Україна та США зробили крок до припинення вогню: як відповість росія

Вірогідність того, що путін піде на 30-денне перемирʼя, є доволі високою. І точно так само, високою є вірогідність того, що разом зі згодою він повторить мантру про російську конституцію і необхідність «звільнення» Херсона й Запоріжжя.

Отже, що ми можемо розуміти і спрогнозувати зараз?

1. Зараз в російському суспільстві чітко сформовані приблизно від 30 до 35% ура-патріотів, які хочуть продовження війни, і є 60−70% мовчазної більшості, які хочуть зупинки війни (звільнення Курщини буде для них повною перемогою).

2. Щонайменше половина активних ура-патріотів доволі критично налаштовані проти путіна і його режиму. Звичайно, зараз вони не мають ані субʼєктності, ані вочевидь вираженого лідера. А їхня єдина ідея — продовження війни заради майбутньої величі (щоб знову не бути приниженими). Але в перспективі 7−10 років (максимальна часова перспектива транзиту влади) ця група не просто не зникне, вона перетвориться на вагому політичну групу, яка буде носієм великої образи (в російських реаліях — пасіонарності образи) на будь-яке рішення, окрім повного знищення України. Не варто забувати, що путінізм багато в чому виріс на схожому ресентименті.

3. Дуже важливо звернути увагу на те, що оточення путіна, хоча й абсолютно лояльне до нього, мислить в категоріях транзиту влади. І в питанні подальших мирних переговорів виходить з трьох складових:

• Як це вплине на їхній матеріальний стан зараз.
• Як це може позначитися на їхньому подальшому політичному майбутньому.
• Як це вплине на тривалість спокійного і щасливого правління путіна (цей пункт багато в чому збігається з попереднім, але все ж, це різні логіки: путінська логіка вічного правління без проголошення наступника і логіка еліт, які готуються до транзиту).
• Із сумного для нас: в оточенні путіна немає нікого, хто готовий вголос говорити про завершення СВО. В історичних аналогіях, які я дуже не люблю: немає Мікояна, який виступав проти рішень Хрущова в розгар Карибської кризи.

Як би це парадоксально не звучало, головним промоутером мирної угоди зараз може бути лише путін. Нагадаю, що національна ідея росії — це «путін має правити якомога довше і померти якомога пізніше в кріслі Президента». Він готовий іти на цю угоду, якщо це забезпечить йому довге і щасливе правління. І тому, зараз багато чого залежатиме від того, як себе поводитиме оточення: лякати путіна розбалансуванням системи (апелюючи до 30% ура-патріотів) чи, навпаки, заспокоюючи його бажанням 70% мовчазної меншості та лякаючи цілком реальним обвалом нафтового експорту в разі відмови від миру.

Але, за будь-яких обставин, росія готується вже не до перемирʼя, а до переговорів по суті миру. І головні виклики для нас наступні:

• росіяни розторговуватимуть Іран та Північну Корею в обмін на поступки щодо України;
• росіяни підвищать фінансові ставки в своїй угоді з американцями (збільшать фінансову привабливість);
• росіяни спробують дестабілізувати ситуацію в Україні через певні інформаційні вкиди та можливі провокації;
• росіяни можуть спробувати провести якісь теракти під українським прапором (вірогідність мінімальна, але треба бути готовим до цього).

Читайте також: Китай почав відмовлятися від транзиту в Європу через росію

Окремо треба винести за дужки Китай, який, в разі 30-денного перемирʼя, напевно, реально включиться до гри. Варіантів цього включення в нього два: або разом із рф, або ж у двосторонній грі з США.

Автор:

Політолог Денисенко Вадим