Китай контролюватиме переробку критичних мінералів до 2030 року

► Підписуйтесь на телеграм-канал «Мінфіну»: головні фінансові новини

Тотальна гегемонія Пекіна

Аналітики попереджають: енергетичний перехід, що базується на електромобілях та відновлюваних джерелах енергії, неможливий без доступу до очищених мінералів. Дані показують, що Китай зайняв позицію монополіста у переробці ключових ресурсів:

• Рідкісноземельні елементи: Китай контролюватиме 86,1% світової переробки. Ці елементи критичні для виробництва електроніки та оборонних технологій.
• Графіт: Пекін утримуватиме 85,2% ринку синтетичного графіту та 70,5% природного.
• Кобальт: Частка Китаю складе 71,4%.
• Літій: Ключовий компонент для батарей перероблятиметься в Китаї на рівні 60,9%.

Така концентрація потужностей дозволяє Китаю знижувати витрати за рахунок масштабів виробництва, але водночас робить решту світу вразливою до геополітичних ризиків.

Індонезійський феномен: єдиний виняток

Єдиним мінералом, де Китай не утримує пальму першості, є нікель. Тут беззаперечним лідером стає Індонезія. Прогнозується, що до 2030 року ця країна контролюватиме 71,2% світової переробки нікелю, залишивши Китаю скромні 6,2%.

Успіх Індонезії пояснюється державною стратегією: країна заборонила експорт необробленої руди, змусивши іноземні компанії будувати переробні заводи на своїй території. Тепер Джакарта фактично диктує ціни на нікель, необхідний для нержавіючої сталі та акумуляторів електромобілів.

Місце Заходу на карті ресурсів

Інші країни відіграють значно скромнішу роль. США зможуть забезпечити лише 5,1% переробки рідкісноземельних металів, а Канада та Фінляндія займуть нішеві позиції у переробці кобальту (близько 5−6% кожна).

Ринок міді виглядає найбільш диверсифікованим: хоча Китай лідирує з часткою 44,6%, категорія «інші країни» охоплює 41% ринку, що залишає простір для конкуренції. У сегменті літію помітними гравцями залишаться Чилі та Аргентина (по 11,6%).

Різниця між видобутком та переробкою

Важливо розрізняти володіння запасами (видобуток) та технологіями переробки. Країна може мати багаті надра, але не мати заводів для перетворення руди на кінцевий продукт, придатний для використання в чіпах чи батареях.

Китай часто не видобуває сировину самостійно, а скуповує її у бідніших країн. Яскравий приклад — кобальт. Більшість світового кобальту видобувається в Демократичній Республіці Конго (Африка), але майже весь він відправляється на заводи до Китаю для очищення. Саме на етапі переробки додається основна вартість. Будівництво таких заводів вимагає величезних капіталовкладень, дешевої енергії та готовності нести екологічні ризики — те, на що західні демократії йдуть неохоче.

Автор:

Редактор стрічки новин, журналіст Ярослав Голобородько

Пише на теми: Макроекономіка. Фінанси. Інвестиції. Фондові та валютні ринки. Крипто. Telegram: @goloborodko_ua