Чому індексація пенсій поступово скорочує їх до мінімальних

Несправедлива формула

Це не випадковість і не лише наслідок війни чи економічних криз. Одна з головних причин — несправедлива формула нарахування пенсії, закладена під час попередніх реформ у Законі України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». За цією формулою, розмір пенсії обчислюється не з реальної заробітної плати конкретної людини, а з «середньої зарплати за попередні три роки». В результаті працівник фактично недоотримує значну частину заробленого.

Уявімо працівника, який отримує платню на рівні середньої зарплати — 26 499 гривень. Він чесно сплачує внески, розраховуючи, що на пенсії матиме бодай частину цієї суми. Але держава для розрахунку бере не його фактичну зарплату, а умовну «розрахункову» цифру — 15 057 гривень (середня зарплата за 2022−2024 роки для обчислення пенсії).

При наявності необхідного страхового стажу (32 роки) для виходу на пенсію за віком замість 32% від 26,5 тисяч (тобто 8,4 тис. грн пенсії), людина отримує лише 32% від 15 тис. грн — близько 4,8 тис. грн пенсії, що є меншим за фактичний прожитковий мінімум для непрацездатних громадян (6 778,59). Пенсія занижується майже вдвічі.

Це не лише арифметика — це людські долі. Людина працює три десятиліття, сплачує внески, а в результаті отримує «крихти» від заробленої пенсії, які не здатні забезпечити навіть базові потреби.

У країнах ЄС діє зовсім інша логіка. Там пенсійні системи побудовані так, щоб максимально врахувати внески людини протягом її життя.

Ключове — там дійсно відшкодовується втрата заробітку, а не створюється штучна формула «усереднення». Наприклад:

• У Німеччині пенсія в солідарній пенсійній системі (перший рівень, без накопичувальної складової) становить у середньому 48% від останньої зарплати.
• У Польщі — близько 42%.
• У країнах ЄС у середньому пенсія має бути не менше 40% від заробітку.

В Україні ж навіть цієї нижньої планки не дотримано.

До чого тут індексація

Ще один інструмент несправедливості — індексація. Формально уряд «підтримує» пенсіонерів, коригуючи виплати з урахуванням інфляції та зростання заробітної плати. Та насправді це ручний процес: коефіцієнт визначається не від реального падіння купівельної спроможності, а виходячи з можливостей бюджету.

Звідси і результат: пенсії поступово скочуються до мінімальних. Людина, яка мала б отримувати гідну виплату за свої внески, через кілька років отримує фактично «соціальну допомогу».

Ще у 2024 році Кабінет Міністрів України оголосив про плани пенсійної реформи у 2025-му. Передбачалося:

• запровадити справедливу систему обчислення пенсій,
• гарантувати базову пенсію,
• усунути різницю між пенсіями, призначеними в різні роки,
• підвищити рівень життя пенсіонерів.

Це мало стати кроком до європейської моделі.

Що з реформою?

Але сьогодні Уряд відсунув реформу на невизначений термін. У проєкті Державного бюджету на 2026 рік немає коштів для запуску змін у солідарній пенсійній системі.

Сьогодні українська пенсійна система — це пастка бідності, у якій опинилися мільйони людей. Вони працювали, сплачували внески, а натомість отримали ілюзію соціального захисту. Якщо Україна прагне європейської інтеграції, першим кроком має стати відновлення справедливості для тих, хто вже віддав роки праці державі. Бо європейський вибір — не лише дороги та інвестиції, а й гідна старість.

Реформа — не просто потреба, а питання людської гідності. Я подав пропозиції до бюджету, які допоможуть запустити справедливий обрахунок пенсій, бо відкладати це питання зараз означає, що ще мільйони українців будуть приречені доживати в бідності.