Припинення атак на морі: у чому інтерес США, росії та Туреччини

На перетині інтересів

Обговорення перемир'я на морі та нової зернової угоди на перший погляд є парадоксальним, адже:

• Українські порти і так працюють, причому на прийом не лише зерновозів, а й кораблів, які перевозять інші вантажі.
• рф також експортує свої товари через порти Чорного моря.

І якщо порівнювати ситуацію з 2022 роком, коли судноплавство Чорним морем для України фактично було заблоковане, то сьогодні говорити про зернову угоду, як про крайню необхідність, не доводиться. Однак у цих розмовах є своя логіка, яка виходить за межі російсько-української війни. Питання в тому, яка держава отримає, чи збереже домінуючі позиції у Чорноморському регіоні, хто з глобальних гравців у майбутньому отримає доступ до Чорного моря і, відповідно, механізми просування своїх інтересів у регіоні.

Якщо говорити про стан на сьогодні, то ми маємо, з одного боку, судноплавство як з України, так і з росії, так, під обстрілами, але в досить великих масштабах. Із іншого боку, якщо порівнювати ситуацію з 2022 роком, то позиції росії суттєво ослабли. Зокрема:

• російський Чорноморський флот змушений був евакуюватися із Севастополя та кримських баз, і сьогодні перебуває у порту Новоросійська. Щобільше, обговорюється питання, як сховати частину кораблів у портах невизнаної Абхазії.
• Україна значно збільшила можливості завдання ударів по об'єктах рф не тільки на морі, по прибережній інфраструктурі. Зокрема, портових об'єктах.

Послаблення рф природно веде до посилення іншої чорноморської держави — Туреччини. Яка за останні три роки:​

• Закрила питання Нагірного Карабаху, а в майбутньому, після укладання мирного договору між Азербайджаном та Вірменією, різко посилить свій вплив на Південному Кавказі. У тому числі за рахунок послаблення позицій рф у Вірменії.
• Привела до влади у Сирії коаліцію, основу якої становлять протурецькі сили. При цьому суттєво послабила позиції курдів, які поки що користуються підтримкою США.
• Підписала з лівійським урядом у Тріполі угоду про видобуток вуглеводнів у лівійських середземноморських водах. Тим самим випередивши як росіян, так і американців.
• Реалізує політику виведення держав каспійського басейну на європейський ринок нафти та газу через свою територію.
• Реалізує спільно з КНР проєкт південної гілки проєкту Road and Belt, що спричинить суттєве зростання як турецького, так і китайського впливу в Південно-Східній Європі.
• Активно входить до Африки з питаннями військово-технічного співробітництва. Йдеться про торгівлю зброєю, роботу військових фахівців тощо.
• І, нарешті, веде будівництво каналу «Стамбул», який може (за наявності інтересу та політичної доцільності для Анкари) «обнулити» конвенцію Монтре.

На перший погляд, для США міг би бути вигідним такий процес. Але така теза має декілька контраргументів:

• Уряд Туреччини складно віднести до тих, які сліпо йдуть у фарватері політики США. Радше, навпаки. Анкара може бути тактичним союзником Вашингтона, але лише тактичним.
• Перетворення Туреччини на регіональну супердержаву створює проблеми для реалізації політики США щодо створення регіональних проамериканських коаліцій. Щонайменше у питаннях проєкту «Міжмор'я». До якого, за ідеєю, мають увійти досить потужні чорноморські країни. Наприклад, Румунія. Але якщо в регіоні є своя «супердержава», то відкритим залишається питання, наскільки Бухарест буде лояльним до згаданої ідеї. Особливо якщо Анкара запропонує свій формат.
• Співпраця Туреччини та КНР, а також реалізація (в майбутньому) проєктів Iraq Development Road та в майбутньому каналу Стамбул дозволяє Китаю створювати та зміцнювати «південно-європейську» вісь своєї присутності у вигляді Румунії-Угорщини-Сербії.
• Політика Туреччини щодо виведення Туркменістану та Казахстану на проєкти продажу своїх вуглеводнів через турецьку (або азербайджанську) територію дає Європі можливість купівлі щодо дешевої сировини. Що забирає у Трампа «пряник» для путіна у вигляді повернення рф на європейський ринок газу (через СП із США). Просто якщо буде газ із Центральної Азії, ідея доцільності повернення Газпрому на ринок матиме менше прихильників.

Крім, власне, «турецьких» вхідних даних, є й питання, пов'язані з Україною. Безпека Одеси? — Не думаю. Є інший об'єкт — Каспійський трубопровідний консорціум — нафтопровід із Казахстану до чорноморських портів рф. Який на 24% (щонайменше) належить американським компаніям, 24% у власності Лукойл і ще 24% — у російської держави. І по інфраструктурі КТК уже прилітало. Менш ніж місяць тому була велика пожежа на КТК НПС «Кропоткінська». Туди ж деякі дрони прилетіли буквально днями.

Вплив нової зернової угоди

А тепер поговоримо про те, що дасть нова «зернова угода». Заборона на удари по кораблях та портовій інфраструктурі. А це означає, що росія безперешкодно відновлює роботу КТК, чорноморський флот рф частково повертається до Севастополя. Росіяни вкотре облаштовують бази спостереження на «вежах Бойка».

Тобто росія суттєво посилюється у регіоні, повертаючи свої позиції кінця 2022 року. Крім того, США не треба буде відповідати на питання, чому російські добрива формально під санкціями, але вільно продаються завдяки General License № 6 (що подовжується з кінця 2022 року кожні 6 місяців).

При цьому Туреччина втрачає можливість використовувати слабкість рф для різкого посилення свого впливу в чорноморському регіоні у 2025 році. Як наслідок, питання реалізації китайсько-турецьких ініціатив стикаються з новими умовами та обмеженнями. З одного боку, США не в захваті від посилення Китаю. З іншого — рф так само не буде рада появі альтернативи для китайського транзиту через її територію.

І ця логіка пояснює, чому для США раптом питання Чорного Моря стало пріоритетним. Для Трампа важливо отримати закріплені певні домовленості (за участю Сполучених штатів) щодо чорноморського регіону до саміту США-КНР. Адже тоді, користуючись його логікою, «на одну сильну карту» у нього буде більше.

Читайте також: План переозброєння на 800 млрд євро: чи готова до нього Європа

Для рф висування ідеї зернової угоди є вигідним ще з однієї причини. Путіну необхідно, щоб за певним форматом домовленостей Україна сказала «ні». Відновлення «зернової угоди», з українського погляду, є абсурдним. Але саме українська сторона свого часу витратила багато зусиль на просування тези, що такі угоди є, радше, гуманітарними. Ув'язненими в інтересах слабких держав. І сьогодні «ні» за такою темою битиме по українських позиціях.