якість роботи там, де від працівника потрібні не лише фізична присутність, а й увага, витримка та нормальний людський контакт. За підсумками експерименту персонал почувався менш виснаженим та навіть рідше брав лікарняні, а догляд за мешканцями, за оцінками самого закладу, покращився. Водночас саме цей приклад показав і слабке місце такої моделі: щоби зберегти той самий рівень послуг, закладу довелося наймати додаткових працівників, а це означало вищі витрати.

Але шведський досвід не зводився лише до цього експерименту. Подібні моделі в різний час тестували і в окремих лікарнях, і в IT-компаніях, і навіть у сервісному центрі Toyota. На відміну від сфери догляду, де скорочення годин вимагало додаткового персоналу і вищих витрат, у бізнесі такі формати було легше підтримувати завдяки кращій організації процесів. Тож зрештою шведський досвід показує, що навіть просто менша кількість робочих годин може покращувати стан працівників, але в різних секторах така модель працює по-різному і має різну ціну для бізнесу.

Нерівність між сферами та виклики для бізнесу

Судячи з результатів згаданих пілотів, коротший робочий тиждень може давати не лише соціальний, а й цілком практичний ефект. Окрім кращого самопочуття працівників, бізнес отримує менше прогулів і лікарняних, кращі шанси втримувати таланти в команді та наймати нових людей. А на ширшому рівні менша кількість робочих днів означає також менше поїздок на роботу, нижчі витрати офісів на енергію і, відповідно, менший екологічний слід.

Втім, коротший робочий тиждень має не лише переваги, а й доволі очевидні обмеження. По-перше, така модель не однаково застосовна до всіх галузей. Якщо в офісних і цифрових професіях частину втрат часу можна компенсувати меншою кількістю зайвих нарад чи гнучкішим плануванням, то в медицині, транспорті, торгівлі, освіті, догляді чи виробництві все значно складніше. Там робота часто вимагає фізичної присутності, безперервного процесу або зміни, яку просто немає ким перекрити. Якщо одна людина працює менше, її хтось має підмінити. Саме тому скорочення тижня без належного планування ризикує стати перевагою насамперед для офісних працівників, тоді як інші сектори або майже не відчують змін, або отримають додаткове навантаження.

Інший рівень проблеми — це доступність послуг. Якщо просто скоротити години без нової логіки змін, це може вдарити не лише по роботодавцях, а й по людях, які залежать від цих сервісів. Школи, дитсадки, лікарні чи державні установи не можуть просто «закритися ще на день» без наслідків для інших. Так, проблему можна частково вирішувати поетапними графіками, коли вихідні розподіляються між працівниками, але тоді зникає сам головний символ чотириденного тижня — спільний довгий вікенд. Для малого бізнесу виклик ще жорсткіший: у невеликих командах кожна людина напряму впливає на результат, а ресурсу на додаткові найми часто просто немає.

Є й ширший ризик для ринку праці. Якщо коротший тиждень масово закріпиться насамперед у прогресивних галузях — на кшталт ІТ, фінансів чи креативних індустрій, — це може посилити відтік кадрів із традиційних секторів. Молоді й кваліфіковані працівники ще частіше обиратимуть ті професії, де є більше гнучкості, тоді як сфери з нижчою адаптивністю ризикують опинитись у ще гіршому кадровому становищі.

Саме тому чотириденний тиждень варто розглядати не як універсальну формулу і не як чарівну пігулку, а як один із можливих інструментів, який потребує дуже різного підходу залежно від структури економіки, типу зайнятості й конкретної галузі.

Чи готова Україна працювати менше?

Для країни в стані війни та кадрового голоду загальний перехід на «чотириденку» поки що звучить як фантастика. Але прагматичний шлях існує — це точкові пілоти в ІТ, креативних індустріях та фінансах. Там, де результат вимірюється не «відсидженим» часом, а якістю ідей, коротший тиждень може стати єдиним способом врятувати людей від вигорання та втримати таланти в країні.

Водночас для медицини, освіти чи енергетики це виклик зовсім іншого рівня. Без цифрової трансформації та інвестицій у персонал спроба працювати менше просто перекладе подвійне навантаження на тих самих виснажених фахівців.

Але така «неактуальність» теми не робить дискусію порожньою. Навпаки, вона вже зараз окреслює важливий орієнтир для майбутнього ринку праці: ми маємо нарешті відійти від культу «відпрацьованих годин» до моделі, де головним ресурсом є людина, яка має можливість відновлюватися, зберігати стійкість і працювати на результат, не вигораючи до межі.

І якщо після війни Україна справді рухатиметься до глибшої інтеграції з європейським ринком праці, розмова про коротший робочий тиждень неминуче повернеться — вже не як абстрактна мрія, а як питання економічної моделі, якості життя і того, якою ми взагалі хочемо бачити сучасну працю.

Автор:

Київська Міра