Національний банк України на шляху до незалежності

Незалежність центрального банку будь-якої країни, насамперед від уряду, є основою макроекономічної стабільності. Уряд, політики та депутати парламенту часто працюють за старим принципом: «після мене хоч би повінь», але центральний банк собі такого дозволити не може. Він повинен захищати населення та бізнес від надмірного «інфляційного податку» і здійснювати свою політику таким чином, щоб економіка країни була стабільною, прогнозованою, а в окремих випадках і привабливою для іноземних інвесторів. Але все це теорія. На практиці ж знайшлись ті, хто захотів поспекулювати незалежністю НБУ, і навіть її приватизувати.

Рада та Правління НБУ

У 2014-2015 рр. за консультативної підтримки МВФ в Україні трансформували Раду НБУ, фактично підвищивши її роль у визначенні грошово-кредитної політики, контролі кошторису адміністративних витрат НБУ, аудиті НБУ та призначенні заступників Голови НБУ. Зміни, внесені до Закону України «Про НБУ», було виписано таким чином, щоб і у Раді, і в Правлінні зберігалась певна інституційна пам'ять. Тобто щоб при зміни уряду, парламенту чи президента НБУ не змінював курс, дестабілізуючи ринки, а обидва колегіальних органи змінювались поступово. Але оскільки ряд повноважень Ради НБУ, які закладено у статті 9 ЗУ «Про НБУ», фактично надавали їй функції нагляду за Правлінням НБУ, Правління весь час намагалось так вплинути на склад Ради НБУ, щоб зменшити глибину нагляду.

Це відбувалось і при первинному формуванні ради НБУ, коли заступник Голови Правління просто приходив на засідання профільного комітету Верховної Ради України і нахабно під запис розповідав, який кандидат у члени Ради правильний, а який – ні. Були грубі спроби впливу з боку Правління і при моєму призначенні, коли один з членів Правління намагався просунути до складу членів Ради НБУ свого «партнера по-бізнесу» (про це я дізнався тільки через 3 місяці після свого призначення). Але головна проблема корпоративного управління в НБУ була закладена ще у 2015 році, коли і Голову НБУ, і чотирьох з восьми членів Ради призначав (висував) діючий президент, і ще додатково з боку парламенту за квотою президентської партії призначався 1 член Ради НБУ. Тобто з самого початку 5 членів Ради НБУ, плюс голова НБУ, який входить до Ради за посадою, створювали президентську більшість, яка була орієнтована на Правління НБУ.

Президент та НБУ

Коли сьогодні у різних ЗМІ та ТВ починають говорити про зазіхання на політичну незалежність НБУ, я завжди посміхаюсь. В рамках реформи 2015 року НБУ апріорі не може бути політично незалежним. 6 з 9 членів Ради НБУ призначались П’ятим президентом України (4 члена Ради по квоті Президента України, 1 – по квоті БПП, і Голова НБУ подавався до Верховної ради Президентом). Більше того, в Україні існує давня цікава традиція, коли новий Голова Правління НБУ, висунутий Президентом і призначений Верховною Радою, знайомить своїх заступників із Президентом. Нажаль, агентство Інтерфакс-Україна переписало мій пост у соціальних мережах таким чином, що «знайомство» виглядає обов’язковим атрибутом призначень, але це не зовсім так. Тому давайте розберемось. Нехай шановний читач уявить, що саме його Президент України подав до парламенту, а парламент затвердив головою НБУ. Далі розпочинається відбір команди, і звісно Ви як призначений голова будете підбирати собі заступників, закон Вам дає це право. Після обрання таких заступників їх призначає Рада НБУ. Навряд чи Ви як голова НБУ будете запрошувати собі у заступники незнайомих людей.

Втім, наші з вами знання про людей, як правило, базуються на уявленнях, отриманих на базі звичайного спілкування. Тобто ви не можете знати на всі 100%, чи не є Ваш потенційний заступник бухгалтером «Ісламської Держави», або «NO NAME» наркокартелю, або ставлеником інвестиційних компаній з поганою репутацією, які відмивають гроші на вторинному ринок ОВДП. Так само і у Ради НБУ немає механізмів фільтрації заступників, які обрав Голова Правління. Саме тому Голова НБУ об’єкт свого вибору і знайомить з Президентом, в зоні відповідальності якого працює Служба безпеки України, Служба Зовнішньої розвідки України та і, в принципі, весь силовий блок. Тобто знайомство з Президентом – це не погодження кандидатури, а фільтр на безпеку, який, до речі, ще жодного разу не давав збій. Якщо кандидат в заступники не несе проблем для безпеки країни, то Президент не має чинити опору його призначенню, якщо несе – то все-ж-таки Голові НБУ потрібно обрати нового кандидата.

При цьому жодним чином не порушується норма Закону, яка дає можливість Голові формувати свою команду, але і зростає рівень безпеки. Тому, на мою думку, таку традицію фільтрації: «знайомства заступників голови» з Президентом, — потрібно продовжувати. Добре, що новопризначених заступників голови знайомили з президентом Порошенко, але їх потрібно знайомити і з Президентом Зеленським, і з тим Президентом, який буде після Зеленського. Ніякого зазіхання на незалежність НБУ з боку інституту президенства тут немає. І на останок – дуже дивним виглядає критика традиції знайомити заступників голови НБУ з Президентом, особливо, якщо як правило сам президент вносить кандидатуру Голови НБУ у парламент.

Відповідальний період

Як ви вже зрозуміли, по факту НБУ в Україні ніколи ще не був незалежним від політиків. Голова НБУ висувався президентом Порошенко і затверджувався Верховною Радою, де перші скрипки були за Блоком Петра Порошенко і Народним фронтом. 4 з 8 членів Ради НБУ (8 – це без врахування Голови НБУ, який входить до Ради за посадою) призначались президентом Порошенко, при чому 2 з 4 були призначенні ним зі значним запізненням, щоб строк їх повноважень закінчувався після 21 року. Ще один член призначався від БПП. Таким чином, і Правління НБУ, і більшість у Раді НБУ було створено завдяки екс-президенту і його політичній силі. Про яку ж політичну незалежність НБУ з 2015 року ми можемо говорити? НБУ навпаки мав яскраво виражену політичну залежність саме від однієї політичної сили, лідер якої зараз перейшов до опозиції.

Заради об’єктивності зазначу, що логіка змін у ЗУ «Про НБУ», закладена у 2015 році, була спрямована на формування незалежного від політиків регулятора, але каденція Порошенко П.О. як раз і припала на початок такої реформи. Об’єктивно екс-президент та його команда не могли на той час забезпечити формування незалежного монетарного регулятора, ця незалежність НБУ починає формуватись тільки після ротації Ради НБУ і Правління НБУ. Тобто коли з часом до Ради НБУ та Правління НБУ увійдуть члени, призначені за панування різних політичних сил, то обидва колегіальні органи вже не будуть мати певного політичного забарвлення, і за таких умов політика НБУ не буде змінюватись в залежності від зміни Уряду або Президента. От саме через цей механізм поступової ротації наші Західні партнери і заклали в наше законодавство розумний механізм перетворення НБУ із політично залежного в незалежний. І цей механізм, на мою думку, ламати не потрібно, хіба що вдосконалювати і не втручатись в його роботу.

Від істерики до конструктиву

Як Ви вже зрозуміли, ми знаходимось у відповідальному періоді, коли саме зараз і народжується незалежність НБУ. Цей період є переламним, бо колишня влада не пішла у забуття, а стала частиною опозиції. У всіх країнах коли влада перетворюється у опозицію, в неї змінюються стимули економічного розвитку. Скажімо відверто, що у будь-якій демократичній країні чим гірше в економіці – тим краще опозиції, оскільки тим скоріше опозиція може перетворитись на владу. І тому не тільки чинна влада, а і все суспільство із цікавістю спостерігали за тим, як працював НБУ, де 2/3 Ради НБУ було призначено чинною опозицією, і 100% Правління НБУ пройшло через призначення політичними колами, які стали опозицією. Зелена команда мала дуже високий рівень витримки. Президент Зеленський, який з травня 2019 року по липень 2020 року дав можливість і Раді НБУ, і Правлінню НБУ довести, що вони працюють на державу Україна, а не на політичні сили, які мали відношення до їх призначення. З листопада 2019 року я був і залишаюсь єдиним членом Ради НБУ, якого призначено від Парламенту, фактично завдяки голосуванню фракції «Слуга народу». І от у липні в нас настав відповідальний момент, коли Голова НБУ подає у відставку. Я вже прокоментував ЗМІ, що на мою думку – це емоційний вчинок. Таке іноді трапляється. А відповіді Якова Васильовича у Верховній Раді та і подальші заяви Правління показують, що насправді ніякого політичного тиску не було. Зрозумійте мене правильно, але мітинги під НБУ колишніх власників банків, які втратили свою власність, або розмови у Верховній Раді про необхідність залити грошима економіку – це як раз не політичний тиск, а економічний.

По-перше, в основі цього тиску лежать економічні мотиви. Невже команда Гонтарєвої думала, що купа власників приватних банків їм просто так забудуть банкопад 2014-2017 рр? Так влаштована фінансова система України, що про крадіжку грошей у держави забувають через 3-5 років, а про конфлікт на базі приватної власності – ніколи.

По-друге, будь-який уряд і будь-які політики у більшості країн хочуть залити економіку грошима. Саме для цього ми провели реформу корпоративного управління НБУ у 2015 році і обрали Голову НБУ, який би не давав цього зробити, і який повинен протидіяти такому впливу уряду і парламенту.

По-третє, 95% всього спектру дій навколо Правління НБУ за останні 3-4 тижня взагалі не мали політичних ознак. Голова Ради НБУ Богдан Данилишин, як критикував Правління при Порошенко П.О., так і критикує його зараз. Навіть поява поховальних атрибутів біля оселі екс-голови НБУ – це тиск, але це не політичний тиск, оскільки ці поховальні вінки прийшли не від політиків, або членів чинної виконавчої влади.

І врешті-решт, проект постанови, затверджений профільним комітетом Верховної ради, який готувався для голосування у парламенті. За формальними ознаками його можна визнати політичним тиском, оскільки він був підготовлений і проголосований політиками. Але як неодноразово стверджував голова профільного комітету, ця постанова не є юридичною підставою для звільнення Голови НБУ або Правління, а сам парламент має право надавати оцінку роботи того органу, керівника якого призначає. Така оцінка надається майже у всіх країнах, де голову центрального банку призначає парламент, включаючи США. Практика оцінок центральних банків парламентами у євро-зоні не досить популярна, оскільки там функції центральних банків поділені між національними центральними банками та ЄЦБ.

Отже, якщо добре розібратись, то в чому ж саме полягає тиск від парламенту? В тому, що Комітет оприлюднив критичну заяву і фактично вступив у дискусію з Правлінням НБУ. За логікою Правління НБУ виходить, що Рада НБУ та Верховна Рада повинні тільки хвалити Правління НБУ, оскільки НБУ завжди все робить правильно, що само по собі є нонсенсом. Я вважаю, що публічна критика з боку Верховної Ради або Ради НБУ, навіть якщо вона носить дискусійний характер, не просто має право на життя, а потрібна. Комунікації Правління НБУ не мають права відбуватись за принципом: «Дурень – сам дурень». Якщо парламент або Рада НБУ критикують неконструктивно, то Правління має крок по кроку пояснювати свою позицію, доводити її зрозумілою мовою до політичної влади та суспільства. Простіше за все заявити, що всі дурні, грюкнути дверима, влаштувати істерики щодо примарного політичного тиску, і фактично надалі шантажувати інших продуктами такої істерики. Вважаю, що істерику потрібно припиняти. Нічого доброго вона не принесе ані її авторам, ані чинній владі. Я б хотів, щоб суспільство розуміло, що саме зараз ми знаходимся на ключовій стадії формування дійсно політично незалежного НБУ, коли до рядів 100% політичних призначенців членів Правління вливатимуться нові члени, і члени Правління від старої влади (нині опозиції) будуть вчитись жити і працювати бік о бік з призначенцями від нової політичної влади. Тому припинення істерики та роздмухування конфлікту для очей наших міжнародних партнерів дозволить створити справді політично-незалежний центральний банк в Україні. А поки ми все ще знаходимось на стадії перехідного періоду, коли НБУ тільки збирається стати політично незалежним.

Віталій Шапран,

Член Ради НБУ