Нова філософія податківців і ризики «дроблення бізнесу»

Реалії бізнесу

Останні роки український бізнес опинився в новій податковій реальності, де контроль більше не обмежується перевірками «постфактум». Державна податкова служба України дедалі активніше трансформується з фіскального органу у повноцінний аналітичний центр. І якщо раніше ключовим було питання «чи правильно оформлені документи», то сьогодні це значно глибше: чи відповідає структура бізнесу його реальній економічній суті.

Саме ця зміна фокусу пояснює, чому тема «штучного дроблення бізнесу» стала однією з ключових у податкових спорах. Водночас вона оголює фундаментальний конфлікт: держава декларує боротьбу зі зловживаннями, тоді як бізнес дедалі частіше відчуває посилення системного тиску.

Від контролю документів — до контролю економічної суті

На перший погляд, новий підхід не є революційним. Він спирається на вже існуючі правові принципи, зокрема, принцип превалювання суті над формою, закріплений у ст. 3 Податковий кодекс України та ст. 4 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність».

Однак ключова зміна не в самому принципі, а в масштабі його застосування.

Якщо раніше цей підхід використовувався точково, то сьогодні він став базовою логікою контролю. Саме тому податкова аналізує вже не документи як такі, а фактичний контроль над бізнесом, реальність господарських операцій та економічну доцільність обраної моделі. І саме в цій точці переходу від «форми» до «змісту» і виникає найбільша кількість конфліктів між бізнесом і державою.

Коли «дроблення бізнесу» стає податковим ризиком

Парадокс ситуації полягає в тому, що українське законодавство не містить прямої заборони на ведення діяльності через декількох ФОП. Більше того, така модель тривалий час вважалася цілком легальним інструментом податкового планування. Однак у новій логіці контролю цього вже недостатньо. Державна податкова служба України оцінює не формальну структуру, а фактичну економічну реальність.

І саме тут виникає ключове питання, яке сьогодні визначає результат перевірки: чи є поділ бізнесу реальним, чи він існує лише на папері?

Відповідь на це питання податкова шукає через сукупність індикаторів. Важливо, що жоден із цих факторів сам по собі не є порушенням. Однак їхнє поєднання формує для податкової підставу вважати бізнес єдиним.

Важливо, що жоден із них сам по собі не є вирішальним. Значення має саме комбінація факторів, яка формує загальну картину.

Передусім ідеться про пов’язаність осіб і не лише юридичну, а й фактичну: спільний менеджмент, родинні зв’язки, використання одного персоналу.

Далі це спільні ресурси. Один офіс, склад або інфраструктура ставлять під сумнів реальність поділу.

Наступний рівень — це вже бізнес-модель: єдина цінова політика, бренд і маркетинг свідчать про централізоване управління.

І, нарешті, бізнес-процес. Якщо суб'єкти є частинами одного виробничого циклу, податкова розглядає їх як єдину економічну систему.

Таким чином, висновок формується не формально, а через аналіз всієї екосистеми бізнесу.

Фактично це означає, що класична модель роботи через кількох ФОП більше не є «безпечним стандартом», а перетворюється на зону підвищеного податкового ризику.

Цей підхід добре ілюструє типовий кейс у сфері HoReCa.

Формально бізнес може бути розділений, наприклад, так: ФОП, А це обслуговування клієнтів, а ФОП Б це кухня. Проте, якщо обидва суб'єкти працюють в одному приміщенні, мають спільний бренд, підпорядковуються одному управлінню та використовують єдиний персонал, то такий поділ виглядає штучним.

І саме тут стає очевидним головне: межа між легальною оптимізацією і порушенням є оціночною, а не нормативно визначеною.

Банки як перша лінія податкового контролю

При цьому, ситуація ускладнюється ще й тим, що податковий контроль більше не є єдиною точкою ризику. Національний банк України фактично інтегрував фінансові установи у систему виявлення ризикових моделей.

Втім на практиці контроль не обмежується лише податковими органами. Саме тут з’являється ще один важливий елемент, такий як фінансовий моніторинг.

Банки, застосовуючи ризик-орієнтований підхід, аналізують концентрацію платежів від однієї юрособи, «нематеріальні» послуги зі складною оцінкою, фінансову допомогу між пов’язаними суб'єктами та швидке досягнення граничних оборотів ФОП.

Таким чином, банки де-факто виконують функцію первинного податкового фільтра. І саме на цьому етапі бізнес може втратити можливість працювати ще до будь-яких дій з боку податкової.

Чому держава посилює контроль: фіскальна логіка

Щоб оцінити мотивацію держави, достатньо подивитися на макроекономічні показники.

За даними Міністерства фінансів України, дефіцит бюджету у 2025 році перевищує 1,6 трлн грн., а понад 50% видатків — це сектор безпеки і оборони (джерело: Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік»; аналітичні матеріали Мінфіну). Водночас втрати бюджету від ПДВ-схем, за оцінками Мінфіну та БЕБ, становлять десятки мільярдів гривень щороку.

У такій ситуації посилення контролю виглядає не лише логічним, а й неминучим. Водночас це підводить до наступного питання: чи не перевищує ціна такого контролю його ефект?

Саме тут проявляється головна трансформація.

За даними Державної податкової служби України, у 2024 — 2025 роках було зупинено понад 900 тисяч податкових накладних. Це не просто статистика, це вже індикатор системної зміни підходу. Це означає, що ризик блокування вже не є винятком, він стає системною характеристикою податкової моделі.

Інверсія логіки: тепер бізнес доводить свою правоту

По суті логіка змінилася: якщо раніше держава спочатку доводила порушення і лише потім застосовувала санкції, то тепер достатньо підозри, щоб заблокувати діяльність і змусити бізнес доводити свою правоту.

І саме ця інверсія логіки створює найбільший дисбаланс у відносинах держави та бізнесу.

З цієї трансформації випливає кілька принципових наслідків:

• по-перше, формальна законність більше не гарантує безпеки;
• по-друге, вирішальним стає економічний зміст бізнес-моделі;
• по-третє, комплаєнс переходить із категорії «бажано» у категорію «критично необхідно».

І, нарешті, банки стають першою точкою контролю, що може вплинути на діяльність ще до податкової.

Висновок

Сьогодні податкова політика України намагається втримати рівновагу між двома важливими орієнтирами — наповненням бюджету та забезпеченням економічної свободи. Однак на практиці ця рівновага схиляється у бік посиленого контролю. Проблема полягає в тому, що відсутність чітких і зрозумілих правил робить цей контроль джерелом невизначеності. Саме тут проходить тонка межа між справедливим оподаткуванням і надмірним податковим тиском. Якщо держава не запровадить прозорі та передбачувані правила гри, бізнес змушений буде діяти не в межах закону, а в умовах постійних трактувань. А це вже підриває не лише податкову систему, а й довіру до держави загалом.