Чому гроші будуть дорогими до кінця війни та чи посилить НБУ валютні обмеження

Чому НБУ не відмовляється від політики дорогих грошей

В умовах тотальної невизначеності воєнного часу досягнення макроекономічної стабільності надзвичайно важливе. Якщо ми не можемо контролювати всі процеси, але можемо стабілізувати інфляцію чи курс національної валюти, то це дуже добре.
Люди часто скаржаться на високі відсоткові ставки. Але почасти вони високі через значну невизначеність. Наприклад, дуже важко видавати кредити в умовах інфляції на рівні 25%. Це було б самогубством із боку банків.

Чому у нас високі ставки? Тому що в перші дні війни через дефіцит джерел фінансування воєнних видатків ми надрукували дуже багато грошей, внаслідок чого мали шалене зростання інфляції.

Інфляційні очікування у нас — не 3%, а 10%. Маємо надзвичайне фіскальне стимулювання економіки, велике вливання грошей на воєнні видатки, підтримку населення. І якщо ми хочемо мати макроекономічну стабільність, то монетарна політика не може бути м’якою. Щоб утримати інфляцію від зростання, потрібна жорстка монетарна політика. Це теоретично означає, що гроші будуть дорогими до кінця війни.

Не варто очікувати, що найближчим часом ставка знизиться до 7% чи 5%. Багато країн пробували це зробити, наприклад, Туреччина. В результаті країна отримала шалену інфляцію. Очевидно, нам така ситуація не потрібна. Тому жорстка монетарна політика сприятиме макроекономічній стабільності.

Наостанок варто нагадати, що зараз Україна відрізана від зовнішніх ринків, тому важко оцінити, якою має бути рівноважна відсоткова ставка.

В найкращі часи Україна позичала на міжнародних ринках приватного капіталу під 7−10% річних у доларах. Тож нинішню облікову ставку НБУ навряд чи можна назвати дуже високою.

Що буде з міжнародною допомогою

Стабільність залежить від зовнішньоекономічної допомоги. Якщо цієї допомоги не буде, то ми опинимося в значно складніших умовах. Ми маємо розуміти, що з часом ця допомога почне скорочуватись. Наразі у нас є вікно можливостей для адаптації до майбутніх нових умов, коли ми матимемо менше допомоги.

Планові надходження міжнародної допомоги мають бути. Але досі немає розуміння механізмів надання коштів. Згадаймо, наприклад, як у 2022 році Європейський Союз обіцяв Україні надати 9 млрд євро. У підсумку дали близько 4 чи 5. А щодо решти не змогли домовитись.

Далі — згадайте, як США шість місяців тримали нас на гачку — чи будуть гроші, чи не будуть. Потім в США будуть вибори, і невідомо, якою буде політика новообраного президента щодо України.

На 2024 рік грошей нам вистачить. А що буде у 2025—2026 роках — поки що невідомо.

Чого чекати від війни на виснаження

Українську економіку чекає тривалий марафон, і в результаті нам потрібно буде розраховувати на власні ресурси. Поступово міжнародна допомога Україні скорочуватиметься і поставатиме питання пошуку ресурсів. Зокрема, у 2022 році ми писали про необхідність підвищувати податки, що згодом частково відбулося, — наприклад, часткове підвищення акцизів.

Наразі маємо трохи послаблений, порівнюючи з періодом перших місяців війни, валютний контроль, але я не впевнений, що цей ліберальний режим протримається досить довго. Гроші завжди тікають з країн, де йде війна. І в якийсь момент, очевидно, доведеться повертатися до сильних обмежень на рух капіталу.

Не виключено, що в майбутньому знову виникнуть великі паузи з фінансуванням, і за рахунок внутрішніх резервів нам доведеться сплачувати критичний імпорт, закупівлю зброї, тощо. Постане питання: де для цього брати валюту? І якщо зараз, наприклад, українські підприємства мають змогу сплачувати дивіденди своїм зарубіжним власникам, то в якийсь момент важливішою може виявитися потреба держави акумулювати валюту для закупівлі зброї, а не сплати дивідендів.

Що стосується стимулювання економіки: ми маємо державну програму стимулювання бізнесу «Доступні кредити 5−7−9%», але більшість підприємств беруть ці гроші на оборотний капітал, замість того, щоб інвестувати у виробництво. І це проблема. Бо задум був у стимулюванні розвитку економіки, а не фінансуванні тимчасових касових розривів.

Чому потрібно давати гривні коливатись

Насамперед ми маємо орієнтуватися на ринкове ціноутворення. Що довше ми тримаємо фіксований обмінний курс, то більше нагромаджується дисбалансів, і в результаті ми матимемо девальваційний вибух. В історії України це було вже тричі — 1998, 2008 і 2014. І закінчувалось це завжди фінансовою кризою.

Моя ідея полягала в тому, щоб перейти на плаваючий обмінний курс, який визначатиметься ринковими чинниками. З позиції сили. Доки у нас є резерви. Доки не накопичились дисбаланси. В принципі, Національний банк так і зробив.

Звичайно, ми маємо значний структурний дефіцит валюти через те, що доводиться завозити до країни багато критичного імпорту. І від цього нікуди не подітися.

Але, з огляду на наявність значних резервів НБУ і фінансової допомоги від зовнішніх партнерів, думаю, ми зможемо покривати цей структурний дефіцит. Але все одно курсу гривні потрібно давати можливість потроху коливатись, залежно від подій в економіці.

Читайте також: 5 видів дефолту: який із них справді загрожує Україні

Нові виклики та що необхідно робити

Важливий чинник, який впливатиме на повоєнну відбудову, — демографічна криза. Її масштаби важко було навіть уявити у 2022 році. Як повертати українських біженців? Що робити з Пенсійним фондом, який, по суті, є банкрутом? Ці та багато інших питань ще мають знайти свої відповіді.

Як воно реально буде після війни — ми побачимо після нашої перемоги. Але деякі тенденції очевидні. Наприклад, ринок капіталів в Україні недорозвинений. Сподіватися, що ми матимемо біржу, через яку розподілятимуться кошти на відбудову, нереально. Нам потрібно буде працювати з наявними банками, які кредитуватимуть економіку.

Наріжний камінь всієї системи відновлення — Україна має бути власником реформ. Якщо ми, наприклад, відновлюємо дорогу, міст чи школу в Бучі, то робимо це не тому, що це подобається нашим спонсорам, а тому що це потрібно місцевій громаді.

Якщо у 2022 році ми наголошували на необхідності стимулювати попит, то наразі маємо проблему з макропропозицією. Цьому сприяє, зокрема, руйнування енергетичної інфраструктури, а також нестача робочої сили. Це нові виклики.

За різними опитуваннями, підприємства вже зараз відзначають дефіцит робочої сили, як один із обмежуючих чинників розвитку. Це означає, що ми менше виробляємо товарів і послуг, зокрема, зброї. Бізнесу не вистачає ані капіталу, ані людей.

Потрібно створювати стимули, щоб люди активніше долучалися до робочої сили. Від початку війни продовжується великий зсув економічної діяльності зі сходу на захід і до центру країни. При цьому рівень безробіття сягає близько 15%. Людський ресурс потрібно використовувати продуктивніше.

Головна проблема економічної політики — дуже обмежені ресурси. Ці ресурси потрібно максимально ефективно використовувати. Це означає необхідність дерегуляції економічної діяльності та максимальної мобілізації ресурсів.