Люди чи бізнес: хто насправді платить найбільше податків в Україні

Чи дійсно бізнес сплачує багато податків

Суб'єкт перерахування податків не завжди тотожний суб'єкту реальної сплати податків. Є таке поняття, як «податковий агент». Якщо роботодавець нараховує вам заробітну плату, то він автоматично утримує і податок на доходи фізичних осіб у розмірі 18%, і військовий збір у розмірі 1,5%. Ці податки роботодавець перераховує до бюджету за своїх найманих працівників, виступаючи при цьому класичним податковим агентом.

Реальним суб'єктом зі сплати таких податків і зборів є безпосередній працівник, праця якого стала джерелом доданої вартості, завдяки якій у бізнесмена і з’явилися валовий виторг, як джерело обігових коштів, і база зі сплати податків.

Власник капіталу отримує прибуток, тож його «особистий» податковий внесок — це податок на прибуток підприємств у розмірі 18%.

Податок на додану вартість (ПДВ), акцизи — це все так звані непрямі податки. Підприємство, яке їх платить до бюджету, виступає лише транзитером, купуючи сировину, енергію, обладнання, — у ціні всіх цих складових виробничого процесу підприємець отримує і суму податкового кредиту з ПДВ у розмірі 20%. А реалізуючи свою продукцію, підприємець окремо зазначає суму ПДВ, яка додається до ціни (податкові зобов’язання). Різниця ж і є податком на додану вартість, який має бути сплачений до бюджету.

Тобто підприємець лише отримує суму ПДВ від кінцевих споживачів, які купили його товар, і за мінусом податкового кредиту перераховує ці гроші державі, виступаючи звичайною транзитною ланкою. Реальний платник і ПДВ, і акцизного збору — це кінцевий споживач, тобто населення.

Скільки віддає до бюджету населення

Якщо згрупувати податки за суб'єктом їхньої реальної сплати, то населення платить податки на працю, споживання і податки на активи. Бізнес же платить податки на прибуток, єдиний податок, ренту за видобування природних ресурсів, податок на активи.

За даними ДПС, до зведеного державного бюджету надійшло від збирання податків і зборів у 2023 році 1,213 трлн грн, із них до місцевих бюджетів — майже 430 млрд, а до центрального — 783,6 млрд грн.

При цьому населення у вигляді податку на доходи сплатило майже пів трильйона гривень, або 44%. Але це ще не повний внесок населення у державну скарбницю.
Якщо додати податок на додану вартість, акцизи, туристичний збір, отримуємо разом 826 млрд грн, або 73%.

Водночас податки, сплачені бізнесом (по суті, а не за фактом транзитивного перерахування як податковим агентом), становили лише 303 млрд грн (податок на прибуток, рента, податок на активи, єдиний податок). Тобто лише 23% від загальної суми.

За умови, що номінальний ВВП становив у 2023 році 6,5 трлн грн, податкові вилучення за рахунок населення досягли майже 13% ВВП, а податкові вилучення з бізнесу — менш як 5%.

Сукупні податкові вилучення в економіці перевищили 17% (тут не враховано єдиного соціального внеску, який за своєю природою є квазіподатком). Із урахуванням 478 млрд грн ЄСВ, податкові вилучення з економіки досягли майже 25%.

Якщо оцінити загальні надходження коштів до державного бюджету під час війни з усіх джерел, у тому числі й неподаткових, то ситуація суттєво не зміниться. За перше півріччя 2024 року податкові надходження становили майже 68% доходів бюджету.
При цьому населення сплатило майже 48% доходів бюджету, а бізнес — менш як 17% доходів бюджету, або майже втричі менше.

Майже третину доходів державного бюджету становили неподаткові надходження, що характерно для ситуації під час війни.

То чи в податках справа, і що потрібно зробити

Однак треба зазначити, що бізнес несе величезне трансакційне навантаження, коли виконує функції податкового агента. Наприклад, щодо податків на працю, коли через приватні структури проходить до 1,5 трлн грн фонду оплати праці найманих працівників за рік.

Додамо сюди і внутрішній торговельний обіг — трильйони гривень, з яких бізнес має перерахувати державі непрямі податки: акцизи та ПДВ.

Тобто наразі одне з ключових завдань — це не зменшення самих ставок податків, а зняття з бізнесу трансакційного навантаження, наприклад, шляхом передачі населенню права на сплату податків із трудових доходів один раз на рік (ми про це писали).

Тим паче, що зменшення податку не завжди призводить до збільшення його надходжень до державного бюджету пропорційно до розміру ВВП (такі надії завжди є, коли податки зменшують, сподіваючись, що детінізація приведе до зростання податкових надходжень, а не навпаки).

Наприклад, ставка податку на доходи фізичних осіб зросла з 15% до 18%, а з урахуванням військового збору, який є його сурогатною частиною, — до 19,5%. При цьому частка цього податку у ВВП зросла з 4,5% до 6,4%. Натомість ставка податку на доходи підприємств скоротилася з 24% до 18%, а частка цього податку до ВВП теж зменшилася з 4,1% до 3%. Тобто зменшення ставки податку не завжди стає стимулом його платити. Але це не означає, що податки не треба зменшувати, питання у пріоритетах.

Якщо мета держави — стимулювати ринок праці, внутрішню купівельну спроможність населення та внутрішнє споживання, то необхідно зменшувати податки на працю та податки на кінцеве споживання соціальних товарів і послуг.

Наприклад, під час війни скоротити податки на працю на тих територіях, де існує підвищена небезпека ведення бізнесу (прифронтові та прикордонні з рф області). Крім того, знизити ПДВ на соціальні товари (хліб, молоко, овочі та інші) та соціальні послуги, передусім комунальні, а також на електроенергію для населення.

Що стосується непродуктивного споживання (автомобілі, предмети розкоші тощо), то тут податки на споживання можна, навпаки, підвищувати.

Саме в цьому полягає розподільча функція податків — зміщати акценти оподаткування з податків на працю та споживання на податки на капітал та активи.

У цьому контексті цілком абсурдно виглядає ідея зменшити податки на прибуток підприємств із нинішніх 18% до 10%.

Читайте також: Уряд готує підвищення податків: як це зробити, не зашкодивши людям

На тлі податкового пригнічення ринку праці та внутрішнього споживання зменшення податків на капітал призведе лише до консервації сировинного характеру економіки, коли лише зросте обсяг неоподаткованої сировинної ренти, яку бізнес зможе вивести з обігу у кеш, або у вигляді відтоку капіталу за кордон (наразі канали з відтоку частково перекриті, але відкладений попит на виведення капіталу величезний).
У цих умовах фіскальний тиск на населення лише зросте, бо треба буде чимось компенсувати зниження зборів із податку на капітал.

Для того, аби цього не сталося, необхідно застосовувати стимулюючу роль податків — надання фізичним особам права на податкове списання на суму інвестицій у довгострокові потреби домогосподарств (освіту, іпотеку, медичне страхування).

Аналогічне право на зменшення прибутку до оподаткування на суму інвестицій у нові технології, інновації, стартапи має отримати і бізнес.

Автор:

фінансовий аналітик, економічний експерт Кущ Олексій

Аналітичний центр "Об'єднана Україна"