Чи готова Україна до «валютного безвізу»

Даний закон, без перебільшення, є одним з найбільш очікуваних для представників українського бізнесу в 2019-му році: Національний банк України веде з ринком регулярний і прозорий діалог, форуми та семінари на тему нового валютного регулювання збирають аншлаги, а банки і юристи активно готуються до супроводу нових операцій для своїх клієнтів.

На початку січня НБУ опублікував нові нормативні акти, які прийдуть на зміну поточного, багато в чому застарілого, регулювання. Зміни не будуть настільки радикальними, як очікували деякі експерти, що викликало черговий шквал критики в сторону регулятора. Проте, для бізнесу з'являється багато нових можливостей, а про деякі обмеження, до яких сам НБУ вже кілька років ставився з неприхованою досадою, нарешті можна буде забути.

Серед найбільш значущих спрощень, можна виділити наступні:

• Скасовується вимога отримувати індивідуальні ліцензії на здійснення певних валютних операцій (зокрема, на інвестування за кордон і розміщення коштів на рахунках за кордоном). Бюрократизм і непрозора процедура отримання таких ліцензій у багатьох відбивали бажання здійснювати прямі інвестиції з України, а також ряд інших операцій, які є поширеною практикою за кордоном;

• Скасовується процедура реєстрації зовнішньоекономічних договорів позики, складність і тривалість якої викликала щире здивування іноземних інвесторів;

• Операції на суму до 150 тисяч гривень («незначні операції») більше не підпадають під валютний нагляд (крім випадків «дроблення» операцій);

• Термін для розрахунків за експортно-імпортними операціями збільшений до одного року (раніше становив 180 днів);

• Відсоток обов'язкової конвертації в національну валюту валютної виручки з-за кордону зменшується з 50% до 30% (з 1 березня 2019-го року).

Такі поліпшення сприймаються бізнесом з обережним оптимізмом і є позитивним сигналом для іноземних інвесторів. У той же час, регулятор залишив в силі деякі механізми і обмеження, покликані перешкоджати неконтрольованому відтоку валюти з України, які можна умовно поділити на дві категорії.

До першої категорії відносяться безпосередньо ліміти і обмеження, як тимчасові заходи захисту на валютному ринку, зокрема:

• Бізнес як і раніше не має можливості купувати і зберігати валюту для мінімізації валютних ризиків при відсутності конкретних підстав/зобов'язань;

• Виплата дивідендів і повернення інвестицій іноземним інвесторам, як і раніше обмежені щомісячними лімітами (7 і 5 мільйонів євро протягом календарного місяця відповідно);

• Операції, які раніше вимагали отримання індивідуальних ліцензій, можна здійснювати лише в межах встановлених електронних лімітів — 50 тисяч євро для фізичних осіб і 2 мільйони євро для юридичних осіб/ФОПів протягом календарного року.

Примітно, що всі ліміти тепер будуть прив'язані до євро, а не до доларів США — євроінтеграція дає про себе знати навіть в таких дрібницях.

НБУ обіцяє поступово знімати зазначені обмеження. Однак, їх повне скасування неможливе до прийняття деяких законопроектів, основним з яких є законопроект про протидію BEPS (розмиванню бази оподаткування та виведення прибутку з-під оподаткування). Перші кроки в цьому напрямку вже були зроблені — НБУ разом з Міністерством фінансів України опублікували відповідний законопроект.

До другої категорії відносяться механізми валютного нагляду (фінансового моніторингу), які повинні здійснюватися банками та іншими агентами валютного нагляду на постійній основі. Основою такого механізму є «ризик-орієнтований» підхід, згідно з яким банки зобов'язані знати своїх клієнтів і джерела походження їх коштів, а також аналізувати «сумнівні» фінансові операції виходячи, в першу чергу, з суті, а не форми таких операцій.

З одного боку, даний підхід є кроком вперед, що підтримує тенденцію поширення принципу превалювання суті операцій над формою («substance-over-form» — англ.) в правовій системі України. З іншого боку, банки стурбовані тим, що такий підхід створює на них додатковий тиск. Так, абсолютно очікувані конфліктні ситуації, в яких позиція представників банку і регулятора щодо «сумнівних» фінансових операцій можуть відрізнятися виходячи із суб'єктивного підходу. Такі ситуації швидше-всього будуть створювати додаткові труднощі саме банкам, враховуючи значні розміри потенційних штрафів. Вельми очікуваним буде те, що обслуговуючі банки ймовірно займуть позицію мінімального ризику і не будуть проводити операції, які потенційно можуть викликати питання у регулятора.

У зарубіжній літературі такий підхід називається де-ріскінг ( «de-risking» — англ.) — феномен, коли фінансові установи припиняють або обмежують ділові відносини з клієнтами, щоб уникнути ризиків, а не для управління ними. Де-ріскінг створює істотні перешкоди для доступу українських банків на міжнародний ринок і здійснення платежів в іноземній валюті.

При такій кон'юнктурі, на українському ринку все більшою затребуваністю будуть користуватися ті банки, які не боятимуться брати на себе додаткові ризики, і які зможуть втілити ефективний «ризик-орієнтований» підхід у валютному нагляді. Рівень кваліфікації та професіоналізму співробітників банків, які будуть готові чітко аргументувати і відстоювати свою позицію в разі виникнення спору з НБУ, будуть ключовими в побудові такого підходу.

Не варто також забувати і про тих клієнтів, які часто оформлюють операції за формою, яка суперечить суті. Наприклад, навряд чи когось можна здивувати договорами про надання послуг, що приховують зовсім інші операції з метою спрощення валютного контролю/нагляду або мінімізації податкових витрат. Бізнес, що не вдається до таких прийомів з метою отримання сьогохвилинних податкових або інших преференцій, викличе більше довіри як у банків, так і у контролюючих органів. Для таких компаній, які дорожать своєю репутацією і розуміють важливість прозорого та етичного ведення бізнесу, валютний нагляд не повинен створювати істотних труднощів.

Хочеться вірити, що всі зацікавлені суб'єкти валютного ринку — регулятор, що обслуговують банки та сам бізнес — виступлять, в міру своїх можливостей, «драйверами» подальшої валютної лібералізації. Чи будуть виникати непорозуміння між клієнтами і банками? Ймовірно, що будуть. Чи будуть банки схильні до обережності, а НБУ — до каральних заходів у відношенні до банків? Найімовірніше, таких ситуацій не уникнути. Чи повинні регулятор і банки на регулярній основі підтримувати і підвищувати належну кваліфікацію своїх фахівців? Відповідь очевидна.

Регулярний діалог між НБУ, банками і їх клієнтами буде також відігравати значну роль у подальшій лібералізації. В результаті, всі залучені сторони повинні мати чітке розуміння процесів проведення валютних операцій, а також пов'язані з ними обмеження.

Таким чином, незважаючи на те, що НБУ все ще зберігає досить суворі правила валютного регулювання, тенденція на подальшу лібералізацію є очевидною. Повна ж лібералізація буде залежати від загальної макроекономічної ситуації в країні і затвердження Верховною Радою необхідного законодавства. Важливу роль в лібералізації буде грати сам бізнес, прозорість і етичність ведення якого також стає актуальною тенденцією в Україні.

Вадим Романюк

керівник практики Банківських і фінансових послуг

Адвокатського об'еднання PwC Legal Україна