Трильйони фунтів за работоргівлю: як Африка та Кариби об'єдналися для глобального суду з колишніми колонізаторами

► Підписуйтесь на телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини

Юридична стратегія та «прецедент Чагосу»

Африканський Союз (АС), який об'єднує 55 держав континенту, готується позиватися до міжнародних судів проти колишніх метрополій — Великої Британії, Франції, Іспанії та Португалії. Головний аргумент юристів полягає в тому, що работоргівля порушувала міжнародне право ще на момент її здійснення і має бути визнана злочином проти людяності.

Стрижнем стратегії є отримання консультативного висновку від Міжнародного суду ООН (МС ООН). Африканські юристи намагаються скопіювати алгоритм, який змусив Лондон відмовитися від островів Чагос. Тоді, у 2017 році, Генеральна Асамблея ООН проголосувала за звернення до суду (більшість голосів забезпечили саме країни АС). У 2019 році судді в Гаазі ухвалили, що Британія зобов'язана припинити управління архіпелагом, що згодом підтвердив трибунал ООН з морського права. У підсумку уряд Кіра Стармера погодився передати територію Маврикію в обмін на пакет фінансової підтримки у розмірі 30 млрд фунтів стерлінгів.

Один із чиновників АС в коментарі виданню наголосив на дипломатичній пастці для Лондона: оскільки Британія публічно пишається своєю прихильністю до міжнародного права у справі Чагосу, вона буде змушена визнати аналогічне рішення щодо работоргівлі.

Масштаб фінансових претензій та інституційна підготовка

Загалом, за оцінками, работоргівля охопила транспортування 12 мільйонів африканців (яких часто купували у місцевих африканських королівств).

Окремі активісти заявляють про вимоги репарацій на суму в «трильйони фунтів». На практиці ці розрахунки навряд чи будуть прямими грошовими переказами. Як альтернативу розглядають інституційні фінансові інструменти: масштабне списання суверенних боргів африканських країн, фінансування проєктів розвитку та спеціальні економічні преференції на додачу до офіційних вибачень. Додатково висувається концепція кліматичних репарацій — компенсацій від «індустріалізованої Глобальної Півночі» за екологічну деградацію Африки.

Всю бюрократичну роботу веде Економічна, соціальна та культурна рада АС (Ecosocc), що базується в Лусаці (Замбія). За словами голови Ecosocc Вільяма Кер'ю та високопосадовця, А С Амра Альджовайлі, створено два експертні комітети, які фіналізують «спільну африканську позицію».

Суддя та юрисконсульт АС Мартін Окуму Масіга аргументує правомірність позовів наявними прецедентами: виплатами Німеччини за Голокост та компенсаціями США японцям за табори під час Другої світової війни. Більше того, у 2013 році Британія вже виплатила компенсації кенійцям, які зазнали тортур під час повстання Мау-Мау у 1950-х роках. Примітно, що адвокатом кенійців тоді виступав лорд Гермер — нинішній генеральний прокурор в уряді Кіра Стармера.

Карибський фронт та політичний опір Лондона

Африканські держави об'єднують зусилля з Карибським співтовариством (Caricom). Ще у 2023 році президент Гани Нана Акуфо-Аддо прямо поклав провину за зупинку економічного прогресу континенту на рабство. А 25 березня нинішній президент Гани Джон Махама планує подати в ООН резолюцію про визнання работоргівлі «найгіршим злочином в історії людства».

Карибський блок з 2014 року марно вимагає відшкодування від європейських країн за «геноцид і расовий апартеїд». Представник Гренади Арлі Гілл зазначає, що ресурси не повинні йти у приватні руки, а слугувати соціально-економічним планам цілих регіонів.

Через стійке ігнорування з боку урядів, деякі країни змінюють мішень на окремі фінансові інституції та навіть монархію. Так, Ямайка планує звернутися напряму до британського короля, а Гренада офіційно виставила вимоги Банку Англії, який колись безпосередньо володів плантацією на острові.

Британські прем'єр-міністри продовжують відкидати будь-які офіційні вимоги виплат. Кір Стармер заблокував ініціативи щодо репарацій на саміті Співдружності у 2024 році. Запланований на 2025 рік тематичний форум за участю міністра юстиції Девіда Леммі скасували, пояснивши це ескалацією між Ізраїлем та Іраном. Франція та інші держави також ігнорують заклики.

Лицемірство інституцій та реальна ціна «компенсацій»

Хоча уряди європейських країн відкидають ідею репарацій за давністю років, фінансова історія свідчить про глибоку інтеграцію державних інституцій Великої Британії у работоргівлю та неоднаковий підхід до компенсацій.

Коли у 1833 році Велика Британія скасувала рабство, уряд дійсно виділив гігантську суму на компенсації — 20 мільйонів фунтів стерлінгів (близько 17 мільярдів фунтів у сучасних цінах), що становило 40% національного бюджету. Однак ці кошти отримали не звільнені раби, а 46 000 британських рабовласників за «втрату майна». Щоб виплатити ці компенсації, британський уряд взяв кредит, який платники податків (включно з нащадками мігрантів з колоній) остаточно погасили лише у 2015 році.

Банк Англії, до якого зараз позивається Гренада, не лише опосередковано фінансував імперські війни та торгові компанії. Після дефолту одного з клієнтів (компанії Alexander & Sons) у 1770-х роках, центральний банк Великої Британії став прямим власником двох цукрових плантацій на Гренаді та 599 поневолених африканців. У 2020 році Банк Англії випустив офіційне вибачення за те, що 25 його колишніх керівників були безпосередньо пов'язані з работоргівлею.

Самі ж вимоги країн Карибського басейну формалізовані у так званий «Десятикроковий план Caricom». Крім фінансових переказів, план вимагає передачі технологій, скасування зовнішнього боргу та масового фінансування систем охорони здоров'я. Останнє обґрунтовується тим, що країни регіону страждають від найвищих показників хронічних захворювань, що є прямим генетичним та соціальним наслідком умов рабства та бідності.

Автор:

Редактор стрічки новин, журналіст Ярослав Голобородько

Пише на теми: Макроекономіка. Фінанси. Інвестиції. Фондові та валютні ринки. Крипто. Telegram: @goloborodko_ua