За що критикують безпекову Угоду із США та чи виправдано це

Пошук «зради»

На відміну від інших безпекових договорів, щодо саме Угоди з США — ще до її підписання почався пошук зрад, які поширюються не тільки у нас, але й за кордоном. Таких «зрад» знайшлося аж дві:

• Угода не затверджуватиметься у Конгресі, а отже, може бути у будь-який момент скасована наступним президентом США;
• в Угоді не прописані конкретні фінансові зобов’язання.

Розгінники «зради», коментуючи методичку, прокололись у деяких моментах:

Перший. Жодна з 16 раніше підписаних Угод не передбачає голосування у Бундестазі, Національних зборах, Сенатах, Палатах представників і лордів та інших поважних законодавчих інституціях. Так само це не було передбачено від самого початку і щодо Угоди з США, нічого відмінного, це документ іншого характеру. А для тих, хто вважає, що голосування у законодавчому органі відразу робить документ «вічним і святим», — рекомендую ознайомитися зі змістом терміну «денонсація».

Другий. Підписуючи угоди з кожним партнером, ми враховуємо прийняті у цій державі закони та правила, зокрема, порядок ухвалення рішень з фінансових питань. Десь фіксуємо обсяг раніше виділеної фактично допомоги, десь — зобов’язання, вже взяті на момент підписання тієї чи іншої угоди, у суворій відповідності до законодавства держави-партнера.

Тому тим, хто очікував від Президента Джо Байдена конкретну суму на 10 років наперед чи навіть докладений до документу чек, раджу подивитися хронологію та процедуру, як у жовтні 2023 — квітні 2024 року приймався відповідний Акт щодо підтримки України у Палаті представників і Сенаті США. А заодно підрахувати — скільки тільки військової підтримки (за кількістю пакетів та сумою) вже надійшло до України.

Чи може США скасувати Угоду

Щодо того — хто і що скасує — раджу зазирнути трохи в історію США.

1940 рік. Радянський союз окупує («асвабаждаєт») у червні три балтійські держави. Поспіхом були організовані «вибори», до яких були допущені виключно «Союзы трудового народа», які у підсумку «здобули» 92,8% голосів в Естонії, 99,2% — у Литві та 97,8% у Латвії. Сформовані цими «політичними партіями» «верховные советы» проголосили 21−22 липня три нові «советские социалистические республики» і прийняли «декларації про входження в СССР» (нічого не нагадує?).

У відповідь 23 липня з’являється Заява для преси виконуючого обов’язки Державного секретаря США Самнера Уеллеса, яка на багато років визначить стратегічну лінію США щодо невизнання окупації балтійських держав і увійде в історію як «Декларація Уеллеса».

Йшли роки і десятиліття. Змінювалися Президенти США і Державні секретарі, республіканці змінювали при владі у Вашингтоні демократів, і навпаки. Змінювались відносини з СРСР, аж до знаменитого потепління і розрядки у другій половині 80-х років минулого століття.

Не змінювалось одне — стратегія невизнання, викладена у «Декларація Уеллеса», яка продовжувала діяти аж до 1991 року, коли держави Балтії змогли відновити свою незалежність.

Читайте також: Чи дійсно західні союзники вимагають від України підвищити податки

Пройдуть десятиліття, і 25 липня 2018 року, у такій саме формі та, по суті, за змістом, з’явиться Заява для преси, яку називатимуть «Кримська декларація» Державного секретаря в Адміністрації республіканця Дональда Трампа Майка Помпео: «Разом із союзниками, партнерами та міжнародною спільнотою, Сполучені Штати відкидають спробу росії анексувати Крим та зобов'язуються зберігати цю політику до відновлення територіальної цілісності України».

Поступово добігає кінця нинішня каденція наступної адміністрації, вже демократів, і за ці роки нікому у голову не спало скасовувати «Декларацію Помпео».