Морський капкан та інші виклики для України у 2019 році

Про ключові виклики, з якими наша країна може зустрітися у 2019 році, розповів на своїй сторінці у Facebook Голова Ради НБУ Богдан Данилишин. «Мінфін» публікує скорочену версію блогу.

В останні дні минулого року Рада з фінансової стабільності визначила три ключових виклики для України у 2019 році: уповільнення темпів зростання світової економіки і економік країн-торгових партнерів України, коригування цін на сировинні товари, підвищення процентних ставок провідними Центробанками світу.

Хочу розширити перелік кількома важливими викликами, у тому числі, політичними, на які наражатиметься Україна у 2019 році.

1. Продовження і можливе загострення військового протистояння на сході нашої країни

Цьому є кілька причин:

Історико-культурна. Росія була задумана як імперія, тому її політичний код передбачає імперську агресивність. Зовнішня політика РФ — це політика, яка проводилася за часів Російської імперії та Радянського Союзу, в основі якої лежать автаркія і мілітаризм. Необхідність утримання територій, що входили в Російську імперію і СРСР, звучить набатом для російських владних еліт. У їх розумінні єдино ефективним вважається прямий контроль. Встановити його можна або шляхом приведення до влади «ручних» правителів, або військовою агресією.

Геополітична. Один з постулатів геополітики свідчить, що Росія як імперія нежиттєздатна без України, і якщо Росія втратить Україну, то лише питання часу, коли Росія припинить існування. Путін, судячи з усього, переконаний, що у разі входження України в ЄС і НАТО дні Росії будуть полічені. Хіба може він таке допустити?

Економічна. Воєнний конфлікт має сенс, якщо післявоєнний світ в результаті цього конфлікту буде кращим за довоєнний. Влада Росії і населення, яке її підтримує, вважають, що постановка під контроль частини території України або всієї нашої країни принесе їм економічну вигоду. Своєрідна логіка в цьому є, оскільки ринками збуту для неконкурентоспроможною за світовими мірками російської продукції можуть бути, в першу чергу, країни колишнього СРСР.

Росія не перестане «відчувати» імперські фантомні болі за втраченими територіями і буде намагатися відновити над ними контроль. Головна мета Росії в розумінні її владних еліт і більшості населення полягає в тому, щоб зробити неможливим вступ нашої країни в ЄС і НАТО. Тобто, дії РФ щодо нашої країни, в логіці мислення керівництва Росії, по-своєму раціональні. Тому варто розцінювати ризики продовження, або і загострення військового конфлікту, як досить високі. Особливо в періоди, що безпосередньо передують виборам президента і парламенту нашої країни.

2. Ймовірність загострення протистояння в акваторії Азовського моря та виникнення конфліктів в акваторії Чорного моря

Дивлячись крізь призму економіки, це може створити серйозні логістичні труднощі для ключових експортних галузей нашої країни — сільського господарства і чорної металургії. За січень-жовтень 2018 років через порт Маріуполь було експортовано 3,6 млн тонн чорних металів, а через порт Бердянськ 0,8 млн тонн сільськогосподарської продукції. У разі, якщо відбудеться повна блокада Росією маріупольського і бердянського портів, може припинитися комерційне судноплавство в Азовському морі і негативні наслідки для українського експорту будуть дуже серйозні.

Швидка переорієнтація експорту на чорноморські порти стримується певним дефіцитом локомотивів і вантажних вагонів «Укрзалізниці». Не думаю, що можлива тривала блокада українських портів, розташованих на Азовському морі, проте періодично Росія може і, допускаю, буде сковувати їх роботу. Тому необхідно продумувати і реалізовувати альтернативні варіанти транспортування експортних вантажів.

3. Залежність України від Росії у питанні поставок ядерного палива для українських АЕС

А питома вага електроенергії, що виробляється на атомних станціях України, становить близько 50% від загального обсягу. До Росії ми вивозимо і відпрацьоване ядерне паливо. Будівництво власного сховища ведеться, але немає впевненості в тому, що воно буде введено в заплановані терміни. Тобто, у Росії є серйозні важелі і невійськового характеру для впливу на нашу країну.

4. Державний борг

Згідно з даними Мінфіну станом на 1 грудня 2018 року, цього року Україна повинна буде здійснити виплати з погашення та обслуговування зовнішнього державного боргу на 150 млрд гривень. Це еквівалентно приблизно 5,4 млрд доларів. Зараз успішне погашення і обслуговування зовнішнього держборгу безпосередньо залежить від отримання кредитів МВФ і «пов'язаного фінансування» — кредити Світового банку, макрофінансова допомога Євросоюзу. «Професійним критикам» МВФ пропоную зіставити вартість запозичень у Фонді і ціну, по якій Україна, з урахуванням її економічних і політичних ризиків, може залучити гроші на зовнішніх ринках. Для «штатних критиків» Нацбанку зауважу — МВФ надає країнам-позичальникам кредити, якщо вони проводять антиінфляційну політику.

Обставини складаються таким чином, що акуратне виконання Україною зобов'язань за зовнішнім держборгом знаходиться в безпосередній залежності від виконання Меморандуму про співпрацю з МВФ. До речі, окремі вимоги МВФ ускладнюють задачу стримування інфляції — приведення тарифів на газ до «імпортного паритету» може негативно вплинути на рівень цін в Україні. Але, якщо наша країна потребує кредитів МВФ, а зараз це беззаперечно, то доведеться виконувати вимоги Фонду.

Читайте також: У Мінфіні розповіли, скільки Україна витратить на виплату держборгу

Ще більша сума — 210 млрд гривень – є платежами з погашення та обслуговування внутрішнього боргу в 2019 році. З урахуванням добре налагодженого механізму заміщення внутрішнього держборгу, ситуація з його рефінансуванням і обслуговуванням не викликає великого занепокоєння. Однак тенденція зростання прибутковості ОВДП, яка спостерігалася у 2018 році, разом з ймовірністю збільшення потреби уряду у внутрішніх запозиченнях внаслідок «подвійного електорального циклу» 2019 року може викликати збільшення вартості обслуговування внутрішнього держборгу.

5. Підтримання політичної стабільності в період «подвійних виборів» і забезпечення хороших темпів зростання економіки

Прямий взаємозв'язок економічного розвитку держави і рівня політичної стабільності в країні не є аксіомою. Проте, багато відомих дослідників вказували на цей взаємозв'язок в країнах, які проходять процес трансформацій. Серед них соціолог С. Хантінгтон та економіст М. Олсон. Так, Хантінгтон стверджував, що «країни з більш високим рівнем як соціальної мобілізації, так і економічного розвитку, характеризуються більшою стабільністю і миром в політичному відношенні. Саме економічна і соціальна відсталість відповідальні за нестабільність і, отже, модернізація — це шлях до стабільності».

Включення країни в світогосподарську систему як постачальника сировини і ринку збуту для транснаціональних корпорацій зумовлює формування відповідної олігархічної еліти, влада якої спирається на отримання ренти і робить політично і економічно неможливими спроби реалізації інших сценаріїв розвитку економіки.

Тому поряд з підтриманням політичної стабільності необхідно нарешті перейти до вирішення ключової макропроблеми — модернізації економіки України на основі реіндустріалізації. Метою має бути повернення нашої країни в світовий клуб промислово розвинених держав. Значення мають не тільки кількісні, але й якісні параметри економічного зростання. Саме через якісні трансформації — перехід від експортно-сировинної моделі економіки до індустріальної, Україна зможе досягти підвищення кількісних подушних показників рівня життя громадян.